Несоціальна арифметика: чому офіційний прожитковий мінімум в Україні не відповідає реальному
2 Жовтня 16:30
РОЗБІР ВІД 
Українські урядовці знову обіцяють повернути прожитковому мінімуму його сутність, як базового соціального стандарту, і головне осучаснити його до фактичного рівня споживання. Чи вдасться це зробити і як швидко – з’ясовував «Комерсант Український».
Український уряд декларує бажання зробити те, що вже багато років викликає не лише аргументовану критику, але й цілий спектр емоцій включно з розчаруванням, здивуванням чи роздратуванням – з огляду на те, наскільки офіційний показник прожиткового рівня відрізняється від фактичного.
Ось уряд і обіцяє нарешті зробити прожитковий мінімум достатнім та зрозумілим показником, який реально відображатиме рівень життя. Логіку втілення таких намірів окреслив минулої п’ятниці в парламенті під час “Години запитань до уряду” міністр соцполітики Денис Улютін.
“У Верховній Раді розглядається проєкт закону, який і дасть можливість нам прожитковий мінімум встановлювати на рівні фактичному. Річ у тім, що наразі прожитковий мінімум “прив’язаний” до великої кількості невластивих прожитковому мінімуму виплат. Як тільки вдасться його “відв’язати”, ми зможемо чітко встановлювати прожитковий мінімум. До цього ми це зробити не можемо, оскільки це має високий тиск на бюджети інших соціальних фондів і будь-які інші бюджети”, – пояснив міністр.
Інша справа, що “відв’язка” прожиткового мінімуму від невластивих для нього виплат – це лише частина вирішення проблеми. І те, як і за рахунок чого прожитковий мінімум наближатимуть до фактичного рівня споживання, залишається без достатніх роз’яснень.
Прожитковий дисбаланс
З 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб – 3028 гривень.
Цікаво, що Бюджетною декларацією на 2025-2027 роки, ухваленою минулого року, було встановлено фактичний мораторій на підвищення прожиткового мінімуму і його фіксація для працездатних осіб на рівні 3028 гривень.
Натомість “свіжа” Бюджетна декларація на 2026-2028 роки вже передбачає зміни: згідно з нею прожитковий мінімум на одну особу у 2026 році становитиме – 3 171 грн, у 2027 році – 3 358 грн, у 2028-му – 3 536 грн, для працездатних осіб відповідно – 3 288 грн, 3 482 грн та 3 667 грн.
Стаття 7 проєкту бюджету на наступний рік передбачає встановлення з 1 січня 2026 року прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для працездатних осіб – 3328 гривень. Тобто є навіть підвищення показників на кілька десятків гривень. Але очевидно, що ці суми все ще дуже далекі від фактичного рівня прожиткового мінімуму. Відповідні урядові інституції не поспішають офіційно оприлюднювати подібні фактичні орієнтири. Прогалину заповнюють менш офіційні обрахунки.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев, приміром, звернув увагу на те, що за розрахунками Міністерства соціальної політики, лише реальна вартість тільки продуктів станом на червень 2025 року була вищою, ніж пропонований Урядом розмір прожиткового мінімуму і порівняв цифри розміру прожиткового мінімуму з проєкту бюджету-2026 і суми, які кожен мінімально витрачає на їжу. Приміром, прожитковий мінімум для працездатних осіб – 3328 грн, а вартість продуктів – 4794 грн.
“Пропоную спільно з урядом передбачити в бюджеті графік зростання прожиткового мінімуму і відповідних соціальних допомог впродовж 2026 року, починаючи з 4700 грн як стартового розміру прожиткового мінімуму у наступному році”, – наголосив Данило Гетманцев.
Озвучуються і більш амбітні, більш реальні орієнтири. Одне з “мережевих” повідомлень, в якому міститься посилання на Мінсоцполітики, правда ніяк непідтверджене, і яке базується на цінах червня 2025 року, приміром, вказує на те, що фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць становить 8421,94 грн, а з урахуванням обов’язкових платежів – 9932,81 грн.
Є достатні підстави говорити про коректність таких даних. Нагадаємо, ще з 2015 року Міністерство соціальної політики справді щомісяця вираховує “фактичний розмір прожиткового мінімуму”. Але обрахунки, починаючи з лютого 2022 року, у відкритому доступі відсутні. Натомість з огляду на ціни січня 2022 року фактичний прожитковий мінімум на одну особу вже становив 4666,04 грн, а з урахуванням обов’язкових платежів – 5343,57.
До речі, “узаконення” такого розриву між офіційним показником прожиткового мінімуму і фактичним має свою історію. Як стверджує ексміністр соціальної політики Павло Розенко, розрив між реальним прожитковим мінімумом і тим, який фіксується в бюджеті, виник десь у 2006-2007 роках.
“Тоді уряд Януковича при президенті Ющенку вперше застосував цю історію. Тобто реальний прожитковий мінімум в магазинах це таке, а ми зробимо прожитковий мінімум, який може, як вони вважали, потягнути держава. І от тоді вперше на 80-100 гривень був розрив між тим прожитковим мінімумом, який закладається в державному бюджеті, і тим, який розрахований науковим методом згідно з реальними цінами”, – зазначає експерт.
Зрозуміло, що надалі цей розрив лише збільшувався.
Крок перший: як “звільнити” прожитковий мінімум
Вже чимало років, нагадаємо, прожитковий мінімум використовується як розрахункова величина для різних виплат: посадових окладів, зарплати різних категорій працівників та інших виплат, а також розмірів штрафів та зборів. Відповідно кожен перегляд у бік збільшення прожиткового мінімуму тягне за собою збільшення цих виплат і зростання тиску на державні та соціальні бюджети. Але звідки ж взялась така прив’язка. З цим запитанням «Комерсант Український» звернувся до експерта з питань соціальної політики, колишнього міністра соцполітики Павла Розенка.
“Сам термін прожиткового мінімуму він зафіксований в Конституції України і там написано, що соціальні стандарти, зарплати, пенсії в Україні не можуть бути нижчими за прожитковий мінімум. В принципі була закладена абсолютно європейська, нормальна норма. Тобто, щоб не вигадувати якісь параметри соціальних виплат – а їх є понад 80 в Україні – є базова розрахункова величина прожиткового мінімуму і зі змінами цін змінюється прожитковий мінімум, це відображається в державному бюджеті і автоматично перераховуються соціальні виплати”, – пояснює експерт.
Здавалося б, найбільш очевидний варіант – це трохи скорегувати статтю 46-ту Конституції, яка і передбачає, що “пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом”. І таким чином “відв’язати” прожитковий мінімум від різних виплат. Але не все очевидне, є найпростішим. Продовжує Павло Розенко.
“В ідеалі треба або прибирати з Конституції положення про те, що соціальні стандарти, зарплати, пенсії в Україні не можуть бути нижчими за прожиткий мінімум. Але це на сьогоднішній день, думаю, неможливо зробити. Або ж все-таки відв’язати прожитковий мінімум від базових соціальних стандартів”, – наголошує фахівець.
Власне, втілення другого варіанту і розпочали урядовці разом з депутатами. В парламенті вже опрацьовано і підготовлено до розгляду законопроєкти №13466-13469.
Згідно з ними прожитковий мінімум як соціальний стандарт відокремлюється від його використання у фінансово-розрахункових цілях для обчислення розміру посадових окладів суддів, митників, працівників окремих галузей бюджетної сфери, органів місцевого самоврядування, держслужбовців. Також передбачається відмова від використання прожиткового мінімуму як базової розрахункової величини для штрафів та зборів. Замість прожиткового мінімуму для визначення розмірів посадових окладів використовуватиметься базова (орудна) величина, а для визначення розмірів штрафів та зборів запроваджується новий принцип – використання штрафної ставки та ставки адміністративного збору. І базова велична для обрахунку посадових окладів, і ставки штрафів та зборів встановлюватимуться в державному бюджеті на відповідний рік за поданням Кабміну.
Крок другий: як обрахувати реальний прожитковий мінімум
Тему визначення реального прожиткового мінімуму урядовці не деталізують і обмежуються загальними словами про “повернення прожитковому мінімуму його соціальної природи”, “відновлення якісної здатності прожиткового мінімуму забезпечувати закріплену у законодавстві функцію державного соціального стандарту”.
Нагадаємо, прожитковий мінімум, як це визначено у відповідному законі “Про прожитковий мінімум”, є вартісною величиною, достатньою для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг. Ці набори формуються відповідними органами виконавчої влади. Сам прожитковий мінімум встановлюється Кабміном після проведення науково-громадської експертизи, сформованих наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг і щороку затверджується Верховною Радою в законі про держбюджет. Так є. Але чи має так і залишатись. Тут є питання.
Як вважає економіст Борис Кушнірук, головним є те, що ніхто не ставив перед собою завдання просто коректно порахувати прожитковий мінімум.
“Ви не можете управляти економікою, якщо ви не володієте реальноюю інформацією. У першу чергу, має бути коректний показник прожиткового мінімуму. Для цього потрібно сформувати експертну дорадчу раду, яка представлятиме незалежні інституції – профспілки, академічних вчених-економістів, урядовців, НБУ. І вони мають визначити методику, за якою Держстат має порахувати цей мінімум. І в першу чергу нас мають цікавити саме малозабезпечені, ті, хто знаходяться на рівні плюс-мінус прожиткового мінімуму. Це математика. Політика з’являється після того, як виявиться, що показник значно вищий, аніж декларується владою. Але спочатку треба коректно порахувати”, – наголошує експерт.
Не важко уявити, що коректно обраховані показники не дуже відповідатимуть фінансовим можливостям держави. Що робити в цьому випадку? Точка зору Бориса Кушнірука.
“Безперечно виявиться, що у нас людей, які живуть нижче прожиткового мінімуму, дуже багато. Тоді ви повинні сказати: шановна громадо, ось така реальна цифра, ми вам чесно кажемо, за один чи за два роки ми її не піднімемо, але ми беремо зобов’язання, що кожного року ми будемо наближати цю величину, наприклад, на 30%. І це вже питання про розподіл ресурсів – на що ви повинні витрачати кошти. І влада не повинна відповідати за всі верстви населення. Але категорії найменш захищеній має допомогти. Ви ж не можете казати, ми знаємо, що люди живуть нижче прожиткового мінімуму, особливо ті, хто найменш захищений соціально, і натомість будемо витрачати кошти на всяку маячню. Якісь разові виплати, якісь кешбеки і так далі. Тобто якщо ви взяли зобов’язання, що ви цей показник маєте довести до реального протягом трьох років, ви тоді повинні всі ваші бюджетні розрахунки вести, виходячи з цього”, – зазначає експерт.
Борис Кушнірук також вважає, що робити розрахунок потрібно не для окремої особи, а для домогосподарства: брати сукупний дохід домогосподарства, дивитесь, скільки наявних доходів і потім думати, як дотягнути до прожиткового мінімуму.
“Є інструменти, як це можна зробити. Наприклад, ви можете запровадити систему соціальних карток. Скажімо, прожитковий мінімум складає 8 тисяч на людину. Дві людини – 16 тисяч. Із них ми розуміємо, що десь 50% витрачається на продукти харчування. І ми вам кажемо, що на ці 50%, чи 4 тисячі, якщо одну людину беремо, ми вам будемо давати можливість купити продукти, і ПДВ там буде не 20% стояти, а 7%. І це буде реалізовуватись за допомогою цієї соціальної картки. Тобто це форма цільової допомоги, яка буде йти конкретним людям. Або, якщо у домогосподарстві дохід нижче прожиткового мінімуму, то податок на доходи фізичних осіб з них не стягувати. За допомогою таких мехнізмів можна дотягувати до прожиткового мінімуму”, – наголошує фахівець.
Поки що ж, уряд фіксує, відірванний від реального життя, показник прожиткового мінімуму, і декларує намір його осучаснити та встановити на рівні фактичного споживання. Звичайно ж, при бажанні нинішній достатньо великий розрив між тим, що запропоновано урядом в бюджеті, і фактичними рівнями прожиткового мінімуму зразка 2025 року і навіть 2022 року можна сприймати, як свідчення “реальних” намірів щось змінити чи просто популізм. А можна визнати це, як усвідомлення посадовцями того факту, що кількох місяців для втілення заявлених планів точно не вистачить. Хоча до наступних виборів і урядовці, і депутати вже точно мають встигнути.
Автор: Сергій Василевич
