Москва проти Єревана: як росія мститься Пашиняну
7 Липня 14:40
РОЗБІР ВІД 
Москва використовує релігійні структури, щоб зупинити євроінтеграційний курс Вірменії
Останні політичні події у Вірменії дедалі більше схожі на конфронтацію між двома світами — новою незалежною Вірменією та імперським минулим у вигляді росії. Арешти впливових духовних осіб, демонтаж проросійських бізнес-активів і глуха війна за вплив на вулицях Єревана свідчать: Москва веде гру на виснаження, аби повернути контроль над колишньою “союзною республікою”.
Демонстративний нейтралітет
2020 рік став переломним. Під час Другої карабахської війни Вірменія очікувала підтримки від ОДКБ та росії, але замість цього отримала мовчазну байдужість. Вибір Кремля був очевидним: не допомагати уряду Нікола Пашиняна, який прийшов до влади внаслідок безкровної революції 2018 року, без участі Москви та з яскраво вираженим антиросійським дискурсом.
Цей жест Кремля був не просто актом політичного покарання — він став відправною точкою кампанії з розхитування внутрішньої ситуації в країні. У хід пішли знайомі інструменти: мобілізація проросійських політиків, тиск через бізнес, медійна атака і використання релігійного чинника як важеля впливу.
Кремлівський реванш через вибори
Москва розраховувала, що поразка у війні зламає позиції Пашиняна. У червні 2021 року у Вірменії відбулися дострокові парламентські вибори. Кремль відкрито підтримував блок “Вірменія” на чолі з Робертом Кочаряном — політиком із минулого, добре інтегрованим у російські еліти. Але попри всі зусилля, переміг Пашинян, набравши понад половину голосів.
Це стало особистою поразкою для Кремля. Адже попри економічну кризу, моральну втому та травму війни, вірмени зробили вибір на користь політичної незалежності.
Як пояснила вірменська журналістка Наталі Алексанян «останні події чітко доводять пряме втручання росії у внутрішні справи Вірменії. Візит російського олігарха вірменського походження Самвела Карапетяна до країни та його спроби об’єднати навколо себе людей з Карабаху свідчать про скоординовані дії російського впливу».
Вона також звертає увагу на зростання ролі силовиків, які намагаються стримати ці процеси.
«Мої джерела повідомляють, що можливі сили з росії намагалися проникнути до Вірменії, про що я відкрито писала, і Міністерство внутрішніх справ займається цим», — додала вона.
Згаданий Карапетян — власник будівельного холдингу Tashir Group, якого неофіційно вважають каналом впливу ФСБ у Вірменії.
Його публічна риторика про «відновлення порядку» та «захист церкви» майже дослівно відтворювала тези російських пропагандистів.
Церква як інструмент дестабілізації
Коли виборчий сценарій не спрацював, Москва активізувала інші важелі.
Релігійний простір, традиційно впливовий у Вірменії, став мішенню маніпуляцій.
У червні 2024 року в Єревані були арештовані два високопоставлені представники Вірменської апостольської церкви — єпископ Баграт Галстян та архієпископ Мікаєл Аджапахян.
Ці постаті тривалий час асоціювалися з критикою чинної влади, а їхні заяви часто перегукувалися з меседжами, які транслюють російські медіа. За версією слідства, їх діяльність могла бути частиною спроб організувати антиурядову змову. Арешт церковників став ударом по спробі Кремля легітимізувати протест через авторитет церкви.
Економічний фронт: мінус один олігарх
Паралельно з політичними й духовними атаками, Єреван почав позбуватися економічного впливу Москви. Одним із найгучніших прикладів стала втрата контролю над енергетичною компанією, що належала Самвелу Карпетяну — вірменсько-російському олігарху, власнику холдингу “Ташир”.
Карпетян десятиліттями вважався «енергетичним королем» Вірменії, але в умовах нової політики уряду Пашиняна його бізнес втратив ключові позиції. Націоналізація або поступова передача активів під державний чи прозахідний контроль стали сигналом: епоха російських олігархів у Вірменії добігає кінця.
Час Москви минає
Попри всі спроби — від протестів і підбурювання до змов через церковне середовище — росії поки не вдалося змінити владу у Вірменії.
«Рейтинг Пашиняна та партії «Громадянський договір» фактично залишається майже незмінним, а падіння формується головним чином фейковими соцопитуваннями та контрольованими медіа», — вважає Наталі Алексанян.
Вона зазначає, що його підтримка серед населення фактично зберігається, попри зовнішній та внутрішній тиск.
Ба більше: Єреван поступово зриває з себе залишки пострадянських кайданів. Участь в ОДКБ поставлена на паузу. Вірменія розширює партнерство із Францією, США та Європейським Союзом. Курс на Захід стає не лише політичним вибором, а й частиною національної стратегії.
Як стверджує журналістка з Єревану, більшість у Вірменії підтримує євроатлантичну інтеграцію.
За її словами, близько 55–60% населення підтримують вступ до ЄС, а довіра до росії за останні роки різко знизилася.
«Росію вважають рятівником ті сили, які мають прямі зв’язки та отримують підтримку з рф. Російський вплив зменшується, а народ має глибоку стурбованість щодо збереження національного суверенIтету», — підсумовує Наталі Алексанян.
Москва, яка довгий час вважала Вірменію своєю сферою впливу, втрачає не лише важелі — вона втрачає саму логіку контролю.
Більшість вірмен дедалі краще усвідомлює: союз із Кремлем — це не гарантія безпеки, а перепустка в безправ’я, ізоляцію й авторитаризм.
Автор: Асіф Алієв
