Врощена плацента: як зміна хірургічного підходу дозволяє зберегти матку і право жінки на повторне материнство
КОЛОНКА
В акушерстві є ситуації, які не залишають лікарю часу на сумніви. Врощена плацента – одна з них. Це ускладнення, при якому після народження дитини плацента не відділяється від стінки матки так, як повинна, а будь-яка спроба зробити це може призвести до масивної кровотечі. Саме в ці хвилини вирішується не лише перебіг операції, а й подальші шанси жінки народжувати повторно.
Ще відносно недавно стандартом у складних випадках врощеної плаценти було радикальне рішення – видалення матки. Це дозволяло швидко зупинити кровотечу і врятувати пацієнтку, але позбавляло її можливості мати дітей у майбутньому.
Втрата матки для багатьох жінок, особливо молодих, окрім як певних фізичних обмежень, несе в собі високий ризик глибокої психологічної травми. Саме тому сучасна медицина дедалі більше зосереджується не тільки на тому, щоб врятувати життя породіллі із врощенною плацентою, а й забезпечити збереження якості цього життя після операції. Мова першочергово про збереження матки і здатності жінки до повторних успішних вагітностей.
З розвитком хірургії, анестезіології та розуміння самої патології ми напрацювали нові підходи, які дозволяють діяти інакше – більш точно, більш контрольовано і з орієнтацією на органозбереження.
Суть сучасного підходу, який довів свою успішність, полягає у зміні самої логіки дій лікаря. Раніше операція переважно розвивалася за сценарієм: спроба відділити плаценту – кровотеча – екстрене рішення з видалення матки. Сьогодні наша методика дій полягає в тому, щоб не допустити кровотечі.
Практично це означає, що після народження дитини лікар не намагається одразу відокремити плаценту. Саме цей момент у більшості випадків стає тригером неконтрольованої крововтрати. Натомість першочерговим завданням стає створення контрольованих умов в операційному полі.
Одним із таких рішень, що лягло в основу мого авторського методу проведення такого оперативного втручання, є рання тампонада матки – як найперший крок. Це дозволяє зменшити кровотік, стабілізувати ситуацію і дати хірургу можливість працювати виважено та без поспіху. У таких умовах стає можливим наступний етап – чітке виділення анатомічних структур, зокрема, сечового міхура, що особливо важливо при передній локалізації плаценти.
Далі змінюється сам підхід до операції: ми працюємо не з плацентою як окремим об’єктом, а з усією ураженою ділянкою. Вона видаляється єдиним блоком разом із частиною стінки матки, без спроб її відокремлення. Це дозволяє уникнути основного ризику – різкого початку масивної кровотечі.
Завершальним етапом такої операції стає реконструкція матки. Йдеться не просто про закриття дефекту, а про відновлення органа таким чином, щоб він залишався функціональним і давав жінці шанс на майбутню вагітність.
Такий підхід на сьогодні не є універсальним і потребує ретельного відбору випадків. Зокрема, він не застосовується при тотальному ураженні або коли процес уже перейшов у неконтрольовану фазу. Однак у певних клінічних випадках він дозволяє значно зменшити крововтрату, зберегти орган і змінити прогноз для пацієнтки.
Сьогодні головна зміна в лікуванні врощеної плаценти полягає не лише в техніці, а у мисленні хірургічної бригади. І її головним завданням, замість швидкого радикального рішення, стає – якнайшвидше взяти процес під контроль.
Цей підхід поступово формує новий стандарт – медицину, яка турбується про те, яким буде життя жінки після операції.
