Компроміс замість перемоги: що означає “паритетний обмін” і хто його підтримує: аналіз сигналів з Вашингтона і Брюсселя
19 Серпня 19:06
РОЗБІР ВІД 
Останні тижні суттєво змінили дипломатичний ландшафт навколо війни в Україні. Візит президента Володимира Зеленського до Вашингтона, його зустріч з Дональдом Трампом, а також активна участь лідерів ЄС і НАТО свідчать про перехід до нового етапу міжнародних зусиль у напрямку врегулювання війни. Водночас пролунали й суперечливі заяви — зокрема, про можливість “взаємних територіальних компромісів” і про ймовірну особисту зустріч Зеленського з Володимиром Путіним.
Тим часом генеральний секретар НАТО Марк Рютте в інтерв’ю Fox News розповів, що близько 30 країн, серед яких Японія та Австралія, вже кілька місяців працюють над створенням системи безпекових гарантій для України. Ініціативу очолюють прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер і президент Франції Еммануель Макрон. Ці гарантії мають набути чинності після укладання тривалого перемир’я або повноцінної мирної угоди. Участь США в цій системі ще остаточно не визначена — це буде предметом обговорення найближчим часом.
Рютте також зазначив, що під час зустрічі у Вашингтоні між Трампом, Зеленським та європейськими лідерами не було досягнуто домовленостей щодо присутності європейських військових на території України, і роль США в цьому також поки не конкретизована.
Проте виникає питання: наскільки надійними можуть бути ці гарантії у випадку нового наступу з боку Росії? І чи не приховують поточні мирні ініціативи поступок, що суперечать інтересам України та її Конституції?
То ж що саме криється за останніми дипломатичними подіями, до яких сценаріїв варто готуватись Україні, які загрози та шанси несе новий формат перемовин, і чи є реальна перспектива завершення війни найближчим часом.
Зміна риторики: сигнал готовності до діалогу
Останні заяви Президента Володимира Зеленського свідчать про зміну тону щодо можливих компромісів у війні з Росією. Ще нещодавно з української сторони звучали категоричні тези про повну відсутність поступок, а нині в дискусії з’являється новий реалізм, каже в ексклюзивному коментарі «Комерсант Український» доктор наук, професор, проректор Європейського університету Сергій Ягодзінський.
Для мене важливо те, що Зеленський вчора не зробив таких заяв, які лунали до того… про те, що зовсім нічого не буде. Ніяких компромісів в цілому не буде, — зазначає професор.
Така зміна риторики може свідчити про підготовку до реального переговорного процесу, в якому сторони вже обмінялися попередніми сигналами та визначили “червоні лінії”. Ймовірне порозуміння виглядає як обмін не територіями, а політичними та безпековими гарантіями, каже експерт.
Обмін територіями, про які йшлося на Алясці, це не зовсім обмін, а це віддача територій Донбасу… а навзаєм ми маємо отримати запевнення Путіна, що він не буде на нас нападати. Знаєте, це така собі історія і не дуже приємна.
Професор припускає, що йдеться про часткові поступки: Україна може отримати назад важливі об’єкти та регіони в обмін на тимчасову згоду на статус-кво в інших зонах.
Ймовірні умови обміну: що може отримати Україна
Серед можливих елементів “паритетного обміну” Сергій Ягодзінський заявляє:
- повернення Кінбурнської коси;
- відновлення контролю над Запорізькою АЕС та прилеглою інфраструктурою;
- доступ до підтоплених територій, необхідних для водопостачання станції;
- відведення військ РФ від Сум, Харкова;
- повітряне перемир’я та зупинка обстрілів міст.
Натомість за словами експерта, Київ може тимчасово погодитись на деокупацію “сухопутного коридору” між Кримом та РФ. Важливим фактором залишається реакція українського війська.
Мені важко уявити, щоб Зеленський приїхав на передову і сказав: “Знаєте, все, повоювали, відходимо”… Може бути ситуація, коли його не почують, не послухають і наказ не буде виконаний, – каже Ягодзінський.
Це свідчить про напругу між політичним керівництвом та настроями на фронті, де частина бійців може не сприйняти ідею поступок. Ще один ключовий елемент — ймовірна присутність іноземного миротворчого контингенту.
Маємо говорити про іноземний контингент, який буде патрулювати території та контролювати режим тиші. Але ні американських, ні європейських військових, на жаль, не буде.
З-поміж потенційних партнерів у такій ролі особливо виділяється Німеччина — неядерна країна з історично стриманою безпековою політикою та добрими контактами з РФ.
Важливим індикатором змін є роль Сполучених Штатів. Якщо Вашингтон готовий укладати мир з Москвою, це означає повну перебудову політичної, фінансової та безпекової стратегії.
Якщо США йдуть на таку глобальну мирну угоду, це означає, що вся структура вже підлаштована — фінанси, аналітика, розвіддані, військова сфера…, – переконаний проректор.
У такому сценарії рішення лідерів країн ЄС, зокрема прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте, стають другорядними.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Особистісний фактор: Путін не сприймає Зеленського
Окремим бар’єром для особистих перемовин між лідерами двох країн є глибока нерівність у сприйнятті.
Путін не сприймає Зеленського як рівноправного собі. Він був уже президентом і провів дві чеченські війни, коли Зеленський ще виступав у КВК, – резюмує Сергій Ягодзінський.
Цей психологічний бар’єр може бути критичним, адже особистий контакт лідерів часто стає запорукою проривів у складних конфліктах.
Отже, мир — не синонім капітуляції, і нинішні сигнали з української сторони свідчать про пошук балансу, а не про згоду на диктат. Водночас шлях до домовленостей складний і потребує не лише політичної волі, але й погодження з суспільством і армією. Проте чи дозріли сторони до реального компромісу? Відповідь на це питання — у майбутніх кроках, а не заявах.
Автор — Даріна Глущенко
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
