Очікування краху і жорстка реальність: що насправді відбувається в Ірані
15 Січня 16:26
РОЗБІР ВІД 
Протестний рух в Ірані та його прихильники за межами країни розраховували, що ісламська влада в Тегерані вже наблизилася до критичної точки. Однак події свідчать про протилежне: навіть якщо режим і ослаблений, процес його занепаду відбувається поступово, без різких зламів.
Заворушення, що тривають останні два тижні, стали серйозним викликом для іранської системи влади. Масові протести в країні спалахували й раніше, однак нинішня хвиля має принципово інше тло — вона розгортається після серії воєнних ударів по території Ірану, яких протягом останніх двох років завдавали Ізраїль та Сполучені Штати.
Для більшості іранців, які дедалі гостріше відчувають труднощі з базовим виживанням, ключовим чинником обурення стали економічні наслідки міжнародних санкцій. У вересні іранська економіка зазнала чергового удару: Велика Британія, Німеччина та Франція відновили санкційні обмеження, передбачені резолюціями ООН і раніше скасовані в межах ядерної угоди 2015 року — домовленості, що нині фактично втратила чинність.
У 2025 році зростання цін на продукти харчування перевищило 70%, а курс іранського ріала в грудні досяг історичного мінімуму.
Попри безпрецедентний тиск, під яким перебуває іранська влада, наявні факти не дають підстав говорити про її швидкий крах. Вирішальним залишається те, що режим і надалі спирається на лояльність силових структур. Від часів Ісламської революції 1979 року держава послідовно вибудовувала масштабний апарат контролю, примусу й репресій.
Протягом останніх двох тижнів силові підрозділи виконували накази застосовувати вогнепальну зброю проти власних громадян просто на вулицях. У результаті протестна активність була придушена — принаймні настільки, наскільки це можна оцінити в умовах жорсткої інформаційної ізоляції, яку підтримує режим.
Аналітики вже охарактеризували протести в Ірані, які тривають третій тиждень поспіль, як одні з наймасштабніших за майже пів століття — від часу Ісламської революції, що поклала край монархії шаха Мохаммеда Рези Пехлеві та привела до влади теократичний режим аятол. За ці десятиліття Іран трансформувався в жорстку авторитарну державу, яку міжнародна спільнота пов’язує з підтримкою терористичних угруповань. Ісламська Республіка роками співпрацює з ХАМАС і «Хезболлою», беручи участь в атаках проти Ізраїлю. У 2020 році іранські сили ППО збили літак Boeing «Міжнародних авіаліній України», а після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Тегеран передав Москві ударні дрони Shahed та технології для їхнього виробництва.
Вбивства протестувальників: що буде далі
За даними CNN, попри масштабні обмеження доступу до Інтернету та мобільного зв’язку минулими вихідними, у соціальних мережах з’явилися численні відео, переважно поширені через Starlink. На цих кадрах іранці намагаються упізнати своїх загиблих родичів і знайомих серед десятків тіл, загорнутих у чорні мішки, в імпровізованому морзі судово-медичного центру Кахрізак на південь від Тегерана. Масові вбивства та силове придушення стали ключовим інструментом влади у спробі зупинити протести, які досі не мають чітко окресленого лідерства.
Журналісти з Ірану, які працюють у вигнанні, стверджують, що символічним обличчям протестного руху намагається стати спадковий принц Реза Пехлеві — син останнього шаха. Втім, інші опозиційні сили його не підтримують. До того ж експерти наголошують: ознак внутрішнього розколу серед шиїтського духовенства, армії чи силових структур наразі не спостерігається. Режим аятол, як і раніше, спирається на Корпус вартових Ісламської революції та підконтрольні йому воєнізовані формування, які мають вплив не лише на безпеку, а й на експорт іранської нафти. Поки що жодних сигналів розламу всередині КВІР немає.
Погрози Трампа: чи можливий удар США по Ірану
У понеділок, 12 січня, речниця Білого дому Керолайн Левітт заявила, що президент Дональд Трамп розглядає широкий спектр варіантів дій щодо Ірану — включно з авіаударами — у відповідь на жорстоке придушення протестів. Того ж дня Трамп оголосив про намір запровадити 25-відсоткові імпортні мита на товари з країн, які продовжують торгівлю з Іраном. Серед ключових торговельних партнерів Тегерана залишаються Китай, Індія, Туреччина, Об’єднані Арабські Емірати та Ірак.
Також у понеділок Державний департамент США закликав американських громадян, які перебувають на території Ірану, негайно залишити країну. Раніше Трамп заявляв, що ініціатива щодо відновлення переговорів з ядерної програми нібито виходила від самого Ірану. Міністр закордонних справ Ісламської Республіки Аббас Арагчі, виступаючи перед іноземними дипломатами в Тегерані, підтвердив готовність до діалогу з Вашингтоном, водночас застерігши, що країна готується й до можливого воєнного сценарію.
А канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у вівторок, 13 січня, першим із західних лідерів передбачив падіння режиму аятол, який, за його словами, доживає останні дні.
Чи можливе падіння режиму в Ірані: що кажуть експерти
Події в Ірані залишаються непередбачуваними, а сценарії розвитку ситуації — відкритими. Навіть світові лідери та провідні аналітики не беруться робити точні прогнози щодо майбутнього ісламського режиму в Тегерані.
Про це в ексклюзивному коментарі для «Комерсант Український» заявив політолог Володимир Фесенко.
«Що буде в Ірані — зараз точно не знає ніхто. Ні Мерц, ні Трамп, ні абсолютна більшість експертів. Ситуація залишається невизначеною», — наголосив він.
За словами Фесенка, падіння режиму можливе лише за поєднання двох критично важливих умов.
«Перший варіант — якщо значна частина іранських еліт перейде на бік протестувальників. Особливо вирішальним буде перехід хоча б частини силових структур. Не всіх, але навіть частини — цього може вистачити, щоб протести перемогли», — пояснив експерт.
Другим фактором він називає зовнішнє військове втручання.
«Протестувальникам може допомогти удар США — можливо, разом з Ізраїлем — по Корпусу вартових Ісламської революції. Точкові удари, які деморалізують або паралізують репресивний апарат, дали б протестам додатковий шанс», — зазначив Фесенко.
На його думку, лише поєднання цих двох чинників може кардинально змінити ситуацію.
«Якщо цього не станеться, на жаль, перемоги протестувальників не буде», — підсумував він.
Політолог також наголосив: можливе падіння іранського режиму стало б серйозним геополітичним ударом для Москви. Втім, застерігає експерт, очікувати радикальних змін для війни Росії проти України не варто.
«На жаль, прямий вплив на війну росії проти України був би не надто очевидним і не дуже відчутним», — додав він.
Роль Китаю, США та нафтовий фактор
Керуючий партнер Національної антикризової групи, політтехнолог Тарас Загородній звертає увагу на зовнішню підтримку іранського режиму — передусім з боку Китаю та росії.
«Китай точно допомагає режиму. Ми бачили історію з відключенням Starlink на території Ірану — це частина технологічної підтримки. Думаю, що і зброя надходить, і росія також допомагає озброєнням для придушення повстань», — сказав Загородній.
Водночас він сумнівається в готовності цих країн відкрито захищати Іран силовими методами.
«Чи готові вони застосовувати зброю, щоб реально захищати Іран? Ні. А США — готові», — наголосив експерт.
Крах іранського режиму — катастрофа для росії
На думку Загороднього, втрата Ірану як союзника стане для Кремля стратегічним ударом.
«Для Росії це буде геополітична катастрофа. Вони втратять вплив на Близькому Сході. Їхня бізнес-модель останніх 70 років руйнується», — пояснив він.
Експерт нагадує, що Москва десятиліттями використовувала нестабільність у регіоні для підвищення цін на нафту.
«Раніше вони створювали хаос на Близькому Сході — ціни на нафту росли, і росія на цьому жила. Тепер цього немає», — зазначив Загородній.
За його словами, навіть удари по нафтовій інфраструктурі не дають очікуваного ефекту.
Чому Іран був ключовим союзником Кремля
Загородній підкреслює: Іран залишався для росії інструментом тиску на регіон.
«Єдиний спосіб впливати на нафтовий ринок — це був Іран. Перекриття Перської затоки, удари по Саудівській Аравії, ОАЕ, Катару чи Кувейту — це важелі, яких тепер може не бути», — пояснив експерт.
За його словами, у разі падіння режиму Тегеран втратить стратегічне значення для Москви.
«Тоді росія стає нікому не потрібною на Близькому Сході. Там уже присутні американці — і вони визначають правила гри», — резюмував Загородній.
Отже, масові протести в Ірані продемонстрували глибину соціального, економічного та політичного виснаження країни, однак водночас оголили головну силу ісламського режиму — його здатність утримувати лояльність силового апарату.
Попри рекордну інфляцію, обвал національної валюти, жорсткі санкції та міжнародний тиск, система, вибудувана після Ісламської революції 1979 року, поки що не дала тріщини в ключових точках. Відсутність єдиного лідерства в протестного руху та повна консолідація силових структур навколо режиму дозволили владі вдатися до масових репресій і тимчасово придушити вуличну активність.
За нинішніх умов мова радше йде не про швидке падіння режиму, а про його повільну ерозію, наслідки якої можуть проявитися значно пізніше.
