Історична подія чи чергова заява: що означає для України початок переговорів про вступ до Євросоюзу?
2 Липня 2024 09:01
ІНТЕРВ'Ю
У 2010 році Європарламент ухвалив резолюцію, у якій надав Україні право подати заявку на членство в ЄС. Після цього нас спіткали відмова Януковича від підпису Угоди про асоціацію з ЄС, “Революція гідності”, прихід нової влади на чолі з Петром Порошенком, врешті-решт, ратифікація Угоди про асоціацію, зона вільної торгівлі та безвізовий режим з ЄС.
І лише за 12 років, майже одразу після початку повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 року, Президент України Володимир Зеленський підписав заяву на вступ нашої країни в Євросоюз. Вже в червні того ж, 2022 року, Україна стала кандидатом на членство в ЄС, а в грудні 2023 року розпочалися переговори.
І ось, 25 червня цього року, відбулася перша Міжурядова конференція між Україною та ЄС у Люксембурзі. Саме вона ознаменувала початок фактичних переговорів про членство України в Європейському Союзі.
“Від сьогоднішнього дня вираховуватиметься старт нашого членства у Євросоюзі”,
– сказав Володимир Зеленський.
Водночас скільки саме часу Україні буде потрібно аби стати реальним членом Європейської сім’ї ані Президент, ані керівник МЗС Дмитро Кулеба не уточнили.
Відтепер Україні треба провести низку важливих реформ, зокрема реформу Конституційного суду, продовжити судову реформу, призначити керівника САП, втілити у життя антиолігархічний закон, змінити законодавство про нацменшини та ін.
Комерсант український
поспілкувався з політтехнологом, керуючим партнером “Національної антикризової групи” Тарасом Загороднім, аби дізнатися коли приблизно можна очікувати вступу та які “підводні камені” можуть спіткати Україну на цьому шляху.
Від яких факторів залежить реальний вступ України до ЄС?
Ми повинні виходити з того, що вступ України в ЄС залежить від багатьох факторів, деякі з яких напряму навіть не залежать від нас. Тобто ми можемо виконати в певній мірі низку вимог, але не всі. Наприклад, одна з вимог Угорщини – це, по факту, створення національної автономії сепаратистського угруповання на території України з претензією на анексію Закарпаття. Ну, ми ж не можемо це виконати.
*Мається на увазі 11 вимог Угорського прем'єра Віктора Орбана, одна з яких - вимога щодо автоматичного визнання "традиційно угорськими" усіх населених пунктів Закарпаття.
Так, ми можемо ухвалити багато законів, але це не буде означати, що Україна стане членом ЄС. Бо тут, як я вже сказав, вступають в дію декілька факторів, які не залежать від України. Перший – чи є у ЄС гроші для того, аби ми були в Союзі? Пояснюю: в Євросоюзі існує система дотацій для вирівнювання розвитку держав, які є членами ЄС. Україна – велика країна, яка потребує дуже багато дотацій, розміри яких поки що не зрозумілі.
Можете навести приклад?
Наведу приклад з Польщею, але з розрахунком на похибку території: Польща в 2 рази менша, ніж Україна. Також, коли вона вступала в ЄС, то в Союзі була ще Британія, яка була донором. Зараз такого немає. Коли вступала Польща, економіка Німеччини була в кращому стані, бо в них був тоді дешевий російський газ. І, давайте не забувати, що Польща вступила в ЄС, коли вже була членом НАТО. Тобто вона ще до вступу в ЄС пройшла великий шлях реформування.
За офіційними даними, з 2005 по 2010 рік прямих дотацій було приблизно 200 млрд євро. І Польща досі приймає допомогу приблизно по 10 млрд євро щорічно.
Тому тут виникає питання, чи є взагалі фінансові можливості у ЄС взяти на себе цей “грошовий тягар”. Бо фінанси треба буде брати за рахунок когось іншого. І, відповідно, країни, які отримують ці дотації, будуть отримувати менше. Чи захочуть вони цього? Думаю, ні.
Про які країни йде мова?
Угорщина, Словаччина, Румунія, думаю, та ж Польща.
Все ж таки, а що залежить від України? Що саме ми можемо змінити власними силами, аби реально вступити до ЄС?
Ми повинні розуміти, що така економіка, яка в нас побудована зараз, коли ми виробляємо 1 монопродукт експорту за кордон, не вписується в структуру економіки ЄС. Наприклад, те саме сільське господарство: в ЄС воно побудоване на фермерах, а в нас величезні агрооборотчики, які виробляють монопродукт. Це неприйнятно для Євросоюзу.
Тому Україна в першу чергу повинна довести до відома агрохолдингів, що в такому вигляді як зараз вони існувати не можуть: нехай перенаправляють свої гроші, наприклад, у виробництво сільськогосподарської техніки, в біогазове обладнання, в переробку тощо. Бо вийде парадоксальна ситуація, що через свої розміри Україна буде претендувати чи не на всі аграрні дотації ЄС. Ви розумієте, що це буде просто неможливо, бо інші будуть бунтувати.
Тобто, на вашу думку, якщо наші агрохолдинги не змінять формату своєї роботи, в Євросоюзі може початися так званий бунт?
Ми повинні розуміти, що через свої розміри, включення нашої країни в ЄС може призвести до тамтешньої кризи. Уявіть, що попри будь-які заперечення наші агрохолдинги входять в Союз в такому вигляді, як вони є.
В Євросоюзі почнеться шалена криза. Все буде так, як з поляками (блокування кордону, – ред.). Поведінка поляків – це маленька модель того, що буде далі.
Ми маємо розуміти, що для тих же Угорщини, Словаччини, Румунії, Польщі ми – зайвий конкурент за ринки збуту, людей, інвестиції.
Що ще має зробити Україна?
У нас досі не визначена спеціалізація, бо кожна країна Євросоюзу хоча б спочатку на чомусь спеціалізується. Я вважаю, що найбільш перспективним для України буде збройний кластер: ВПК, супутні товари. Але для цього потрібно багато зусиль, які напряму із вимогами ЄС не пов’язані: забезпечити секретність ВПК, секретність проходження через митницю різних комплектуючих, дозволити експорт української високотехнологічної продукції, забезпечити страхування підприємств ВПК. Ми повинні стати високотехнологічним військовим хабом.
На Вашу думку, коли ми можемо очікувати, що Україну все ж приймуть в ЄС?
Я б особисто не розраховував на менше ніж 7-10 років, бо через свої масштаби нам треба більше часу ніж іншим. Тільки щоб вкласти гроші в транспортну інфраструктуру, підвищити її до рівня ЄС, треба багато часу.
Євросоюз – це завжди гроші, більше нічого. Я думаю, що Молдову приймуть скоріше аніж нас, бо в них населення набагато менше ніж у нас і менша територія.
А чи можливий такий сценарій, що Україну все ж не беруть в ЄС?
Можливо все, але якщо нас не будуть приймати до Євросоюзу, то не слід сприймати це як недолік. Навпаки, як я вже сказав – багато країн бояться нашого вступу, бо невідомо які наслідки для своєї економіки це їм принесе.
Ми повинні брати приклад з Туреччини. Вона подавала заявку в ЄС ще в середині 90-х, багато що робила, але на вимозі виходу з Північного Кіпру вони зупинилися і заявили, що не будуть йти в ЄС. І почали розбудовувати власну економіку. Так тепер ЄС сам “бігає” за Туреччиною. Нам теж так треба себе поводити і розуміти свою цінність. В Україні є багато ресурсів, слід концентруватися на розвитку того, що вже є.
