Геополітичний трикутник “Туреччина-Азербайджан-Сирія”: Києву не можна залишатися осторонь
6 Серпня 15:37
РОЗБІР ВІД 
2 серпня 2025 року стало символічною датою для нового геополітичного союзу на Близькому Сході — саме цього дня Азербайджан розпочав експорт природного газу до Сирії через територію Туреччини.
Газ постачатиметься через новозапущений трубопровід Кіліс-Алеппо з пропускною здатністю 6 мільйонів кубометрів на добу. За словами міністра енергетики Туреччини Алпарслана Байрактара, обсяги поставок дозволять щороку забезпечувати енергією до 5 мільйонів сирійських домогосподарств.
Цей запуск — не лише інфраструктурний, а й політичний акт. Він закріплює фактичне формування нового регіонального союзу між Туреччиною, Азербайджаном та Сирією — союзу, який змінює баланс сил у регіоні, де раніше домінували росія та Іран.
Газова дипломатія
Формалізація енергетичного співробітництва між Азербайджаном та Сирією відбулася ще 14 липня 2025 року в Баку. Під час офіційного візиту до Азербайджану новообраного президента Сирії Ахмеда аш-Шара було підписано меморандум про взаєморозуміння між азербайджанською компанією SOCAR та сирійським урядом.
Цей крок став продовженням політики Баку щодо підтримки Сирії, зокрема гуманітарної: ще 30 грудня 2024 року Азербайджан одним із перших почав надсилати вантажі з допомогою для сирійців через Туреччину.
Баку послідовно координує дії в сирійському напрямку з Анкарою та наголошує на провідній ролі Туреччини в стабілізації Сирії. Туреччина ж, у свою чергу, поступово перетворюється на головного союзника нового сирійського режиму.
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
Турецький альянс: нова карта впливу
У геополітичному вимірі цей газовий проєкт — частина значно ширшої стратегії Туреччини. Анкара вибудовує власну систему союзництва, яка охоплює регіон. На Кавказі це Азербайджан, у Середземноморському басейні — контрольований Туреччиною Північний Кіпр. Тепер, після перемоги збройної опозиції в Сирії, до цього кола додається й нова Сирія.
Як повідомляє турецьке видання Aydınlık, наприкінці серпня між Туреччиною і Сирією буде підписано масштабну угоду у сфері безпеки.
Вона передбачає розгортання радарних систем і систем протиповітряної оборони, а також використання безпілотників.
Aydınlık пише, що ця угода стане першим кроком і до створення турецьких військових баз у Сирії.
Одне з турецьких військових джерел, що побажало залишитися анонімним, заявило, що їх буде три: одна — у Пальмірі, друга — на авіабазі Тіфор у провінції Хомс, третя — на авіабазі Міннаг поблизу Алеппо.
Також буде надано консультаційну підтримку сирійській армії та зміцнено її потенціал.
Ізраїльський сайт Ynet також повідомляє, що Анкара та Дамаск ведуть переговори про спільну оборонну угоду, яка дозволить Ердогану постачати сирійській армії легке і важке озброєння, інструкторів та високопоставлених військових радників.
«Простіше кажучи, Туреччина готується заповнити вакуум, що залишився після відходу іранських сил безпеки з Сирії. Анкара хоче повноцінної угоди про оборонне співробітництво»,
– додає видання.
Український інтерес
Україні стратегічно вигідно, щоб Туреччина посилювала власні позиції в регіоні та активніше витісняла Іран на Близькому Сході.
Іран, цей ключовий союзник рф, постачає Москві дрони-камікадзе та допомагає їй в обході санкцій. Будь-яке посилення Ірану в регіоні означає зміцнення тилу росії — як у військовому, так і в дипломатичному сенсі. До того ж іранські проксі-групи (зокрема «Хезболла» у Лівані та хусити в Ємені) постійно розпалюють конфлікти в регіоні, відволікаючи Захід від війни в Україні.
Зміцнення нової влади в Сирії співпадає з українським інтересом. Повалення Асада відкрило шлях до кардинального зовнішньополітичного розвороту: Сирія дедалі активніше дистанціюється від Ірану й демонструє готовність обмежити його вплив на своїй території.
Нова влада, менш залежна від російських або іранських покровителів, могла б зайняти нейтральну або навіть обережно проукраїнську позицію на міжнародній арені. Це мало б і символічне, і практичне значення.
Особливе значення для Києва має питання російських військових баз у Сирії — зокрема в Тартусі та на авіабазі Хмеймім. Ці об’єкти є інструментом демонстрації сили рф у Середземномор’ї.
Москва веде переговори з новою владою про продовження базування.
Однак якщо угода між Сирією та Туреччиною буде підписана, то російські бази ймовірно будуть виведені з країни. Для кремля це означало б чергову геополітичну поразку — а для України, навпаки, перемогу.
Тим часом Україна вже отримала вигоду від тісного співробітництва з Азербайджаном. Наприкінці липня НАК «Нафтогаз Україна» уклала першу угоду про закупівлю азербайджанського газу з компанією SOCAR. Постачання здійснюється через Туреччину та Балканські країни, транзитом до української ГТС.
Це постачання має стратегічне значення. По-перше, воно зміцнює енергетичну незалежність України в умовах, коли транзит російського газу повністю зупинено. По-друге, воно відкриває нові можливості для довгострокової співпраці з Азербайджаном — союзником Туреччини та нової влади Сирії.
Тристороннє зближення Туреччини, Азербайджану та Сирії є більше ніж просто прагматичним енергетичним проєктом. Це — архітектура нового регіонального порядку, в основі якого лежать: тісна координація дій,спільні економічні інтереси та ідеологічна сумісність режимів.
У той час як традиційні сили — Іран і росія — втрачають ініціативу, на авансцену виходить блок країн, які поєднують економічну активність, військову рішучість і політичну мобільність.
Україна не повинна залишатися лише спостерігачем у процесах, що формують нову архітектуру Близького Сходу. Геополітичний трикутник Туреччина — Азербайджан — нова Сирія відкриває для Києва унікальне вікно можливостей. Важливо не просто підтримувати ці трансформації здалеку, а й активно просувати власні інтереси, формувати нові партнерства і витискати агресора не лише з власної землі, а й з міжнародної сцени.
Настав час діяти не на периферії великих процесів, а в їхньому епіцентрі.
Асіф Алієв
