Кейс Кудрицького: стрічку знесло. А що з процедурою?
КОЛОНКА
За кілька днів — вибух емоцій. Пости, стріми, заяви: здається, лише лінивий не висловив своє «фе». Кудрицький — впізнаване обличчя енергетичного фронту, тож хвиля підтримки — потужна. Але давайте чесно: емоція не дорівнює оцінці складу злочину.
Що зараз наводять як аргументи на його захист (коротко):
— «Добра репутація й довіра партнерів».
— «Синхронізація з ENTSO-E у 2022-му».
— «Минуло 7 років — надто довго».
— «Немає збитків — аванс повернули за гарантією».
— «Не та кваліфікація / не той орган / “печерське правосуддя”».
Ці пункти важливі для контексту, але жоден із них не відповідає на головне юридичне запитання: чи є (або немає) склад злочину в конкретних діях конкретної особи. Репутація, досягнення, минулі заслуги, навіть сумніви щодо підслідності — це не докази вини або невинуватості.
Про «довго». Так, 7 років — багато, і це дратує. Але час сам по собі не робить процес несправедливим. Для цього існують строки давності: якщо вони не спливли, «давно/недавно» — це емоція, а не аргумент. У зрілих демократіях справи щодо екс-лідерів тривають роками — і це нормально, якщо процес чистий.
І ще одна важлива ремарка. Я не є прихильником ДБР. Ба більше — часто вважаю, що бюро відірване від реальності й не виконує свої завдання належно. Але має бути міра. Суцільне «все погано» без спроби діяти через інструменти — це шлях до безвідповідальності. Критика має бути конструктивною і процедурною: апеляції, офіційні звернення, скарги до ВРП, робота рад громадського контролю, вимога до мотивувальних частин рішень — а не вироки у стрічці.
Висновок.
Ні — недоторканості. Ні — лінчуванню у Facebook. Так — процедурі.
Хочемо справедливості? Спершу документи й процес, потім — висновки. Інакше навіть найправедніший гнів перетворюється на ще одну цеглину у великій стіні недовіри.
