«Б’є, значить любить», – чужий наратив, який необхідно забути
3 Червня 2024 15:48
Тетяна Зотова, директорка Київського міського центру гендерної рівності та протидії насильству, голова ГО «Асоціація експертів із запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству», спеціально для Комерсанту українського 
На початку року до нас в кризову кімнату потрапила 22-річна жінка з трьома дітьми. Старшому хлопчику 9 років, меншій – 6 місяців. Впевнена, що зараз ви зупинилися і подумки рахуєте. Так, народила в 13 років. Жінка була побита, діти у жахливому стані. У дітей навіть не було взуття, а лише задерев’янілі від бруду шкарпетки. ЇЇ привезла одна з чотирьох мобільних бригад, що працює в Києві. Це спеціальна служба для екстреної допомоги постраждалим від домашнього насильства. Бригаду викликала поліція, приїхавши на виклик.
Ми поселили жінку з дітьми до кризової кімнати. Надали екстрену допомогу, відвезли до лікарів, нагодували та одягли дітей. Почали працювати соціальні працівники, психологи, юристи. Але, оговтавшись, жінка почала стверджувати, що у неї все добре та повернулася до кривдника. Наразі з родиною працює служба із захисту дітей.
На жаль, наразі цей кейс негативний, але я свідомо описую цей випадок, щоб було зрозуміло, що більшість постраждалих від домашнього насильства не можуть відразу піти від кривдника. Шлях виходу з кола насильства складний, довгий та потребує неабияких сил не лише від постраждалої, а й від фахівців, які підтримують на цьому шляху.
Додам трошки статистики – у 2023 році кількість звернень щодо випадків домашнього насильства до нас збільшилася на 60 % у порівнянні з 2022 роком. А на початку цього року звернень ще більше. Для прикладу, усі наші кризові кімнати та притулки на початку року були заповнені майже на 100%.
А тепер про головне. Три перші кроки, щоб вийти з кола домашнього насильства.
Крок перший. Усвідомлення. Усім, хто стикається з домашнім насильством, необхідно усвідомити, що проблема сама собою не вирішиться. Так буває лише в книжках, що кривдник зник чи змінився і проблема розвіялася. У житті все навпаки – з часом часові проміжки між насильницькими діями стають все коротшими, а насильство – жорстокішим.
До речі, хочу розвінчати міф, що від домашнього насильства страждають виключно жінки. Близько 20% постраждалих, які звертаються до нас – чоловіки. Також не слід забувати про дітей, адже коли є домашнє насильство, діти завжди вважаються постраждалими, навіть якщо вони безпосередньо не зазнали фізичного насильства. Коли дитина спостерігає насильство вдома, то отримує серйозні психологічні травми. Це вже доведено.
Крок другий. Шукати допомогу. Не боятися, не думати про засудження. Не соромно говорити, соромно – мовчати й наражати себе і дітей на небезпеку. Отож, коли людина вирішує розірвати коло насильства та піти від кривдника – у нагоді наші спеціалізовані сервіси (так називаються служби, які допомагають постраждалим від домашнього насильства).
Крок третій. Йти. Наважитися та змінювати життя. Допомога поруч. На прикладі Києва, можу сказати, що у нас розвинена мережа спеціалізованих сервісів. На основі Київського міського центру гендерної рівності працюють денні центри, притулки, кризові кімнати. Подібні сервіси створені і успішно функціонують у багатьох містах України. Щоб дізнатися більше, треба лише зателефонувати на «Телефон довіри». Ми надаємо психологічну, соціальну, інформаційну та юридичну допомогу постраждалим. Важливо, що вся допомога для постраждалих – безоплатна. Вихід з кола насильства із сторонньою допомогою буде легшим та швидшим.
У підсумку зауважу, що досвід провідних країн свідчить, що прогресивним є шлях попередження домашнього насильства. Це заощаджує соціальні та економічні ресурси суспільства. Іншими словами – краще привчити людей до нульової толерантності до насильства, ніж потім долати його наслідки.
Загалом, я впевнена, що приказка «Б’є, значить любить» – це не про Україну. Вона навіяна чужою загарбницькою культурою і ми повинні докласти усіх зусиль, щоб назавжди її забути та будувати щасливе суспільство, вільне від насильства.
Телефони, за якими можна звернутися за допомогою:
Національна «гаряча лінія» із попередження домашнього насильства:
116 123 чи 0 800 500 335.
В Києві: з мобільного - (044) 272 15 00, з стаціонарного - 15 00
