Дефіцитний ринок праці: скільки насправді трудових мігрантів можуть приїхати в Україну
28 Жовтня 19:41
РОЗБІР ВІД 
Від одного до десяти мільйонів трудових мігрантів потребуватиме Україна за певних обставин вже незабаром. На подібні заяви, які сколихнули недавно інформаційний простір, хтось відгукнувся жорсткими емоційними коментарями, а хтось — риторичними запитаннями на кшталт “невже таке можливо”. Чи справді в Україні варто очікувати стільки трудових мігрантів, — з’ясовував «Комерсант Український».
На українському ринку праці не вистачає приблизно 8,6−8,7 мільйона працівників. Такими даними поділилась днями директорка Міжнародної організації праці в Україні Аїда Ліндмаєр. Вона ж пояснила і те, як, на її думку, можна заповнити цю прогалину: потрібно створити належні умови праці та забезпечити гідну оплату, аби українці поверталися на ринок праці в Україні. Трудові мігранти з того ж Пакистану чи Непалу, які фігурували в мільйонних прогнозах, в цьому рецепті відсутні. Але вони залишаються за дужками. Поки що.
Робочий дефіцит
Отже, Україна потребує робочих рук і потреба у працівниках справді вимірюється мільйонами. А ще супроводжується великими надіями, що переважна більшість з цих мільйонів вакансій буде заповнена українцями, які повернуться після війни на Батьківщину. Питання лише в тому, чи вдасться в підсумку звести цей соцільно-економічно-демографічний баланс воєнного часу. На головні складники цього балансу, чи точніше – дисбалансу, звертає увагу Василь Воскобойник, Президент Всеукраїнської Асоціації компаній з міжнародного працевлаштування. Залучення трудових мігрантів з інших країн він називає одним із варіантів розв’язання демографічної проблеми.
Якщо йти суто математично, то нам потрібно залучати кожен рік не менше 300 тисяч людей, аби кількість населення нашої країни зберігалася на одному рівні. Зараз до всіх демографічних проблем додалась проблема війни. Війна, котра підштовхнула до виїзду за кордон близько 7 мільйонів українців. Лише офіційно 4,2 мільйона українців мають статус тимчасового захисту і перебувають зараз в Європі. До цих 4,2 мільйона потрібно додати, кількість людей, котрі виїхали ще до початку військових дій як трудові мігранти та залишаються за кордоном, а також тих, хто вже відмовився від статусу тимчасового захисту і отримав якісь інші юридичні підстави для перебування в країнах Європи, — пояснює Василь Воскобойник.
Звичайно є надія, що чимало українців повернеться на Батьківщину після війни. Але одночасно, як припускає фахівець, після закінчення бойових дій і відкриття кордонів чимало українців з економічних причин поїде працювати в інші країни. Для того ж, аби реалізувати всі проєкти післявоєнної відбудови, потрібні будуть нові робочі руки. І це можуть бути робочі руки трудових мігрантів з інших країн. Але очікувати, що це будуть мільйони – не варто. І цьому є об’єктивні пояснення та причини. Продовжує Василь Воскобойник.
Людина з Бангладеш чи, приміром, з Непалу, якщо їде за пів світу, то вона буде шукати ту країну, де зможе достатньо швидко почати працювати та заробляти гроші. Подивімось, у нас середня заробітна плата зараз складає близько 500-550 доларів на місяць. Середня плата у Польщі десь півтори тисячі. Тобто по грошах, ми, м’яко кажучи, не дуже приваблива країна. Далі. У нас забюрократизований сам механізм працевлаштування. Аби іноземцю працевлаштуватися в Польщі, потрібен дуже обмежений період часу. В нас людина повинна спочатку отримати дозвіл від Державної служби зайнятості. Далі звернутися в консульську установу. Після цього людина приїздить в Україну і повинна звернутися ще окремо в міграційну службу та зареєструвати себе, що вона працює. Словом, все набагато складніше адміністративно та за грошима, — констатує Василь Воскобойник.
Тобто, як наголошує фахівець, ми будемо конкурувати з усіма тими країнами, які нам зараз допомагають перемогти у війні, конкурувати за власних співгромадян, щоб їх повернути назад в Україну. І так само Україна буде конкурувати з іншими країнами за тих же трудових мігрантів. І у Василя Воскобойника є великі сумніви, що ми зможемо в цій боротьбі перемогти.
Моя оцінка, якщо ми вийдемо у найближчі 2-3 роки після закінчення війни на те, що до нас будуть їхати десятки тисяч іноземців, я буду вважати, що це дійсно дуже непогано. В мене є дуже величезні сумніви, що навіть за 5 років до нас будуть приїздити сотні тисяч мігрантів кожного року. А говорити про мільйони, ну це просто неможливо. Тобто потребу можна оцінити в мільйони, але реальний наплив мігрантів може визначатись десятками, сотнями тисяч, — підсумовує фахівець.
Трудова мігрантська реальність
До 2022 року Україна щороку видавала 16-20 тисяч дозволів на роботу для громадян інших країн. Нині цифри на порядок нижчі.
Як повідомили виданню «Комерсант Український» у Державній службі зайнятості, від початку цього року (станом на 1.10.2025) загалом було оформлено, видано та продовжено дію 6 700 дозволів на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства. У 2024 році було оформлено 6 100 таких дозволів. ТОП-3 сфер, де іноземці отримували дозволи на роботу. Це гуртова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів — 804 дозволи, будівництво — 754, переробна промисловість — 662 дозволи.
Дмитро Дегтяр, співзасновник HRD Club Ukraine, звертає увагу ще на деякі нинішні особливості цього процесу.
У нас зараз потік дуже такий нестабільний, невеликий, об’єми 3-4 партії. Що стосується регіонів, де були замовлення на іноземних працівників, то це центральні і східні. Тобто, це не західні навіть регіони України, а це саме східні. Ну, і по посадах: де у нас найбільше не вистачає, туди ми і залучаємо. Приміром, складські професії. Саме ось ці “сині комірці”, бо висококваліфіковану або середньокваліфіковану робочу силу завозити реально дорого. Чому східні регіони? Це пояснюється потребою. Нестача свого персоналу. Людей своїх немає в цих громадах. І тому залучають, звичайно, іноземців, — розповідає фахівець.
Звідки ж найбільше приїздить іноземців на роботу в Україну. Як повідомили у Державній службі зайнятості, від початку року, станом на 1 жовтня, найбільше дозволів на роботу в Україні отримали громадяни Туреччини — 1094, Узбекистану — 726, Індії — 541, Азербайджану — 402, Китаю — 355, Бангладеш — 319. До речі, з Пакистану приїхало працювати в Україну — 205 людей, а з Непалу — 146. Тобто бангладешці, пакистанці та непальці, про яких згадувалось у коментарях про ймовірні мільйони трудових мігрантів, не дуже то й їдуть працювати в Україну.
Дмитро Дегтяр, співзасновник HRD Club Ukraine, нагадує, що трудова міграція взагалі-то це напрямок для України не новий.
З початком повномасштабного вторгнення ця історія трішки призупинилась, але зараз знову стала номером один на устах усіх ейчарів. І вона ж переросла далі в медійну площину. Сказати, що нам треба величезна кількість мігрантів тут і зараз, це неправильно сказати. Нам потрібен в цілому трудовий ресурс, і в першу чергу, звичайно, є завдання свої ресурси використовувати, — зазначає фахівець.
Випробування трудовою міграцією
Трудова міграція в Україну — це не лише потреба, але й проблема для України. Проблема готовності приймати у себе нехай не мільйони, а хоча б десятки тисяч іноземців, які не проти працювати в Україні. Чи точніше – неготовності це робити насамперед з погляду адміністративної та психологічної.
У зв’язку з цим очільник Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник згадав про спільну з Інститутом демографії та досліджень якості життя роботу над державною міграційною стратегією України на період до 2035 року і дослідження за участю представників бізнесу, місцевої влади, громад у макрорегіонах України.
Ми з’ясували, що левова частка, більшість, говорить про те, що Україна не готова до залучення трудових мігрантів. Не готова, тому що для всіх людей наочними прикладами є нерозв’язана проблема внутрішньопереміщених осіб. Ми не змогли забезпечити 5 мільйонів українців, котрі вимушені були виїхати з зони бойових дій, ми не змогли їх забезпечити власним житлом, належною роботою, належною соціальною підтримкою, — зазначає фахівець.
Забюрократизованість самого механізму працевлаштування в Україні іноземних громадян, про що вже згадував Василь Воскобойник, — лише один з прикладів. Доповнює картину співзасновник HRD Club Ukraine Дмитро Дегтяр.
Для роботодавця ключове – це час і кількість витрачених коштів на залучення однієї людини. Це від моменту знаходження компанії, яка цим питанням займається, подачі технічної заявки, знаходження цієї людини і завезення її сюди. Йдеться про оформлення медичної страховки, віз, квитків і тому подібне. І на все витрачається від шести до дев’яти місяців. Було багато випадків, коли група на якомусь етапі залишалася, наприклад, в Молдові, не могла до нас заїхати, десь були затримки з документами, бо чекали дозвільні документи, скажімо, перевірку Служби безпеки. А замовник витрачає кошти на те, щоб ця група там жила. І було таке, що на деякі посади 160-190 тисяч гривень вартувало, щоб одну людину залучити, — зазначає фахівець.
Дмитро Дегтяр хотів би бачити весь цей процес більш централізованим і прогнозованим.
Те, що точно треба робити, це щоб потік був контрольованим та прогнозованим, і щоб на кожному етапі наша СБУ розуміла, з якою країною ми працюємо, звідки ми цих людей завозимо. Бо роботодавці можуть завозити багато кого. І потрібне так зване держзамовлення, на які посади є попит і потреба, — наголошує Дмитро Дегтяр.
Але є і те, що формуванням держзамовлення чи посиленням контролю не вирішити. Чи сприйме українське суспільство ту нехай не мільйонну, але достатньо велику кількість іноземців, котрі будуть їхати в Україну працювати. Як налагодити їх взаємовідносини з українською спільнотою? Погляд Василя Воскобойника, Президента Всеукраїнської Асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.
На жаль, це буде проблемою, і для того, аби її вирішити, потрібно проводити цілеспрямовану інформаційну кампанію. До українців потрібно доносити прості тези. Іноземці не будуть забирати ваші робочі місця, ці робочі місця будуть зникати, бо зникнуть підприємства, на яких нікому буде працювати. Ми є частиною відкритого світу. Якщо українців пускають до Європи, допомагають їм, забезпечують їх соціальними благами, забезпечують роботою, то чому, коли до нас буде хтось їхати, наше суспільство повинно це сприймати негативно? Залучення мігрантів буде нашою невіддільною частиною життя в майбутньому, — наголошує Василь Воскобойник.
І для більшої переконливості та наочності нагадує відомий усім українцям образ.
Ми всі нашу Україну сприймаємо як “садок вишневий коло хати”. Але якщо не буде кому за хатою доглядати та про садочок дбати, то і хата завалиться, і садочок зав’яне. І це той образ, який я хотів би, щоб його зрозумів і відчув кожен українець, — зазначив фахівець.
На його переконання, якщо це відбудеться, тоді нас точно не будуть лякати цифри про десятки або сотні тисяч мігрантів, які потенційно можуть приїхати в Україну працювати.
Автор — Сергій Василевич
