Запит на пресконференцію Зеленського чи політичний активізм: що означає заява восьми журналістів
2 Вересня 11:47
РОЗБІР ВІД 
Вісім журналістів провідних українських медіа публічно звернулися до Володимира Зеленського із переліком гострих запитань щодо його оточення, корупційних скандалів, кадрової політики та майбутнього президентства. Паралельно на сайті президента триває збір підписів під петицією про проведення відкритої пресконференції Зеленського з незалежними журналістами. Про це інформує «Комерсант Український».
Петиція до Зеленського
Петицію №22/269406-еп «Про проведення відкритої пресконференції Президента України з незалежними журналістами та суспільством» зареєстрували 27 серпня. Її авторка Анна Репіна закликає провести відкриту пресконференцію Зеленського за участю незалежних і критично налаштованих медіа та надати журналістам можливість ставити запитання без попереднього погодження їхнього змісту.
Серед медіа, представників яких пропонують запросити, — «Українська правда», Bihus.Info, «Слідство.Інфо», Радіо Свобода, hromadske, The Kyiv Independent, «Суспільне», NV, «Дзеркало тижня», BBC Україна та Liga.net.
За яким принципом було обрано саме це коло представників ЗМІ та чи могли б до такої пресконференції долучитися представники інших українських медіа, у тексті петиції не уточнюється.
Для розгляду петиції необхідно 25 тисяч голосів. Станом на 2 вересня вона набрала понад 16,4 тисячі підписів. Збір триватиме до 27 листопада.
За словами журналіста Данила Мокрика, нинішній документ став уже не першою спробою домогтися такої публічної розмови з президентом. До його появи було щонайменше п’ять спроб подати аналогічні електронні петиції, які не проходили процедуру реєстрації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Офіс президента відмовився публікувати петицію про пресконференцію Зеленського для медіа
«Коли ви востаннє говорили правду президенту?»
1 вересня вісім журналістів також оприлюднили окреме відеозвернення «Вова, Буданов, Міндіч і вибори: запитання журналістів до Зеленського». Його учасниками стали представники таких медіа:
- Михайло Ткач із «Української правди»,
- Інна Ведернікова з «Дзеркала тижня»,
- Марія Землянська з Bihus.Info,
- Олексій Сорокін із The Kyiv Independent,
- Катерина Некреча з «Еспресо»,
- Ірина Ромалійська з «Цензор.НЕТ»,
- Ярослав Вольвач із hromadske та Данило Мокрик.
Журналісти не обмежилися загальним закликом провести пресконференцію, а сформулювали запитання, які хотіли б поставити Зеленському.
Михайло Ткач запитує президента, коли він скаже представникам свого оточення «досить красти», зокрема у контексті казино, кол-центрів, оборонної сфери та податкової.
Марія Землянська порушує питання щодо будинків «Династії» та відповідальності Зеленського за дії людей із його команди.
Олексій Сорокін ставить питання про те, хто давав вказівку збирати кошти на заставу для фігурантів резонансних справ, зокрема Германа Галущенка.
Ярослав Вольвач також запитує Зеленського про збір грошей на заставу для Андрія Єрмака та Галущенка і про посадовця Офісу президента, якого на плівках НАБУ називають «Кирило» або «Кирило Олексійович».
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Данило Мокрик говорить про контакти Тимура Міндіча з Офісом президента, які, за його словами, тривали щонайменше до червня 2026 року, а також про можливі консультації Андрія Єрмака з астрологинею щодо кадрових призначень.
Катерина Некреча ставить питання про те, чи справді Зеленський не знав про корупційні дії свого найближчого оточення до появи матеріалів резонансних розслідувань, а також чому президент рідко зустрічається з критично налаштованими журналістами.
Інна Ведернікова повертається до давньої обіцянки Зеленського балотуватися лише на один президентський термін і запитує, чи планує він її виконувати.
Ірина Ромалійська ставить питання: якщо війна триватиме десять років, чи планує Зеленський залишатися президентом протягом усього цього часу.
Водночас навколо цього звернення виникла окрема дискусія всередині української журналістської спільноти.
Наталія Лігачова – медіаекспертка, засновниця і голова ГО «Детектор медіа», шеф-редакторка порталу «Детектор медіа» – заявила, що має «складне відчуття» від заяви восьми журналістів українських медіа. Вона нагадала, що раніше великі політичні заяви медіаспільноти, зокрема за часів руху «Стоп цензурі!», зазвичай готувалися із залученням ширшого кола колег.
«З одного боку, зазвичай сильні “політичні” заяви медіаспільнота робила вже багато років, ще з часів “Стоп цензурі!”, масовими рухами. Тому вони від початку мали і більшу силу, і більший вплив, але водночас передбачали підтримку колег під час підготовки. Зараз у чаті та розсилці Медіаруху ніхто з тих, хто записав цю заяву, ні про що таке колег не повідомив. Пропозиція підписати петицію звернена передусім не до колег, а до громадян», — зазначила Лігачова.
На її думку, це може посилювати тенденцію до протиставлення одних медіа іншим. Вона окремо заперечує твердження, що на останніх неформальних зустрічах президента з журналістами були лише лояльні до влади медіа, які не ставили гострих питань.
Водночас Лігачова додає, що запитання, які поставили журналісти у відео, справді гострі та стосуються проблем, які давно обговорюються в українському суспільстві.
«Водночас, запитання, які поставили колеги, справді гострі. Вони носять політичний характер, і навряд чи досягнуть заявленої мети (особливо знаючи характер нашого президента). Тобто навряд чи президент проведе прес-конференцію і надасть відповіді на ці запитання. Але, як я написала вище, колеги, скоріш за все, цього і не чекають — заявляють позицію. (Сподіваюся, що це все-таки не просто бажання “показати себе”, як уже написав у ТГ Валерій Калниш). І тут для мене починається тонка грань між журналістикою та активізмом», — пише Лігачова.
Лігачова нагадує, що подібні запитання українські журналісти ставили президентам і раніше. Зокрема, Гія Гонгадзе – Леоніду Кучмі, Сергій Лещенко – Віктору Ющенку, Мустафа Найєм – Віктору Януковичу, а Марина Баранівська – Петру Порошенку.
Але, на її думку, нинішня ситуація принципово відрізняється від попередніх через повномасштабну війну.
«Мирний час і воєнний. Власне, саме тому я і не підтримала особисто колись запитання Марини до Порошенка. […] Я не вважаю, що війна означає заборону на гостру критику влади. Навпаки: під час війни контроль за владою не стає менш важливим. Але під час війни зростає ціна публічної комунікації — і зростає відповідальність за її можливі наслідки», — пише Лігачова.
Вона пояснює, що жорстка критика української влади може бути використана російською пропагандою, а також противниками України в країнах-партнерах. Водночас Лігачова не вважає це аргументом для замовчування проблем.
Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури
На її думку, нинішня історія показує дедалі помітнішу розбіжність у журналістській спільноті щодо ролі медіа під час війни.
«Тож про що свідчить, на мій погляд, нинішній крок колег зараз? Про дедалі помітнішу розбіжність у журналістській спільноті щодо ролі медіа під час війни з зовнішнім ворогом», — зазначила Лігачова.
Вона також припускає, що частина медіа могла перейти від журналістики до політичного активізму.
«На мій погляд, також певні медіа встали на шлях саме політичного активізму, можливо, на боці певних політичних сил в країні, що формуються. Щодо підтримки ними або їх політичними силами — це припущення, і це може бути з їхнього боку як свідома позиція, так і несвідома», — пише головна редакторка «Детектора медіа».
Не можна ігнорувати гострі запитання
«Не можна роками не кликати на офф-реки певні медіа», — наголошує Лігачова.
Відсутність регулярного прямого діалогу, на її думку, значною мірою породила нинішню ситуацію.
«Як не можна і робити вигляд, що начебто президент не мав, до відкриття гучних справ, жодного уявлення про корупцію в його найближчому оточенні. “Царь хороший — бояре плохие” — це точно не про Україну, де суспільство завжди покладає, і не безпідставно, персональну відповідальність на лідера», — зазначає Лігачова.
Попри критичне ставлення до форми звернення, Лігачова не виключає, що воно матиме політичний та суспільний ефект.
«В одному з чатів колеги досить скептично поставилися до можливого впливу цієї заяви. Я ж не виключаю, що цей “прорив гнійника”, саме в силу авторитетності і незалежності тих видань, представники яких його артикулювали, може мати відчутні наслідки. Подивимося», — пише вона.
На її думку, найкращою відповіддю Офісу президента стала б не інформаційна кампанія у відповідь, а реальна зустріч із журналістами.
Не розсосеться
«Не ця заява, так інші заяви, дії — процес поступової втрати довіри до президента в країні запущений. І що найбільш прикро — не лише опонентами і ворожою пропагандою. А і значною мірою ним самим.
І цей процес особисто я вважаю небезпечним під час війни. Він робить Україну, як не крути, слабшою. Тому вибір для президента, власне, залишається вже один: або без “своїх”, але з суспільством. Або… Навіть не хочеться продовжувати», — резюмує Лігачова.
Думка Калниша
Журналіст Валерій Калишин підтримав вимогу провести пресконференцію Володимира Зеленського, однак розкритикував підготовлені журналістами запитання. Зокрема, він звернув увагу на майже повну відсутність питань безпосередньо про війну та заявив, що частина запитань радше демонструє позицію самого журналіста, ніж спрямована на отримання відповіді.
«Те, що глава держави не спілкується з вітчизняними медіа, — біда і неправильно», — водночас наголосив Калишин.
І підкреслив: «зустрітися з журналістами варто. Хоча б з поваги до них».
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Нагадаємо, 22 серпня Володимир Зеленський провів закриту зустріч із журналістами напередодні Дня Незалежності. Зустріч відбулася за участі представників окремих медіа, тоді як журналістів низки інших редакцій на неї не запросили. Після зустрічі журналісти опублікували її зміст та цитати президента, тоді як сам формат спілкування нібито не передбачав відкритої пресконференції.
