Меліорація по-новому: міфи про закон № 4795-IX, у які не варто вірити
Розвінчування міфів про Закон України № 4795-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо удосконалення системи управління об’єктами інженерної інфраструктури меліоративних систем державної власності”
Закон № 4795-IX потрібно оцінювати в контексті реального стану меліорації в Україні. Ця сфера роками функціонувала в умовах зношеної інфраструктури, неефективної моделі управління та постійної залежності від бюджетного утримання. Під час повномасштабної війни потреба в оновленні стала ще гострішою. Саме тому зміст закону полягає не у зміні правового режиму управління та статусу водних об’єктів, а у зміні моделі управління об’єктами інженерної інфраструктури меліоративних систем.
Перший міф полягає в тому, що закон нібито виводить канали державного значення з державної власності.
Насправді право власності на канали державного значення належить виключно державі. Отже, мова не йде про відчуження стратегічних об’єктів, а про іншу організацію їх експлуатації в межах державної моделі управління.
Другий міф стосується нібито приватизації річок або природних водотоків.
Закон цього не передбачає. Він допускає лише обмежену можливість приватизації окремих насосних станцій та інших об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, і лише за сукупності чітко визначених умов: якщо такі об’єкти не використовуються за цільовим призначенням не менше десяти років, не були передані у власність організації водокористувачів і щодо них не розпочато процедуру здійснення державно-приватного партнерства. Отже, йдеться саме про окремі інфраструктурні об’єкти, а не про водні об’єкти.
Окремо поширюється хибне твердження, що закон нібито скасовує оцінку впливу на довкілля.
Насправді він передбачає спеціальний виняток лише для експлуатації вже наявних державних об’єктів, закріплених за оператором, у межах існуючої проєктної потужності щодо подачі, транспортування або відведення води. За своєю суттю це стосується експлуатації тієї інфраструктури, яка була створена до 2017 року, а не нової діяльності з будівництва. Водночас закон окремо передбачає інвестиційні програми оператора, які можуть включати нове будівництво, реконструкцію, реставрацію та капітальний ремонт. Саме такі заходи підлягатимуть оцінці впливу на довкілля у випадках і порядку, визначених законодавством.
Не відповідає змісту закону і теза про привілейований доступ до води для окремих користувачів.
Закон виходить із того, що оператор має надавати послуги водокористувачам на однакових умовах. Із його змісту не випливає встановлення дискримінаційного або довільного режиму водокористування.
Окремої уваги потребує питання фінансування.
Закон не запроваджує з нуля бюджетне утримання меліорації, оскільки ця сфера і зараз функціонує за кошти державного фінансування. Новелою є інше: після утворення операторів передбачено трирічний перехідний період часткового фінансування їхньої господарської діяльності. Це означає, що закон закладає перехідну модель, у межах якої бюджетна підтримка має скорочуватися, оскільки сам перехідний період обмежений трьома роками, а подальша модель орієнтована на самофінансування операторів.
Практичне значення закону полягає також у тому, що він створює правову основу для спеціального порядку списання об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем. Це важливо не лише для обліку майна, а й для екологічно виважених рішень щодо систем, які втратили актуальність. Якщо фізичний демонтаж може завдати шкоди, такий об’єкт зможе бути виведений з експлуатації без демонтажу. Саме це відкриває можливість для того, щоб неактуальні осушувальні системи або їх частини почали списуватися та за наявності підстав переводитися у природний стан.
Отже, Закон № 4795-IX не скасовує державне управління водними ресурсами, не виводить канали державного значення з державної власності, не легалізує приватизацію природних водних об’єктів і не скасовує екологічні процедури.
Його суть полягає у зміні моделі управління та експлуатації державної меліоративної інфраструктури, переході до нової організації фінансування та створенні правової основи для впорядкованого виведення з експлуатації систем, які втратили актуальність.
