Нова генерація: де в Україні з’явились нові енергетичні острови та острівці
17 Січня 11:17
РОЗБІР ВІД 
Підступні ворожі обстріли та сильні морози, на жаль, роблять свою справу. Відключення електроенергії стають довшими, а батареї в квартирах українців – все менш теплими. Але так не в усіх українських містах та містечках. Є і ті, де відключення електрики коротші, і тепла в домівках більше. Де саме і чому – з’ясовував «Комерсант Український».
Трохи комфортніше зимувати містянам, насамперед, там де влада і бізнес змогли вчасно виявити достатню активність і запастись сонячними та вітровими станціями, різними когенераційними установками, міні-ТЕЦ та накопичувачами енергії, тобто тим, що зараз називається розподіленою генерацією. Саме ці об’єкти, встановлені в багатьох містах та містечках України, забезпечують їх певну тепло- та енергонезалежність в особливо складні періоди і допомагають триматись місцевим жителям.
Де в Україні світліше і тепліше
У 2024 році в Україні було встановлено майже 945 МВт потужностей розподіленої генерації. У 2025-му таких об’єктів з’явилось ще більше: понад 1862 МВт потужностей розподіленої генерації посилили енергопотенціал країни у минулому році. Разом це майже як півтора атомних енергоблоки. Серед регіонів-лідерів у 2025 році Львівська область – 396,4 МВт доповненої генерації, Київська – 389,6 МВт, Харківська – 243,6 МВт. Звчиайно, всі ці мегавати розподіленої генерації не можуть замінити централізоване опалення та енергозабезпечення, але пом’якшити, а іноді і врятувати, ситуацію із забезпеченням теплом та електрикою можуть. Тим більше тоді, коли в країні надзвичайна ситуація в енергетиці і, як кажуть, кожен мегават на рахунку.
Вищезгадані дані зібрав, проаналізував та підсумував доктор технічних наук, експерт Українського інституту майбутнього Станіслав Ігнатьєв. В інтерв’ю виданню «Комерсант Український» він доповнив ці сухі, хоч часто і доволі промовисті, цифри, прикладами з власного досвіду, враженнями та оцінками.
– Пане Станіславе, звертаючись до Вашого дослідження: який регіон варто було б у якості прикладу для наслідування згадати?
-Найцікавіший кейс – це зроблене у Львівській області. З мого рідного Харкова і Харківської області багато підприємств релакуються на Львівщину. І тут виникає питання, а чому не на Хмельниччину чи в Тернопіль? Відповідь проста: боу Львові і Львівській області є власна генерація, вони створили такий кластер, який об’єднує газопоршневу генерацію, накопичувачі електричної енергії для балансування енергосистеми і розбудовується зараз велика вітрогенерація – це безпосередньо між містами Яворів, Самбір і у бік Стрия- споруджуються на хребті нові вітроелектростанції. Відповідно, бізнес, який релокується, дивиться, що є стабільне електропостачання. Плюс є гарні дороги. Словом, Львівщина на сьогодні є першим на рівні області енергодостатнім регіоном.
Якщо говорити про інший рівень – я для себе це називаю «житлово-комунальний рай» – то тут, насамперед, варто згадати Житомир і Хмельницький. Там були прийняті міські програми щодо переходу на відновлювальну енергетику і резервне енергозабезпечення. Ось, наприклад, пан Сергій Сухомлин, який довгий час був міським головом Житомира, а наразі є головою Агенції відновлення, він якраз брав участь урозробці програми президента України «Велика термомодернізація», і пілотні проєкти саме за цією програмою зробили в Житомирі. Зокрема, за допомогою міжнародного фінансування там спорудили муніципальну теплоелектростанцію, де у якості сировини використовується дерев’яна тріска. Це комунальне підприємство і воно забезпечує місто електроенергією. Загалом вони отримали декілька грантів від програм міжнародної технічної допомоги. Тобто місто в цьому сенсі є унікальним. У них навіть є сонячні електростанції. Тому не дивно, що там у нинішні непрості часи найменше відключень світла, бо вони мають власну генерацію.
-Але чи не мали в Житомирі якихось особливих, ексклюзивних умов для втілення цих проєктів?
-Ні. Це тільки було бажання. Дивіться, грантів міжнародних нині дуже багато. Ми не використовуємо в Україні той їх обсяг, якийє нині.Навіть до повномасштабного вторгнення в Україні стільки було можливостей отримати гранти. Але ж ми використовуємо лише 20 відсотків тих можливостей, які нам надають.
До прикладу – інший кейс. Місто Хмельницький. Над енергозабезпеченням там почали працювати ще до початку повномасштабного вторгнення. Цікавий проєкт–встановлення газопоршневих когенераційних установок на котельнях міських. По-перше, це дає додатковий теплоносій в мережу. А, по-друге, забезпечує насосну групу. І Хмельницький ніколи не замерзне, оскільки вони мають власну генерацію.Адалі вони пішли ще цікавим шляхом. Це перше в Україні місто, обласний центр, яке будує власну мережу електричну, незалежну від обленерго. Вони будують свої лінії електропередач від великих потужних котелень, де є газопоршневі установки, до менших об’єктів.
Цікавий досвід є і у маленькихі містах. Скажімо, Чортків, Тернопільська область, вони побудували сонячні станції на об’єктах водоканалу, теплокомуненерго, на лікарнях, школах. Тобто місто має соціальну інфраструктуру, повністю енергоощадну. І наразі вони, я точно знаю, ведуть переговори, щоб ще і вітрогенератор поставити за рахунок міжнародних партнерів.
Генерації більше – відключень менше?
-Пане Станіславе, Ви згадали про Житомир і те, що в місті було менше відключень світла, бо вони мають власну генерацію. З цього приводу в мережі навіть дискусія не так давно розгорілась: чи справді пояснення в наявності додаткової генерації. Інші версії: вдале розташування і наближення до АЕС, розміри міста, кількість і масштаб ворожих атак. Принаймні, той же Київ зазнав їх дуже багато. Отже, наскільки наявність об’єктів власної генерації впливає на ситуацію з відключеннями і наскільки коректними є порівняння різних міст?
-Цей вплив був суттєвим на рівні міських територіальних громад до жовтня минулого року. Відтоді ситуація з обстрілами змінилась. Поясню. Приміром, Києву основну енергогенерацію забезпечує Рівненська атомна електростанція. Ось ми на початку цього тижня в телеграм-каналах читали, що на Макарів летять ракета чи дрони. Але ж енергетики прекрасно розуміють, що там поблизу, в тому районі, знаходиться підстанція Київська-750, яка фактично є таким струмком життя до Києва від Рівненської АЕС, яка забезпечує 80% електропостачання столиці. І ось тут ворог якраз б’є по ньому і виникає парадокс: ми можемо згенерувати електричну енергію, наприклад, на атомній генерації, яка більшість потреб наших закриє, але ми не можемо її донести до кінцевого споживача через те, що ворог б’є по підстанціях.
Або Одеса. Сім разів вже Одеська область булав режимі блекауту. Бо там є така специфіка: три великі підстанції “Укренерго” навколо міста Одеси знаходяться. Вони переважно всі тупикові, оскільки там Чорне море відрізає, і ворог постійно по цих підстанціях б’є. Так ось, коли Одеська область стає такою енергоізольованою, велика кількість сонячних електростанцій і вітропарків, які там є, вони дозволяють Одесі і Одеській області з якимись графіками електропостачання, але протриматись. Хоча область відрізана від зовнішніх мереж.
-Величина міста, мабуть, теж має знгачення: все ж маленьке містечко легше забезпечити власною генерацією?
-Так, безумовно. Тому є такі цікаві кейси і Чорткова, і Калуша. Там, де при малій кількості населення дуже відчутними можуть бути невеличкі кроки. Тобто ми збудували сонячну теплостанцію в Чорткові, яка забезпечує водоканал, і немає взагалі проблем з водопостачанням, оскільки мала кількість абонентів.
У великих містах потрібні більш масштабні проєкти. Але якщо ми будемо порівнювати масштаби Чорткова з його власним бюджетом, і Києва, то можливості столиці, яка має на своїй території купу посольств зарубіжних країн, більші. І, відповідно, комунікація з ними столичної влади буде більш ефективною, ніж у міського голови якогось маленького міста, якому треба їздити до столиці, аби зустрічатись з послами і здобувати фінансування для міста, яке він очолює.
Політика не завжди має значення?
-Додамо до нашого спілкування політичну складову. Цими днями ми якраз були свідками чергової заочної дискусії між президентом України і мером Києва. Володимир Зеленський розкритикував столичну владу за те, що мало зроблено в частині енегозабезпечення. Віталій Кличко відповів, як міг. До чого веду. Існує думка, що, є мери, приміром, того ж Києва, які не користуються політичною підтримкою влади, і тому їм важко реалізувати власні плани, зокрема і в частині енергозабезпечення своїх міст. Ви як до цього ставитесь?
Можу такий приклад навести. Я тривалийчас у Куп’янську працював на позиції заступника голови райдержадміністрації. Тоді був президентом Віктор Ющенко, а міський голова був з “Партії регіонів”. Але в місті активно отримували гранти, розбудовували комунальну інфраструктуру за рахунок міжнародної технічної допомоги. Це одне з перших міст, яке взагалі отримало власну стратегію розвитку ще на початку 2000-х років. Тому, вважаю, центральна влада ніяк не впливає на те, що впроваджується. Міські ж голови не просять гроші у центральної влади. У них є власні бюджети і вони самодостатні. По-друге, в них є можливість звертатись до програм технічної допомоги, а в Брюсселі єврокомісарам все одно – ти дружиш з Зеленським чи ти в опозиції до президента. Там головне якість проєктної заявки і спроможність тієї чи іншої громади її реалізувати.
– Ще згадаємо столицю. Кажуть, Київ таке велике місто, тут так багато людей, так багато новобудов, і тому важко силами місцевої влади розбудовувати енергогенерацію.
-Звернусь тоді до цифр. Ось, приміром, Харків. Лише «Харківводоканал» провів тендерів за минулий рік на 2,2 мільярда гривень. Це інформація, яка є в суспільному просторі. За допомогою цих успішних тендерів вдалось встановити газопоршневі установки для насосної групи водоканалу, щоб в кожному будинку була вода. При цьому, житловий фонд Харкова майже вдвічі менший, ніж у Києві. У столиці трохи більше було проведено тендерів – на 2,4 мільярда гривень. Але якщо розбиратись, то часто це не київська міська рада провела тендери, а провели підприємства, які зареєстровані в Києві, зокрема з групи «Нафтогаз». І це обладнання не залишилося в Києві, а потім поїхало на проммайданчики цього державного підприємства. Тобто там є соціальна складова, але не в місті Києві.
-До речі, роботу харківської влади Володимир Зеленський відзначив – якраз на контрасті з Києвом. За його оцінкою, в Харкові багато зроблено в частині тепло- та енергозабезпечення. Власне, про харківський «енергетичний острів», який може, коли потрібно, протриматись на власній генерації, давно відомо. А ось Дніпро, Одеса. Що у них?
-Там щось пішло не так. Я і до мера Дніпра, і до пана Труханова з великою повагою ставлюсь, особисто знайомий. Але ось, мабуть, немає, по-перше, бажання, а, по-друге, якщо є там лідер міський в особі міського голови, і він хоче робити, але в нього, судячи з усього,немає в команді – якщо використовувати військову термінологію -тиловиків, тобто тих людей, які готові ці програми розробляти, забезпечувати, доводити їх до логічного завершення. Тобто, наприклад, в Чорткові-це вийшло, а в Дніпрі або Одесі– ні.
Якщо підсумовувати, то рецепт успіху від доктора технічних наук Станіслава Ігнатьєва доволі простий: головне, мати бажання зробити своє місто більш енергонезалежним. А ще важливо, аби поруч були фахівці, які здатні реалізовувати відповідні енергетичні програми. Тобто все в руках керівника громади і його професійної команди.
Автор: Сергій Василевич
