Кримський політв’язень без зору. Як росія кинула інваліда у сибірську тюрму на 17 років
12 Червня 2025 14:58
ІНТЕРВ'Ю
Олександр Сізіков — один із найяскравіших прикладів російських репресій в окупованому Криму. Повна сліпота не завадила ФСБ визнати його «терористом», а російським судам — відправити в колонію суворого режиму.
26 травня кримчанин Олександр Сізіков вийшов на волю із сибірської тюрми, а вже 28-го повернувся до Криму.
Менше ніж за тиждень після звільнення (4 червня) «Комерсант Український» зв’язався з кримчанином, який дав перше велике інтерв’ю українському виданню.
Його розповідь — це історія випробувань і знущань російського режиму над людиною з інвалідністю.
Арешт
Репресії проти Олександра Сізікова розпочалися 7 липня 2020 року, коли під час обшуків в окупованому Криму затримали сімох осіб, зокрема й Олександра.
Російські силовики підкинули йому ісламську літературу, яку використали як доказ нібито «екстремістської діяльності» (Олександр у 22 роки прийняв іслам). Усіх затриманих звинуватили в участі в організації «Хізб ут-Тахрір» — політичної партії, яка вільно діє в Україні, але заборонена в рф, зокрема й в окупованому Криму.
Шістьох кримчан відправили до СІЗО Сімферополя, а Олександра — під домашній арешт. Таке рішення було обумовлене його інвалідністю. 22 червня 2009 року, коли Олександр їхав на велосипеді, він потрапив у страшну ДТП, внаслідок якої повністю втратив зір і зазнав серйозних травм, зокрема видалення селезінки.
У 2023 році російський суд у Ростові-на-Дону визнав його та інших кримчан винними в участі та організації терористичного угруповання і засудив до 17 років позбавлення волі. Сізіков залишався під домашнім арештом, адже навіть за російським законодавством тюремне ув’язнення людей з такою інвалідністю заборонене.
Однак у вересні 2024 року кримські поліцейські увірвалися до будинку, де Олександр жив із мамою, і відвезли його у невідомому напрямку. Згодом з’ясувалося, що його помістили до ізолятора тимчасового тримання в Бахчисараї, а потім перевели до СІЗО-1 у Сімферополі.
«Я мав перебувати у спеціальній камері з душем, отримувати дієтичне харчування і, головне, бути під наглядом лікарів. Нічого з цього не було. Навпаки — були найсуворіші умови. Навіть ліки, які надсилала мені мама, тюремники не передавали. А це препарати, які я через гіпертонію 3-го ступеня змушений приймати щодня», — розповідає Сізіков.
Етап
Наприкінці листопада було ухвалено рішення про його етапування з сімферопольського СІЗО до тюрми в росії.
«Під час прогулянки я повідомив іншим ув’язненим, що мене переводять до тюрми суворого режиму в Мінусінську, Красноярський край. Сказати це рідним я не міг — був у спецблоці.
Уже самі ув’язнені різними шляхами передали цю інформацію на волю — це часто практикується. А 9 грудня під час сніданку мені сказали збирати речі. Так і почався етап».
Етапування — один із найважчих періодів перебування під арештом, особливо через жахливі умови й неможливість зв’язатися з родиною. Це викликає стрес і тривогу, ув’язнених годують мізерно, туалет дозволяють раз чи двічі на день, існує ризик насильства та знущань.
«Етап — це чоловічий стриптиз, що триває вічність. Тебе повністю роздягають, змушують розкривати рота, висовувати язик, піднімати руки, ноги, присідати. Між ногами ставлять дзеркало — щоб тюремники бачили анальний отвір. І це повторюється тричі. Так — у кожному СІЗО, кожному автозаку, кожному потязі», — згадує Олександр.
Він проїхав 5 тисяч кілометрів від Криму до Мінусінська й прибув на місце лише 8 лютого.
Тюрма
Усі тюрми Красноярського краю — так звані «червоні». Це означає, що адміністрація повністю контролює внутрішній устрій, на противагу «чорним зонам», де керує «братва» за неформальними «поняттями».
«Тюрма в Мінусінську — “фсбшна”. Туди відправляють, щоб зламати. Там є дві групи: українські військовополонені й засуджені за 205 статтею — це громадяни рф, Узбекистану, Таджикистану тощо. Ми були розділені», — розповідає Сізіков.
«Пам’ятаю, як мене хтось ударив рушником по оку. Інший вкусив за вухо — я досі не розумію чому. Я був у шоці. А ще — я їв суп, а мені в тарілку накришили печиво. Сусіди по камері були неадекватні».
«Я знав, що мене рано чи пізно звільнять. Адже в мене діагноз, який підтвердила тюремна лікарня — повна атрофія зорового нерва, повна сліпота. У лікарні сказали, що буде комісія, яка дасть суду рекомендацію на звільнення».
19 травня Сізікова перевели до ПФРСІ (приміщення, що функціонує в режимі слідчого ізолятора), і цього ж дня почалося судове засідання, яке перенесли на 26 травня.
«На суді зачитали висновок лікарні, яка рекомендувала моє звільнення. Цю позицію підтримали представник тюрми, прокурор, а згодом і суд. Мене звільнили», — із радістю розповідає Олександр.
Свобода
Після рішення суду його повернули до тюрми, де тримали ще 7 годин, а згодом брами мінусінської тюрми відкрили для Сізікова.
28 травня його доставили до Сочі. Там вже колишнього ув’язненого зустріли мама й адвокати, які разом з ним поїхали додому в Криму.
Але залишатися в Криму Сізіков не хоче. Він впевнений, що вільно жити вдома йому не дадуть.
«У Тургенівці, де ми живемо, багато підлих людей. Вони знущалися з мами, називали її “матір’ю терориста”. Хоча, звісно, були й ті, хто радів — особливо кримські татари. Вони зустріли мене, вітали. Але я хочу поїхати з Криму. І забрати маму. Поки Крим у політичному полі рф — тут завжди будуть репресії».
Асіф Алієв, спеціально для «Комерсант Український»
