Приватна ініціатива проти держмашини: чому «Фламінго» летить, а державні проєкти буксують
26 Серпня 20:35
РОЗБІР ВІД 
Україна здатна перейти до бойового застосування власних балістичних ракет по цілях на території Росії протягом найближчих трьох-шести місяців. Про це заявив колишній міністр оборони України Михайло Федоров в інтерв’ю американському телеканалу CBS News.
Ексміністр стверджує, що державна програма з розробки вітчизняного ракетного озброєння суттєво прискорилася, а під час нещодавніх випробувань ракета успішно вразила ціль, майже не відхилившись від заданого курсу.
Федоров висловив упевненість, що Україна зможе запустити балістику в бік РФ ще до кінця року.
Натомість військовий експерт Юрій Касьянов в коментарі «Комерсант Український» закликає тверезо оцінювати реалії та наголошує, що балістика для точкових атак по захищених об’єктах «безумовно, потрібна», але «навряд чи зможе прорватися до москви».
«Москву охороняють комплекси С-300/350/400, і навіть новітні С-500, які можуть збивати балістичні цілі. До того ж, московський регіон охороняють системи протиракетної (протибалістичної) оборони А-135 і А-235, бойова ефективність яких на сьогодні не підтверджена, але в теорії вони можуть збивати навіть такі складні цілі як «Орешник», — зазначає Касьянов.
Згідно відкритих даних ворог не лише нарощує виробництво балістичних ракет, а й активно випускає протиракети. Сьогодні РФ виробляє близько 60 зенітних ракет різних типів для комплексів С-300/400 на місяць.
На бойовому чергуванні навколо російської столиці перебувають більше 200 пускових установок і не менше ніж 500 протиракет.
«І якщо брати стандартний розрахунок, коли потрібні дві протиракети для гарантованого збиття однієї балістичної цілі, то Україна повинна атакувати москву не менше ніж 251 балістичними ракетами одним залпом (щоб росіяни не встигли перезарядити пускові), щоб хоча б одна ракета прорвалася», – каже Касьянов
Чи встигає українське виробництво за запитами фронту?
Хоча у кулуарах не вщухають розмови про «гальма» в оборонці, зокрема, через відсутність масштабуванням виробництва, масштабні фінансові зловживання та схеми з боку приватних оборонних підприємств, які зʼявилися в Україні вже під час війни, авіаційний експерт Костянтин Криволап стає на захист приватників, апелюючи цифрами міжнародного аудиту.
«Коли починаєте розповідати про те, що компанія Fire Point значно збільшила норму прибутку при всіх цих контрактах… є два заключення Deloitte: за 24-й рік, за 25-й рік. І там показано, що норма прибутку там значно менше 25 відсотків», – каже Криволап.
Він наголошує на суттєвій різниці в підходах до фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (R&D).
«Немає жодного випадку, коли держава оплачувала R&D розробки з приватними компаніями. Тобто усі розробки ракетної техніки, яка зараз робиться компанією Fire Point — FP-7, FP-7X, FP-9 — вони роблять за власний рахунок з тих грошей, які вони отримали від реалізації польотів FP-1 і FP-2», – зазначає Криволап.
Для порівняння: середня вартість ранніх моделей приватних розробок (як-от FP-1) становила близько $55 тисяч, тоді як аналоги державного чи альтернативного сектора (на кшталт «Лютого») коштують близько $150–200 тисяч.
Паралельно розробники працюють над глибокою модернізацією. Зокрема, оновлюються двигуни та системи висотомірів, щоб максимально зменшити профіль польоту ракет, знизити їхню висоту та остаточно ускладнити виявлення ворожими радіолокаційними станціями.
В якості підтвердження ефективності ракет, вироблених приватними оборонними підприємствами, Костянтин Криволап наводить нещодавні успішні удари по стратегічних об’єктах у ворожому тилу — зокрема по аеродрому «Саваслєйка» у Росії, де базуються носії гіперзвукових «Кинджалів» МіГ-31К.
«Раніше ми стукали в двері, а зараз відкрили двері з ноги, власне кажучи… Те, що сьогодні вражена інфраструктура, і цього разу ми зайшли з такою великою пожежею і вибухами — раніше теж були [удари], але до цього це було не так феєрично. Зараз це така чудова картинка», – каже Криволап.
Нагадаємо, ракету «Фламінго» (FP-5) було офіційно прийнято в серійне виробництво лише у 2025 році. А за даними моніторингових звітів, упродовж літа 2026 року кількість бойових запусків і навіть спроб перехоплення цих ракет ворожою ППО помітно зросла.
Спочатку повідомлялося про випуск 50 ракет на місяць із планами вийти на 7 одиниць щодня до кінця року. Втім, за рік, у 2026 році з’явилася новіша інформація від The Atlantic, що підприємство вже випускає до 3 ракет на добу, що становить близько 90 одиниць щомісяця. Ракета здатна долати до 3 тисяч км, нести понад 1 тонну бойової частини та коштує вдвічі дешевше за американські аналоги.
Державні флагмани («Нептун», «Вільха»): де проблема?
Попри успіхи приватників, Україна гостра потребує потужного державного продукту. Легендарні українські розробки — протикорабельний «Нептун» чи реактивні снаряди «Вільха» — довели свою боєздатність, проте їхнє масове застосування впирається в системні бюрократичні бар’єри.
Як пояснює заступник директора компанії-виробника засобів РЕБ, військовий експерт Анатолій Храпчинський:
«Давайте ми почнемо з того, що філософія війни змінилася, і виграє не технологічність, а виграє можливість масштабувати технологічність. Відповідно, «Нептун» — прекрасна ракета… інші наші ракети, які, на жаль, не мали всього застосування, але тим не менше треба зауважити, що вони теж прекрасні ракети. А питання: чи ми можемо масштабувати всі виробництва в умовах того, що є обмеженість… тобто така ж проблема: немає державного замовлення із розширенням», – каже Храпчинський.
Дрони-перехоплювачі та штучний інтелект як новий вимір війни
Поки Україна нарощує ракетний потенціал дальньої дії, критично важливим залишається захист українського неба від ворожих засобів повітряного нападу, зокрема реактивних «шахедів».
Нещодавні випробування українських дронів-перехоплювачів та нових платформ, що досягають швидкості 600–700 км/год, показали вражаючі результати. Проте ключовим фактором перемоги стає не просто сама залізяка, а швидкість прийняття рішень.
«Зараз будуть вигравати ті, хто зможе швидше зробити весь інноваційний цикл, або швидше зробити прийняття всіх рішень на всіх етапах: детекція, обробка, класифікація, цілерозподілення. І тут вже починає впливати на всі ці питання і штучний інтелект, тому що він працює швидше ніж людина, реально швидше ніж людина… І той, хто зможе зробити цей інноваційний цикл більш швидким — щось розробити, отримати зворотний зв’язок, покращити, зробити нове — ото й буде вигравати», – зазначає Криволап.
Очевидно, що у цій гонці виробників виживуть лише ті державні та приватні інституції, які змогли миттєво адаптуватися до реалій сучасної технологічної війни та поєднали ініціативу підприємців із довгостроковою державною стратегією.
