Шанс для прокуратури: від реформ до дії
ДУМКА
Юрій Дорошенко, юрист, журналіст
В Україні за останні роки сформувалася чудернацька традиція – лаяти прокуратуру. За справу, або й просто так. Це зручний громовідвід для інших гілок влади. Головний координаційний орган у правоохоронній системі перетворений на хлопчика для биття та став плацдармом для різного роду реформаторських експериментів, переважно ініційованих з-поза меж нашої держави.
Нам часто пропонують «європейські стандарти прокуратури», які не мають нічого спільного з принципами, за якими живе прокуратура в країнах Європи… Жоден інший орган в нашій країні не пережив таких катаклізмів. Питається, як можна вимагати результатів від прокурорів, об які суспільство та частково навіть держава витирають ноги?
День працівників прокуратури України – то, мабуть єдиний день на рік, коли можна просити у публіки милосердя до прокурорів, щоб поглянути на ситуацію не тільки через чорні окуляри всевипалюючої критики: «всі прокурори корупціонери», «всі прокурори багатії», «прокурори не воюють» та інше.
Навіть прокурорам буває потрібен адвокат, який для об’єктивності висловить точку зору, відмінну від тієї, яку маніпулятивно утвердили в суспільстві.
Насамперед, треба нагадати, що багато прокурорів ще з 2014 року пішли добровольцями на фронт і боронять нашу країну від російського агресора. Більше того, на жаль, дехто з них уже загинув. Стіна пам’яті на Офісі Генерального прокурора тому підтвердження. І в день професійного прокурорського свята ми зобов’язані згадати про них і вклонитися людям обов’язку та честі.
До речі, системна робота зі збору інформації про загиблих прокурорів під час російсько-української війни почалася саме за нинішнього Генерального прокурора Руслана Кравченка, який сам у молодому віці, як військовий прокурор, не зрадив присязі та повернувся на материкову територію України з окупованого Криму, документував там злочини російських агресорів і потім перебував у зоні АТО на Донбасі.
Уже ці факти свідчать, що принаймні частина працівників органів прокуратури достойні на повагу та шану.
Загалом, важко не погодитися, що органи прокуратури не один рік перебувають у системній і глибокій кризі. Але треба зауважити, що це не тільки прокурорська хвороба. «Старі» та новостворені правоохоронні органи перебувають у стані пошуку свого місця та форм роботи. Роками катастрофічно просідає комунікація з суспільством, бракує професійного інформування про реальну ситуацію.
У нас часто посада Генпрокурора виноситься на політичні торги, стає мішенню незадоволених (серед яких, зрозуміло, є частина корупціонерів і правопорушників), а тому жоден із очільників прокуратури не добув свого законного терміну, на який призначався.
Наймолодшому в історії України 34-річному Генеральному прокурору Руслану Кравченку не позаздриш – він прийшов на руїни системи. По ній спершу прокотилося торнадо законодавчих змін, які суттєво зменшили повноваження та функції (до речі, мало хто знає, що їх ініціаторами були сумної слави Андрій Портнов і Віктор Пшонка за часів президентства Віктора Януковича), потім трапилася революція бездумних люстрацій, а далі прийшла вакханалія численних реформувань і переатестацій, які через свою непродуманість і несистемність знекровили і до того кволий організм системи.
У Кравченка є суттєва перевага – він за майже десять років, після Віктора Шокіна, перший очільник органів прокуратури, який є кадровим, професійним прокурором, знає ситуацію зсередини. При цьому він не пов’язаний зі старими кланами. Останнім часом кого лише не ставили до прокурорського штурвала: інженерів-електриків, викладачів, периферійних адвокатів, людей без особливого фаху з юридичними дипломами та навіть без таких.
Нам все-таки здається, що за порівняно невеликий термін перебування на посаді, системність і енергійність Кравченка дають можливість сподіватися на вихід української прокуратури з крутого піке, в яке її заганяли роками.
Перебуваючи на посаді Генпрокурора з червня цього року, Руслану Кравченку вже вдалося перезапустити всю систему, зробити її більш дієвою. Наприклад, він зобов’язав керівників обласних і окружних прокуратур ходити в суд у резонансних справах, завдяки чому вони щоразу змушені підтверджувати свій професійний рівень, а не бути суто кабінетними функціонерами.
За його керівництва оголосили набір на посади в окружні прокуратури, відкрили майже стільки вакансій, скільки за каденції Ірини Венедиктової та Андрія Костіна разом узятих. Це дало можливість запустити в систему нову кров, активізувати роботу, забезпечити прихід молодих професійних кадрів.
За каденції Руслана Кравченка Генпрокурор перестав підміняти роботу міністра закордонних справ, як це робили його попередники, що зловживали службовим «туризмом» та мріяли про дипломатичну кар’єру. Він постійно в Україні та виїжджає у закордонні відрядження лише за справді обґрунтованими приводами державної ваги.
Нинішній Генеральний прокурор безкомпромісно реагує на корупцію в органах прокуратури. Приклад – прокурори з липовими інвалідностями. Так, за його подання 74 прокурори зі статусом інвалідів були звільнені після комплексної перевірки Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів України, а ще 66 зміщені з адміністративних посад. Дивно, що про це мало хто повідомляє.
Серед пріоритетів прокуратури, яку очолює Кравченко, справи проти насилля над неповнолітніми (зокрема, на особливому контролі сексуальні злочини над неповнолітніми). Тобто прокуратура приділяє увагу тим категоріям, які самі не можуть себе захистити, насамперед дітям.
Руслан Кравченко особисто брав участь у підтриманні публічного обвинувачення у справі вбивства співробітником Управління державної охорони неповнолітнього в столичному фунікулері.
Кравченко з перших днів призначення став на захист бізнесу від свавілля правоохоронців. За його ініціативи був проведений аудит проваджень щодо економічних злочинів. Уже через місяць перебування на посаді Генпрокурор прозвітував, що закрито 20 відсотків від проваджень щодо бізнесу, які були надуманими та не мали судової перспективи. Загалом, уже закрито 8 тисяч справ із перевірених 23 тисяч в рамках аудиту. Це суттєво зменшило тиск на бізнес.
Ще не все вдалося зробити для очищення прокурорських авгієвих стайнь, бо надзвичайно мало часу та надто несприятливі умови, але вже можна говорити про певні позитивні тенденції. Прокуратура ще не вийшла з зони турбулентності, але принаймні видно перспективу. Якщо українці хочуть, щоб у нашій державі панував правопорядок, законність, відбувалася ефективна (а не лише ефектна в медіа) боротьба з корупцією, то мають підтримати формування сильної, професійної, незалежної від політиків і авторитетної в суспільстві прокуратури, як це є в Європі та США. І День прокуратури – добрий привід замислитися про це.
