Ірпінь після пекла: що означає відбудова міста, яке зупинило російську армію

23 Лютого 18:43

КОЛОНКА

24-25 лютого у Брюсселі відбудеться міжнародний захід «Four Years of Resistance», присвячений стійкості українців у війні з Росією. Мене запросили говорити там про Ірпінь – місто, яке першим стало на шляху російського наступу на Київ і яке заплатило за це одну з найвищих цін серед громад Київщини.

Я їду туди не лише як представниця громади. Я їду як людина, яка залишалася в Ірпені під час боїв, працювала в евакуаційному штабі і сьогодні живе в місті, що відновлюється після руйнування. Тому для мене це не історія з новин і не статистика відбудови. Це особистий досвід виживання міста і людей.

До повномасштабного вторгнення Ірпінь називали українським дивом. Місто швидкого розвитку, зелених просторів, сучасної інфраструктури, одна з найпривабливіших громад для життя. У перші тижні вторгнення саме Ірпінь зупинив російські війська на підступах до столиці.

Але ціна оборони була надзвичайною: близько 70% міста було пошкоджено або зруйновано, сотні цивільних загинули, тисячі родин втратили житло.

У березні 2022-го я відповідала за логістику евакуації. Вісім жінок у штабі, понад 50 волонтерів – звичайних мешканців без зброї і броні. Телефони не замовкали ні вдень, ні вночі. Ми координували виїзд людей спочатку потягами, а коли колії були знищені – через зруйнований Романівський міст, під обстрілами. Сьогодні це місце називають «Дорогою життя». Тоді це були літні люди, діти, лежачі хворі, яких несли на руках під снарядами.

Було евакуйовано понад 90% населення. Але «потім» для багатьох уже не настало – люди гинули у власних домівках, не встигнувши виїхати.

Війна для громади – це не лише фронт. Це дзвінки родинам із повідомленням про загибель. Це діти, яким потрібно за хвилини пояснити, як жити, якщо тебе не стане. Це відчуття відповідальності за кожне врятоване і неврятоване життя. Після деокупації ми ще місяцями працювали без сну, шукаючи ресурси для відновлення. Багатьом із нас лікарі згодом діагностували важкий ПТСР.

Але Ірпінь не зник. Ми почали відбудову одразу після звільнення. Комунальні служби, місцева влада, держава, бізнес, волонтери, міжнародні партнери – усі стали частиною одного процесу: повернути місту функціональність і людям відчуття дому.

Сьогодні населення міста фактично вже зросло вдвоє! Зокрема, Ірпінь прийняв близько 26 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

Цей досвід показав мені головне: відбудова – це не бетон і не фасади. Люди повертаються не в стіни. Вони повертаються в систему, якій знову довіряють. У безпечну школу для дитини, у відновлену економіку, у громаду, яка не погодилася зникнути.

Саме тому в Брюсселі я говоритиму не лише про руйнування. Ірпінь сьогодні – це модель того, як громада може вижити, відновитися і залишитися живою морально. Але також це нагадування: якщо в Європі допускають, щоб такі міста ставали «нормою війни», ризик стає спільним для всього континенту.

Відновлення українських громад – це вже не лише українське питання. Це питання європейської безпеки, стійкості і майбутнього. Громадам потрібні швидкі фінансові механізми для відновлення критичних функцій, підтримка малого і середнього бізнесу, партнерства між містами і довгострокові програми відбудови.

Я вдячна кожній країні, фонду, місту і людині, які допомагають Україні. Ця підтримка – не просто допомога. Це доказ, що свобода має значення.