Свята, коли не святкується: чи можливі радощі під час війни
КОЛОНКА
Святкові дати під час війни часто приходять без відчуття свята. Календар нагадує, що сьогодні Різдво, день народження або Новий рік, але всередині порожньо, тривожно або важко. У багатьох це викликає додаткову напругу: ніби з ними щось не так, ніби вони «неправильно» переживають життя.
Насправді така реакція є закономірною і психологічно зрозумілою. Часто це пов’язано з феноменом емоційного оніміння та синдромом відкладеного життя, коли людина відсуває власні радощі та потреби на «кращий час».
Війна змінює базове відчуття безпеки, а саме воно є фундаментом для переживання радості. Коли психіка постійно перебуває у режимі загрози, вона спрямовує ресурси на виживання, а не на позитивні емоції. Це не вибір і не слабкість, а робота нервової системи. У таких умовах емоції можуть притуплюватися, з’являється відчуття відстороненості або внутрішньої тиші там, де раніше було піднесення.
Окреме місце займає почуття провини за радість. Воно виникає у багатьох, особливо тоді, коли поруч є втрати або невтішні новини. Радість починає сприйматися як щось недоречне або навіть зрадницьке. Це можна назвати моральним дистресом або «провиною людини, що вижила». Проблема з’являється тоді, коли людина забороняє собі будь-які позитивні переживання. Тривале придушення радості не зменшує співчуття до інших, але виснажує того, хто живе з цією забороною.
Важливо пам’ятати: психіка здатна вміщувати суперечливі стани одночасно. Сум і вдячність, страх і тепло, скорбота і тиха радість можуть співіснувати. Це називається емоційною амбівалентністю і є нормальною реакцією на травматичні події.
Людина може пам’ятати про війну і водночас дозволяти собі короткі моменти полегшення або світла. Такі моменти не є зрадою, вони допомагають зберегти внутрішню цілісність.
Свята під час війни часто змінюють форму. Вони можуть ставати тихішими, скромнішими, без гучних атрибутів. Для когось свято це теплий чай або дзвінок близькій людині, для когось — можливість зібратися, прожити разом символічні ритуали як спосіб відчути контроль. Обидва варіанти нормальні, якщо вони не нав’язані ззовні й відповідають внутрішньому стану.
Важливо також розуміти, що здатність відчувати, зокрема і радість, можна розвивати й відновлювати. Для цього важливо не тримати емоції в собі, давати собі дозвіл відчувати й говорити про свої стани, знаходити безпечні простори для вираження переживань. Підтримка близьких, розмова з фахівцем або просто можливість поділитися почуттями допомагають зняти внутрішню напругу і повертають здатність до радості.
Свята під час війни часто стають лакмусовим папірцем нашого внутрішнього стану. Вони оголюють втому, страх, втрати, але водночас показують, що в людині ще є життя. Якщо сьогодні не святкується, це не означає, що так буде завжди. Якщо сьогодні з’являється радість, це не зрада і не легковажність. Психологічна зрілість полягає не у правильній відповіді, а у здатності чесно чути себе і дозволяти собі бути живими у тій формі, яка можлива саме зараз.
У воєнний час свято перестає бути обов’язком. Воно стає вибором або паузою від вибору. І це, можливо, найважливіше, що варто собі дозволити. Не відповідати очікуванням, не оцінювати свої почуття і не тримати їх у собі.
