Міжнародний літературний фестиваль “Фронтера” розпочав свою роботу
2 Серпня 2025 16:14
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» розпочався. Він триватиме 2–3 серпня на території Окольного замку в Луцьку. Цьогоріч подія вчергове об’єднує українських і закордонних літераторів, перекладачів та медійників. Окрім дискусійних панелей і розмов про важливе через літературу, у програмі – музичні виступи, перформанси і стендап.
Серед учасників фестивалю – Павло Коробчук, Ірина Цілик, Марічка Паплаускайте, Юрко Прохасько, Андрій Любка, Павло Казарін, Марія Фабрічева, Володимир Вʼятрович, Тетяна Трощинська, Олександр Михед, Олександр Пахолюк, Марина Круть, гурт «Крихітка» та багато інших, про це пише «Комерсант Український» з посиланням на Волинські новини.
На локації облаштували сцену, зону для дітей, фуд-корти та ятки з книгами, брендованими речами. Виручені з продажу сувенірної продукції кошти спрямують через благодійний фонд «Ангар» на закупівлю дронів для армії.
Відкрила фестиваль засновниця «Фронтери» Елла Яцута.
«Вітання усім, лучанам і лучанкам, тим, хто приїхав до нас з інших міст і країн. Нехай Луцьк і Окольний замок будуть затишними для вас цих два дні. За можливість нам з вами зібратися тут, за можливість нам бути, мріяти, любити, втілювати задумане ми дякуємо українським військовим.
П’ятий фестиваль. Уже можна споглядати, яким був пройдений шлях. Уже знайдуться люди, які нам нагадають: а пам’ятаєте, як це було? Хтось скаже: ми з вами з 2018-го, ми були тоді з вами в театрі ляльок. Там, до речі, була перша «Фронтера». Є ті, хто скаже: а ми з вами з 2013-го, ще з того моменту, коли про фестиваль навіть не йшлося, а ви організовували невеличкі літературні події. А є ті, хто про це не знає. Вони долучилися тільки зараз, почули про «Фронтеру», повірили і прийшли подивитися, що ж це за подія. Усі ви – це найцінніше, що є в цьому фестивалі. Бо ви дізнаєтеся про «Фронтеру», бо ви розповідаєте про неї, бо ви приходите. А отже, ми все робимо правильно.
Україна, Іспанія, США, Колумбія, Велика Британія. Письменники, медійники, дієвці громадського і культурної секторів цих країн сьогодні тут, щоб обговорити важливі тексти української літератури воєнного часу, актуальні питання нашого сьогодні, європейські тексти про Україну і для України, імена, тексти і тенденції, які нам, українцям, варто знати. Тільки тоді, коли ти готовий дізнаватися про інших і відкривати інших, вони готові дізнаватися й розуміти тебе. Впродовж двох фестивальних днів ми з вами будемо досліджувати, а що ж таке спільність, що нас тримає разом, звідки ми, які ми були, як ми змінюємося сьогодні, як ми знаходимо своїх, що нам сьогодні дає надія», – зазначила Елла Яцута.
Література, музика, театр, підпільні читання, інсталяції, екскурсії підземеллями Окольного замку, коктейлі, дитяча сцена, автограф-сесії, донати на дрони для українського війська – кожен на фестивалі зможе якісно провести час.
«Проживіть ці два дні через різні емоції: сум, радість, сміх, заперечення, подив, збентеження. Але прошу вас: прокиньтеся в понеділок з почуттям натхнення. Натхнення, яке вас зарядить на новий день. Натхнення повернутися сюди в 2026-му», – заохотила присутніх Елла Яцута.
Із вітальними словами виступили також Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Іспанія в Україні Рікардо Лопес-Аранда Хаґу та Луцький міський голова Ігор Поліщук.
«Насамперед я хочу подякувати нашим Силам оборони за те, що ми можемо тут, у Луцьку, в Окольному замку, у відносно спокійній, у відносно мирній атмосфері вчергове проводити цей фестиваль. Чудово, що попри повномасштабну війну, яка вже триває четвертий рік, попри всі виклики воєнного часу, цей фестиваль, який, без сумніву, є одним із символів нашого міста, відбувається вп’яте. В Україні є, напевно, сотні різноманітних фестивалів, зокрема музичних, гастрономічних, але літературних фестивалів дуже мало. І для нас дуже цінно, що такий крутий, такий чудовий фестиваль, як «Фронтера», відбувається саме в нашому місті», – сказав Ігор Поліщук.
Гарною традицією фестивалю є вступна промова. Цьогоріч її виголосив письменник, військовослужбовець Павло Коробчук. Він поділився своїми спогадами з дитинства, які насправді спільні для багатьох українців. Це стадо корівок, купання в річці, бабусині пироги і розказані перед сном казки.
«Моя бабуся розказувала мені казки, коли я був маленький, а моїй бабусі розказувала казки мама Валер’яна Поліщука, коли бабуся була маленька. Звісно, що і мамі Поліщука хтось у дитинстві розказував ті ж казки, але аж у ХІХ столітті. І я точно знаю, що колись розказуватиму їх своїм дітям. Ось так все й оприсутнюється. Історії, культури проявляються в тобі природним чином із дитинства. В той період вони просто приклеються до тебе. І вже з часом, з роками, з десятиліттями, ми розуміємо, на якому глибокому, близькому, світлому, а подекуди трагічному фундаменті вони передаються з вуст в уста, з покоління в покоління. У кожного з нас в пам’яті є казки, історії, передані через тисячу літ. І до кожної з цих казок та історій є свої ключі осягнення, оприсутнення», – зазначив Павло Коробчук.
Отже, що таке наша спільність? Це там, де є відчуття української соціокультурної протяжності в часі, там, де українська територія, де лунає українська мова. У нашій спільності є багато ознак, за якими ми впізнаємо одне одного. Серед них – гідність, свобода, життєдайність, стійкість, гумор, біль, культура, мова, географія, історія, військо, геополітика, інфопростір, судова система, валюта, економіка, кордони, бюджет, меми, герб, прапор, казки, резюмував автор.
«Україна – це те, що ми отримуємо від предків і передаємо нащадкам. І це постійний процес. Він відбувається і в цю секунду. Із трави дзвенять голоси предків, із води шумлять майбутні покоління, із неба на нас дивляться загиблі побратими, а всередині нас ми із вами, із ними – одне цілісне.
Це не просто один спогад з дитинства. Це спогад, в якому можна відчути тисячоліття. Це не просто ваше життя. Це інструмент, який шукає спільників. Це не просто фестиваль. Це ті, хто світиться під кущем серед грози. І війна як ще одна ознака спільності – це як холоднющий дощ у дитинстві, тільки у величезних, найтрагічніших масштабах. А бабусина хата і пироги – це як перемога. Найважливіше знати, що перемога буде не колись; вона є постійно. Передається з покоління в покоління, із вуст в уста. Ми є завдяки попереднім перемогам.
Тож, я точно знаю, що безпека – неподалік. Ось, переплести на чайці через Стир, на горбку повернути за розваленою сусідньою хатою і прибігти до діда і бабусі. Туди, де печуться пироги з цинамоном, де можна застрибнути під ковдру і солодко заснути під найдрімучішу, найпотаємнішу казку, розказану бабусею. Я маю казку», – наголосив письменник Павло Коробчук.
