“Дайте гроші талановитим людям – і вони створять диво”: велике інтерв’ю з інвестором Дмитром Карпіловським
11 Грудня 13:00
ІНТЕРВ'Ю
Дмитро Карпіловський – один із найвідоміших інвесторів України, підприємець, співзасновник найбільшої інвестспільноти країни – УкрІнвестКлуб. За 20 років він пройшов шлях від айтівця-розробника до інвестора з портфелем у стартапах, криптовалютах, нерухомості та енергетиці. В інтерв’ю «Комерсант Український» він розповів про те, як маленькі інвестиції можуть перетворюватися на великі трансформаційні проєкти, а помилки – на коштовні уроки.
Говоримо також про те, як почати інвестувати, які ринки найперспективніші прямо зараз, чому класична квартира «під оренду» – не завжди найкраще рішення, і як пережити репутаційні удари.
– Як ви прийшли у сферу інвестицій? Як стали інвестором і перетворили це на справу життя? І чи пам’ятаєте, яку суму і куди саме інвестували вперше? Та чи стала ця спроба успішною?
– Орієнтовно це був 2004 рік. Я був ще зовсім молодий, працював айтівцем, розроблював софти.
І в якийсь момент дійшов такої думки: у кожного розробника є виконавець. Він абсолютно точний, абсолютно надійний, абсолютно передбачуваний, але водночас абсолютно тупий. Йому треба кожну інструкцію розжовувати.
Мені ця концепція не подобалася. Мені хотілося, щоб можна було просто сказати – і воно якось самостійно пішло далі.
І я спробував менеджерити людей. І зрозумів, що деякі з них не потребують менеджменту: їм можна дати гроші, і вони знають, що з цими грошима робити далі. Це був момент, коли я дійшов до думки, що можна бути інвестором.
Перші інвестиції були, буквально, по кілька тисяч доларів. Я почав давати гроші, давати компетенцію, не давати чітких вказівок, а просто шукати талановитих людей. Так почалися мої інвестиції в IT-сектор.
Я побачив, що може статися так: ти дав 2–3 тисячі доларів – людина побігла, і через пару місяців утворилося щось, що коштує вже 20 тисяч. І це розуміння, що можна не працювати руками, а давати поради, компетенцію, наставництво, трохи грошей і отримувати результат, дуже мене захопило.
Десь за кілька років я повністю відмовився від активної праці. Став серійним підприємцем, серійним інвестором. І потім перепробував усе: високоризикові інвестиції, консервативні, крипту (14 років), стартапи, власні бізнеси, нерухомість.
У мене по життю підхід такий: якщо я чимось займаюся, то я вливаюся в це з головою. На “трошки” я не вмію.
– Чи можете назвати свій найбільший успіх і найбільшу/найкоштовнішу помилку, як інвестора?
– Найбільші успіхи, якщо вимірювати грошима, як і найбільші провали, були в сфері криптовалют. Там і шалені злети: вклав 1 долар – отримав 100, і шалені падіння – втрати в мільйонах.
Але якщо міряти досвідом, то мій найбільший провал – це інвестиція в мережу магазинів оптики “Оптика 1st”. Ми проінвестували небагато – всього у два магазини. Але ми показали позитивний досвід, багато людей захопилися, мережа зросла до 280 магазинів.
А потім виявилося, що мережа не могла рости так швидко. Власник підробив фінзвітність, взяв гроші з інвесторів, а нові магазини не відкрив.
Для мене це був великий емоційний провал. Бо багато людей інвестували, побачивши мій приклад. І ми всі втратили гроші. Це був удар по всій інвест-екосистемі країни. Репутаційний збиток був величезний.
– Ви зазначили, що почали свій шлях у інвестори 20 років тому. Сьогодні ви – засновник найбільшої інвест спільноти країни УкрІнвестКлуб, і знаєте про інвестиції все або майже все. Тому, очевидно, що вам часто адресують запитання: порадь, чи вкладати сюди гроші? Або куди вкласти гроші? Як часто в таких випадках ви відповідаєте: так, саме сюди вкладай, тут 100% гарантії?
– Ніколи. Або дуже-дуже рідко. Щоб етично відповісти на питання “куди інвестувати?”, треба хоча б дві години поговорити з людиною. Зрозуміти її фінансовий стан, намалювати її ризик-профіль. Тому загалом – ніколи.
Єдиний виняток: якщо людина каже, що боїться втрачати гроші й хоче максимально надійно вкластися в щось в Україні і у гривні, то тут відповідь очевидна – ОВДП.
Єдина порада, яку я даю завжди: інвестувати час, перш ніж інвестувати гроші. Щоб проінвестувати 1% своїх статків, треба витратити хоча б 15–20 годин на вивчення теми.
– В одному з ваших роликів, викладених у Ютуб, ви ранжували сфери бізнесу за перспективністю інвестицій. Третє місце, наприклад, ви відвели туристичній забудові на західній Україні, а перше – енергетиці. Повторіть свій ТОП-5. Чи не змінився він? І на чому ґрунтуються такі оцінки?
– Я шукаю ніші, де є дисбаланс пропозиції і попиту, або якийсь інший дисбаланс, на користь інвестора. Тобто, я не дуже люблю просто йти, як всі, в щось давно зрозуміле, де всі грають за одними правилами. Де від того, що я готовий витратити більше часу, глибше вивчити тему, я не отримаю ніякої переваги над ринком.
І тому я стараюся ідентифікувати галузі, в яких зараз щось розвивається сильніше, краще, швидше. В надії, що розібравшись в цьому, я зможу осідлати хвилю і на ній проїхатися.
Відповідно, якщо ви взяли, наприклад, нішу рекреаційної нерухомості, то там зараз є очевидні зовнішні фактори, які цей ринок максимально підсилюють. Один фактор – це те, що люди з хорошими статками раніше мало подорожували Україною. А тепер, в силу логістики, обмежень, різних інших факторів подорожують Україною частіше.
Відповідно, утворився дисбаланс: попиту з високим чеком на внутрішній туризм багато, а пропозицій все ще дуже мало. Я бачу цей дисбаланс, і я розумію, що зараз на часі йти і інвестувати в хороші готельні комплекси.
І ми, мабуть, першими в Україні ідентифікували для себе «Апартель». А сьогодні «Апартель» – це три, фактично, найкращі в Україні резорти. Це єдиний готель, який під час війни отримав офіційну п’ятизіркову класифікацію. Тобто сьогодні це очевидний мега-успіх.
А ще три з половиною років тому ніхто не розумів, що буде далі. Почалася війна, які інвестиції?
І з таким підходом я зробив 10-15 інвестицій в різних регіонах. Саме, в курортних регіонах. З фокусом на те, що тут утвориться об’єкт, на який буде класний, цікавий попит, де інвестор може заробити. І це гарно спрацювало.
У мене в 2024 році було шість екзитів, тобто шість разів я вийшов із тих об’єктів, які купував, що для нерухомості доволі багато. І у мене середня дохідність виходила 35-37% річних у доларах. Це дуже висока дохідність для нерухомості.
Сьогодні мої одні з найбільших приватних інвестицій – це якраз рекреаційна нерухомість. Київська область, наприклад, моя найбільша історична інвестиція в нерухомість якраз там, в комплекс Mandra ПЕТРИКОР.
Схожа історія з енергетикою. У нас зруйнована маневрова генерація, у нас є дисбаланси в системі, а це – на користь інвестора. І серед усіх моделей я побачив, що в установках зберігання енергії сьогодні цей дисбаланс особливо яскравий. Тобто можна заробляти певну наддохідність. І ця перевага не зникне на найближчі роки, поки система не відновиться повноцінно.
Ми розуміємо, що маємо кілька років на те, щоб зняти вершки.
– Особисто для мене, та й для багатьох українців, гадаю, інвестиції в енергетику звучить як щось надто складне. Мовляв, з квартирою, апартаментами все зрозуміло: купив, здав, отримав гроші, з часом продав. Як це працює на ринку енергетики? Як можна отримувати кошти, інвестуючи у енергетику?
– Установка зберігання енергії – це величезний пауербанк, 40 тонн ваги. В Україні є години, коли електроенергія коштує дешевше, і години, коли вона коштує дорожче.
У години дешевої електроенергії ми заряджаємося, у години дорогої – продаємо в мережу.
На додаток, виконуємо допоміжні послуги для “Укренерго”: балансування мережі.
Є 3–4 різні потоки доходу. Для інвестора це чимось схоже на готельний бізнес: знаходиш фахівців, вони будують і керують, ти інвестуєш і отримуєш дохід
– Ви не є прихильником ідеї інвестувати у квартири. Мова про конкретні регіони? Чи в цілому, не радитие? І чому? Адже мати такий пасивний дохід – просто мрія для багатьох українців?
– Я не те, що раджу не інвестувати. Я звертаю увагу інвесторів на те, що у цього формату нерухомості є багато недоліків, і що на ринку є кращі пропозиції. Низька дохідність, постійні дзвінки від орендарів, ремонти, заселення-виселення, пошук нових орендарів, проблеми з сусідами. Це не пасивний дохід.
Але є інший формат – об’єкти дохідної нерухомості, які спроєктовані для інвесторів. Це житлові комплекси з типовими ремонтами, типовими меблями, матеріалами, що не зношуються.
Лічильники у коридорах, окремі приміщення для сервісу, керуюча компанія. Орендар навіть не має вашого номера телефону. Такі об’єкти і дохідність дають вищу, і головного болю менше.
– Поділіться своїм баченням про інвестиції у закордонну нерухомість? Квартира в Іспанії, вілла на Балі? Чи вищі / нижчі тут ризики/дохідність, в порівнянні з Україною?
– Ризики не більші, й не менші. Вони інші.
У нас в Україні є багато ризиків, пов’язаних з війною, з невизначеністю, з економічною непрогнозованістю, з політичною нестабільністю. У нас погана судова система, у нас є “чорні” нотаріуси, у нас є якісь свої спецефекти. Але вони свої, і вони для нас зрозумілі.
А за кордоном цей набір спецефектів інший. Наприклад, в Україні важко собі уявити, що в той час, коли ви перебуваєте у відпустці, до вас у квартиру хтось вломиться, залишить свою валізу і скаже, що це тепер його квартира, а не ваша. А в Іспанії це можливо.
На Заході економіка та закони стабільніші, але ми про них нічого не знаємо. На додаток, за кордоном найчастіше пропонують інвестувати в будівництво на етапі “котловану”. А “котловани” ризикові всюди.
Головна ідея інвестувати за кордоном – диверсифікація ризиків. Щоб якась подія у вашому особистому житті в Україні не вдарила по всьому інвестиційному портфелю.
– Чи можете намалювати /окреслити портрет українського інвестора: вік, стать, з яких, переважно, регіонів?
– Типового немає. Але є групи.
Перша – айтівці: 22–42 роки, переважно чоловіки, стабільний профіцит у заробітній платі.
Друга – підприємці: середній і великий бізнес. Їм ближчі і зрозумілі фізичні активи.
Є чиновники, але їх дуже мало.
– А чи є серед ваших клієнтів люди, з якими працює ваш клуб або ви особисто, які є представниками нашого політичного бомонду, або ж апарату чиновників? Який це відсоток в цілому від інвесторів в Україні, за вашими відчуттями?
– Ми з такими товаришами мало працюємо, але вони, зазвичай, і не дуже поспішають розповідати про свій бекграунд, тому важко сказати. Я був свідком кількох таких зустрічей, де це було очевидно.
Скажу, що в нашому форматі це якийсь мізерно маленький відсоток, бо ми все-таки фокусуємося на такому, більш мас-маркетовому сегменті. Звісно, там багато чиновників, посадовців, представників держапарату. Але вони, зазвичай, якщо ми говоримо про високі чини, обирають більш приватні клуби, де немає сотень тисяч людей.
Якщо ми говоримо про пересічних посадовців, то, за моїми враженнями, таких менше п’яти відсотків. Більше це, все-таки, класичні наймані працівники в приватному секторі, мідлменеджмент. Підприємців дуже багато, IT-вців також. А держслужбовців доволі мало.
– Цілком логічно, що окрім запитання «куди мені вкласти гроші», вам припускаю, що часто доводиться спростовувати міфи про інвестиційний ринок. З вашого власного досвіду, які головні страхи стримують початкових інвесторів? І чи є виправданими ці страхи?
– Гадаю, що в головах багатьох українців є думка, що інвестувати – це надзвичайно складно. І краще я не буду з цим взагалі зараз розбиратися. Мовляв, мені клопоту і так вистачає.
Подібні думки ми спростовуємо досить просто: показуємо стратегії, в яких розбиратися взагалі не потрібно. Є дуже багато хороших, дієвих стратегій, які вимагають від людини, умовно, півгодини на рік, і не потребують ніяких знань, не потребують ніякого глибокого занурення, вивчення теми.
Другий міф, я гадаю, про те, що всі інвестиції надзвичайно ризикові, і тут всі втрачають гроші. Але, знову ж, таки цей міф спростовується ідентичним способом. Це коли ти показуєш не ті стратегії, про які багато пишуть в пресі. Умовно, купуй біткоїн, і сподівайся, що все буде добре. А коли можна показати щось доволі консервативне.
Ті самі ОВДП. Ми не любимо банківські депозити, але є багато хороших пропозицій, надійних пропозицій, в сфері цінних паперів, навіть українських. Є багато хороших історій на західних ринках. Тут треба тільки навчання, тут немає іншого способу, окрім як просвітництво. Міфи, страхи й ілюзії людей, вони зазвичай походять від того, що вони не приділили час і не мають знань, як працюють всі ці ринки.
І коли ти показуєш людям якісь супербазові речі, то виявляється, що чорт не такий страшний, і що в цілому все окей. Що є інструменти з низьким ризиком, є інструменти з низьким залученням, є інструменти не хайпові, але надійні.
Іншого способу я поки що не бачу. Поки у нас немає, умовно, уроків фінансово-інвестиційної грамотності в школі, і люди в доволі вже зрілому віці все ще мають купу фантазій про інвестиції – те, що ми робимо, це, мабуть, і є єдиний шлях: багато розповідати, наводити багато прикладів. Робити цей ринок кращим, прозорішим, зрозумілішим для всіх. Це, мабуть, єдиний шлях.
– Нещодавно ЗМІ сколихнула новина про самогубство криптоінвестора Костянтина Ганіча. Нібито через фінансовий крах і, як наслідок, величезні борги. Тобто мова про модель, коли людина розпоряджалася чужими коштами, і ,як фахівець, певною мірою мала б їх примножити. Чи правильно я розумію, що це теж певна модель заробітку на інвестиційному ринку? І чи це модель, чи все таки пастка?
– Конкретно про Костю я сказати нічого не можу. Ми не були близько знайомі.
Скажу загалом. Модель керування чужими грошима, зазвичай, не передбачає відповідальності за фінансовий результат. Більшість професіоналів одразу «відсікають» таку відповідальність на етапі домовленостей.
Тобто, якщо ми погодилися, що я керую вашим портфелем, і акції впали, то це ваша проблема, а не моя.
Я сам колись в схожих моделях працював. Коли крипторинок полетів на дно на початку 2018 року, я переживав, мабуть, схожі емоції. Тоді багато людей втратили гроші.
Якщо ти для великої кількості людей є джерелом інформації для прийняття фінансових рішень – це точно дуже велика моральна відповідальність. І це точно дуже великі емоційні гойдалки.
Ми для себе вирішили, що велика кінцева мета варта гойдалок. Не знаю… Можливо, в мені присутній такий собі комплекс Прометея. Але якщо кінцева мета це виправдовує, мені здається, що це ок.
Якщо у тебе цієї кінцевої мети немає, і ти це робиш заради грошей… Я б виключно заради грошей цього не робив.
