Під час війни вітрова енергетика стратегічно вигідніша за усі інші типи енергогенерації, — Андрій Конеченков
30 Липня 2024 19:41
ЕКСКЛЮЗИВ
Нещодавно Кабінет міністрів затвердив порядок надання грошей від держави фізичним особам, які встановлюють генеруючі установки з альтернативних джерел енергії у власних домогосподарствах. Таким чином в Уряді вирішили частково розв’язувати питання децентралізації енергосистеми, в тому числі й через постійні обстріли електростанцій росіянами.
«Комерсант Український» вирішив розібратися з поточною ситуацією у сфері альтернативної енергетики та, зокрема як наразі діє “зелений тариф” й хто на нього може розраховувати.
Як зазначив в ексклюзивному інтерв’ю 
Андрій Конеченков, голова Правління Української вітроенергетичної асоціації наразі заборгованість держави перед постачальниками альтернативної енергії сягає 17 мільярдів гривень.
Які наслідки повномасштабного вторгнення відчуває на собі відновлювальна енергетика? Що змінилося для сфери вітроенергетики в Україні після повномасштабного вторгнення?
Щодо ВДЕ, то станом на кінець 2023 року, загальна встановлена потужність «зеленої» енергетики в Україні досягла майже 9 ГВт (без урахування сонячних систем для домогосподарств). Приблизно 20,3% усієї згенерованої електроенергії минулого року було вироблено саме коштом ВДЕ. Хоча об’єкти ВДЕ не виняток і також відчувають на собі наслідки війни. 25% від 8 ГВт встановленої потужності ВДЕ станом на кінець минулого року залишалась в окупації, з яких 1,3 ГВт – вітрова генерація (загальна встановлена потужність вітрової енергетики в Україні – 1.9 ГВт, включно з окупованими об’єктами, – ред.). Хоча ці показники, на жаль, все ще актуальні, ситуація може бути покращена шляхом реалізації наявних проєктів з ВДЕ. Їх чимало.
Насправді сьогодні дуже складно передбачити який вигляд матиме енергетична система України і як зміниться структура енергоспоживання вже в кінці цього року, не говорячи про наступні. Розвиток розподіленої генерації, серед якої пріоритет надається газопоршневим когенераційним установкам, є швидким, але короткостроковим рішенням.
Інше питання, що не всі з отриманих установок швидко вводяться в експлуатацію. З майже 100 вже давно отриманих генераторів приєднано до мережі лише 18.
Нарощення потужності атомної генерації, яке декларується Енергетичною стратегією і, на перший погляд, для українського споживача здається ефективним рішенням, є невигідним через дороговартісність технології й тривалий час будівництва (ред. від 8 і до 10 років чи більше). Окрім того, необхідно враховувати тип походження атомного реактора. Очевидно, встановлення обладнання радянського походження несе політичний підтекст, адже ворог розглядає усе радянське «своїм», як Запорізьку АЕС, наприклад.
Не відкидаю тієї можливості, що необхідно буде переглядати всі наявні стратегії та плани з метою збільшення цілі із розвитку ВДЕ, паралельно з системами акумулювання та накопичення енергії. Адже ВДЕ – це і швидке, і ефективне, і довгострокове рішення, яке не потребує вкладення державних коштів, як, наприклад, для будівництва АЕС.
Саме ВДЕ – це розподілена генерація в загальноприйнятому розумінні цього слова, яка не лише покращить ситуацію з енергопостачанням, але й удосконалить саму енергосистему, зробить її більш сучасною, розумною, діджиталізованою і декарбонізованою, стійкішою до російських атак, привабливішою для європейських партнерів, а головне, незалежною від російського палива і впливу. Перший крок до цього зроблено у вигляді стимулювання будівництва сонячних систем на рівні домогосподарств. Ще необхідно надати можливість бізнесу активізувати й масштабувати будівництво промислових станцій на ВДЕ.
А яка реальна роль ВДЕ сьогодні, коли енергосистема під постійними обстрілами, а українські споживачі в умовах тривалих відключень електроенергії?
З одного боку, 8 ГВт – це не так вже й багато, враховуючи рівень споживання в Україні, який коливається від 11 000 МВт в літній сезон до 18 000 МВт в зимовий. З іншого боку, сьогодні, коли сонячні дні довші, а сонячна радіація потужніша, відключень світла все ж трохи менше через роботу сонячних електростанцій?
Після масованих обстрілів та пов’язаної з цим системної аварії на ряді підстанцій системи передачі у 2022 році, було знеструмлено близько 550 тисяч споживачів міста Одеса та Одеської області. Поки велись ремонтні роботи, частина споживачів, а саме 100 тисяч, була заживлена через розподільчі мережі за рахунок генерації з двох вітрових електростанцій. Це один реальний приклад того, яку роль відіграє вітрова енергетика зараз в енергосистемі.
Отже, чим більша загальна потужність ВДЕ, тим більша кількість споживачів може бути заживлена подібним чином в час, коли усі інші типи генерації «випадають» з системи.
Тобто 8 ГВт, з урахуванням ще й окупованої й знищеної частки, це дійсно мало і не зовсім відчутно в широкому масштабі. Але такі, на перший погляд, незначні кейси як з Одеською областю показують, що може бути, якщо станцій на ВДЕ буде більше.
Наприклад, щодо вітрової енергетики, то ми реально за період 2025-2027 років можемо додати до системи нові 4 ГВт вітроенергетичних потужностей, коли загалом на ринку на різних етапах девелопменту є близько 7 ГВт вітрових проєктів. Це змогло б компенсувати частину втрачених потужностей і зменшити кількість відключень. Нові проєкти також розвиваються з сонячної та біо- енергетики.
Ще однією перевагою ВДЕ над іншими типами генерації, а також над такими швидкими рішеннями як газопоршневі установки, є їх стійкість до бойових дій. Візьмемо, наприклад, вітрову станцію. Вона складається з певної кількості вітрових турбін, які розосереджені по всій території станції з відстанню між турбінами на рівні 500-700 м. Тобто, фізично неможливо знищити таку станцію і чим більша потужність такої станції, тобто чим більше вітрових турбін вона має і чим більшу територію займає, тим це складніше.
І це робить вітрову енергетику стратегічно більш вигідною ніж усі інші типи енергогенерації, які мають централізовану структуру. Так, є прецеденти знищення чи пошкодження окремо вітрових турбін. Таких випадків ми знаємо 11 за понад два роки. Водночас навіть при знищенні однієї вітрової турбіни, усі інші продовжують працювати у звичному режимі. До того ж вітрові турбіни чи сонячні фотоелектричні системи можна відремонтувати, чи замінити набагато швидше ніж обладнання ТЕС, ТЕЦ, ГЕС, АЕС тощо.
Стосовно Вашого питання про генерацію, то, дійсно, ВДЕ – це джерела, які залежні від погодних умов. Хоча вітер і сонце є практично завжди, найвищий коефіцієнт використання встановленої потужності для вітрових електростанцій зазвичай досягається в осінні й зимові періоди, а для сонячних – у весняні та літні періоди, саме тому СЕС (сонячні електростанції, – ред.) зараз активно працюють.
Тобто якщо АЕС, наприклад, генерує постійно одну і ту ж кількість електроенергії, а виробітком ТЕС/ТЕЦ можна управляти залежно від попиту, то генерацію за рахунок вітру чи сонця прогнозувати складніше, тому генерація з ВДЕ має чимось балансуватись.
Рішенням цьому є системи акумулювання і зберігання енергії (energy storage, – ред.) або ж розбудова ВДЕ потужностей у форматі гібридних електростанцій (вітрова+сонячна станції+energy storage або вітрова+сонячна станції+станція на біомасі/біогазі, де остання є такою ж маневреною як ТЕС/ТЕЦ, – ред.).
У світі вистачає прецедентів, коли більша, а то і вся частка в електробалансі припадає саме на ВДЕ: Данія, Люксембург, Німеччина, Франція, Іспанія, Тасманія (100% генерації за рахунок ВДЕ, – ред.). Чим Україна гірша чи менш привабливіша? Нічим. Навпаки у нас ще більше можливостей ніж в згаданих країнах через можливість і необхідність заміщення знищеної генерації, велику кількість доступного земельного ресурсу і прикуту увагу міжнародних партнерів та інвесторів через війну.
Окрім «сезонного» характеру, багато хто стверджує, що будувати ВДЕ дорого і «зелена» електроенергія також, відповідно, дорога. Тож яка сьогодні вартість за кіловат «зеленої» електроенергії та що з «зеленим» тарифом?
Будувати й експлуатувати ВДЕ дешевше за атомну і теплову генерацію. Найбільша частка у загальному бюджеті ВДЕ проєкту припадає на обладнання та приєднання до мережі. Через повномасштабне вторгнення і збої в ланцюгах постачання, трохи також подорожчала логістика, тобто доставка обладнання на площадку. В той самий час, подальші витрати, що пов’язані з експлуатацією й обслуговуванням станції є мінімальними порівняно з усіма іншими типами генерації, де постійно потрібно закупляти паливо чи регулярно проводити тривалі планові ремонти обладнання.
Щодо вартості електроенергії, то, перш за все, хочу нагадати, що згідно з національним законодавством, з 2023 року «зелений» тариф не застосовується до нових сонячних та вітрових проєктів промислового масштабу, але залишається актуальним, наприклад, для домогосподарств.
Окрім того, для тих станцій, які були введені в експлуатацію до 2023 року, «зелений» тариф різний залежно від того в якому році та чи інша станція була збудована, а також залежно від типу генерації (вітрова, сонячна чи біоенергетика мають різні тарифи, – ред.).
Так, для вітрових проєктів, збудованих до 2023 року, «зелений» тариф становить 8.8 євроцентів за кіловат-годину електроенергії (приблизно 3,5 грн за кіловат-годину, – ред.). І я хочу підкреслити, що за весь термін існування «зеленого» тарифу, найнижчий рівень серед усіх ВДЕ встановлювався саме для вітрової енергетики.
З 2023 року, а саме після прийняття Закону України №3220-IX про відбудову і «зелену» трансформацію, виробники електроенергії з ВДЕ отримали можливість вести самостійну торговельну діяльність на вільному ринку. Ця прогресивна і європейська модель фактично прийшла на заміну «зеленому» тарифу, але за виробниками досі закріплена можливість повернутись до торгівлі електроенергією за «зеленим» тарифом.
Станом на кінець 2023 року, на вільний ринок вийшло 78% виробників електроенергії з енергії вітру, які, станом на сьогодні, не розглядають можливості повернення до «зеленого» тарифу. Виробники ж електроенергії з енергії сонця все ще здебільшого продовжують працювати за «зеленим» тарифом. Ті, хто працює на вільному ринку, продають «зелену» електроенергію за ціною, яка формується на ринку на добу наперед. Наприклад, за даними ДП «Оператор ринку», середньозважена ціна електроенергії на ринку на добу наперед у червні 2024 року становила 5,40 грн за кіловат-годину.
«Зелений» тариф є привабливим інструментом стимулювання розвитку «зеленої» генерації лише за умови, коли виробник вчасно і в повному обсязі отримує виплати за цим тарифом. В Україні ж, недосконалість ринкових умов і регуляторної бази, з 2019 року спричинила накопичення боргів серед усіх учасників ринку по всьому ланцюгу постачання електроенергії. Вкінці кінців, держава, в особі ДП «Гарантований покупець», яке викупає у виробників «зелену» електроенергію за «зеленим» тарифом, заборгувало перед виробниками з ВДЕ і має погасити загалом ще близько 17 млрд грн боргу. Тобто, вийшла ситуація, коли виробники з ВДЕ змушені отримувати оплату за згенеровану електроенергію через рік-два після того, як вона була спожита.
Водночас, на вільному ринку, навіть попри коливання вартості електроенергії, виробники з ВДЕ мають можливість отримувати виплати за згенеровану електроенергію вчасно і, тим самим, підтримувати роботу власного бізнесу. Але, навіть попри це, ринок все ще стикається з певними регуляторними бар’єрами та недосконалостями, які стримують широкомасштабний розвиток ВДЕ генерації та нівелюють переваги вільного ринку.
До 2030 року частка Відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) у загальному кінцевому енергоспоживанні має досягти 27%. Яка їх частка зараз і чи встановлена ціль є достатньою для покращення актуального стану енергосистеми?
Дійсно, згідно з нещодавно схваленим Національним планом з енергетики та клімату, до 2030 року частка відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) у загальному кінцевому енергоспоживанні має досягти 27%. Підкреслюю, в енергоспоживанні, тобто це й електроенергія, і тепло.
Ще у нас є Енергетична стратегія до 2050 року. Хоча до її тексту гравці ринку доступу не мають, зі слів Міненерго відомо, що вона передбачає досягнення 50% частки ВДЕ вже у виробництві електричної енергії до 2050 року та, зокрема, доведення загальної встановленої вітроенергетичної потужності до 10 ГВт до 2032 року.
Наразі, Міненерго також веде активну роботу з доопрацювання Національного плану дій з відновлюваних джерел енергії до 2030 року, де також будуть закріплені індикативні цілі з розвитку «зеленої» генерації на наступні 6 років. Усі ці документи прокладають нам стратегічний напрямок руху і тому громадська спілка “Українська вітроенергетична асоціація” (УВЕА, – ред.) підтримує прийняття таких документів. Водночас варто пам’ятати, що встановити ціль – це одне, досягти її, особливо в умовах постійного і повторного знищення енергетичної інфраструктури, в тому числі й «зеленої», вже зовсім інше.
Ціль і у 27%, і в 50%, обговорювалась ще до широкомасштабної війни. Станом на початок 2022 року, коли частка ВДЕ у встановленій потужності всього енергетичного сектору складала 14,3%, а у виробництві електроенергії – 8,1% (без урахування ГЕС великої потужності), то ціль на збільшення ВДЕ генерації спочатку до 25%, а потім і до 27% (включно з ГЕС великої потужності) в загальному електропостачанні, здавалась доволі амбітною і виваженою з погляду актуального стану і потреб української енергосистеми.
При цьому ми не маємо забувати, що станом на сьогодні відомо про втрату 10 ГВт теплової та гідроенергетики (довоєнна встановлена потужність енергосистеми України становила понад 54 000 МВт, – ред.). Запорізька АЕС, потужністю 6000 МВт, яка є найбільшою в Європі та дев’ятою за потужністю у світі і яка до війни забезпечувала виробництво майже чверті електроенергії в країні, досі окупована і наразі виконує роль російського важеля впливу та шантажу.
Каховська ГЕС зруйнована. Канівська і Дністровська ГЕС під постійними обстрілами й вже неодноразово зазнавали руйнувань. Нищівних ударів продовжують зазнавати підстанції та лінії електропередачі (в день підготовки інтерв’ю, а саме 8 липня 2024 року, коли Україна переживала черговий масований удар з боку росії, було знищено ще 3 підстанції компанії ДТЕК, – ред.).
Чи є ймовірність того, що вартість електроенергії для українського споживача стане меншою, якщо ми досягнемо 27% чи 50% частки «зеленої» енергетики в енергобалансі?
Взаємозалежність вартості «зеленої» електроенергії та встановленої потужності ВДЕ є комплексним питанням, на яке немає прямої відповіді, оскільки тут варто враховувати декілька факторів. Так, є таке англійське поняття як «economies of scale» або ж «ефект масштабу», коли збільшення обсягів виробництва ведуть до зміни витрат виробництва на одиницю продукції. Тобто одиниця будь-якої продукції, в тому числі й електроенергії, стає дешевшою завдяки масштабу. Водночас цей факт некоректно сприймати як «правило», оскільки ще дуже важливу роль в питанні вартості електроенергії відіграє наявність конкуренції на ринку і відповідність пропозиції попиту.
З аналізу розвитку ВДЕ у світі, я все ж прихожу до висновку, що вартість «зеленої» електроенергії більше залежить не тільки від загальної потужності чи частки ВДЕ в енергобалансі, а від вартості безпосередньо технології: обладнання, складність реалізації проєкту і структури ринку, на якому він реалізується, розвиненість інфраструктури та можливість приєднання до мережі, врегулювання питання балансування тощо.
Наприклад, виробники вітроенергетичного обладнання постійно працюють над удосконаленням технічних характеристик і технологій виробництва вітрових турбін.
Це, зокрема, є вагомим фактором, який сприяє тому, що вартість вітроенергетичної технології, а також LCOE (середня розрахункова собівартість виробництва електроенергії за рахунок вітру, – ред.) з кожним роком знижується. За даними таких передових міжнародних галузевих аналітичних організацій як Міжнародне енергетичне агентство, IRENA, BloombergNEF, Lazard та інші, ВДЕ вже складають конкуренцію генерації на викопному паливі як за вартістю реалізації проєктів, так і за вартістю кінцевого продукту – електроенергії. Також, на вартість електроенергії впливає наявність державної підтримки: податкові пільги, субсидії тощо.
Чому вартість електроенергії з традиційних джерел енергії вважається дешевшою в Україні?
Тому що вона субсидується державою, в той час, як приватна ВДЕ генерація має шукати інші ринкові механізми, які б забезпечили фінансову привабливість і прибутковість такого бізнесу.
Розвиток ВДЕ є неминучим через глобальне прагнення: змін енергетичної парадигми; декарбонізації енергетичної системи та досягнення нейтральних викидів вуглецю в атмосферу від людської діяльності; забезпечення енергетичної безпеки й самодостатності кожної країни; а також прагнення відповідати сучасним інвестиційним і банківським вимогам, які роблять пріорітетними фінансування «зелених» проєктів.
Через це, «зелені» технології й «зелена» електроенергія ставитиме все доступнішою і привабливішою за ціною для споживача.
У своїх відповідях Ви наголошуєте, що для широкомасштабного розвитку ВДЕ необхідно врегулювати ще ряд проблемних питань на ринку і в законодавстві. Про що йдеться?
Є два виміри ВДЕ: велика промислова генерація і мала генерація для домогосподарств. Якщо говорити про розвиток великої промислової генерації, зокрема вітрової енергетики, то тут є критична необхідність зробити ринок привабливим для міжнародних інвесторів і фінансування, оскільки на ринку є проєкти, а в міжнародних партнерів є фінансування. Водночас через ряд недосконалостей, пов’язаних з регуляторними й політичним ризиками та воєнним станом, отримання цього фінансування є проблематичним. Сьогодні недостатньо мати просто «зелений» проєкт, треба, щоб він був якісний і реалізовувався за привабливих ринкових умов.
Для цього необхідно в короткостроковій перспективі врегулювати ряд основних питань, які існують на ринку вже дуже давно:
- Погасити заборгованість перед виробниками з ВДЕ за «зеленим» тарифом та забезпечити платоспроможність і ліквідність ключових державних гравців ринку: НЕК «Укренерго», ДП «Гарантований покупець» та НАЕК «Енергоатом».
- Запровадити «зелені» аукціони, яких ринок чекає вже близько 5 років. Нещодавно, голова Комітету ВРУ з питань енергетики та ЖКП Андрій Герус заявив, що проведення перших аукціонів на 100 МВт ВДЕ проєктів очікується вже до кінця 2024 року, восени. Якщо ці державні плани здійсняться, це буде позитивним сигналом не лише для ринку, а й для партнерів.
- Запустити механізм гарантій походження електроенергії, до чого ми вже також дуже близькі.
- Запровадити дієвий механізм корпоративних і міжнародних договорів на купівлю електроенергії (сPPA).
- Забезпечити можливість інтеграції великих потужностей ВДЕ до енергомережі, тобто стимулювати розвиток балансуючих потужностей, зокрема систем зберігання і накопичення енергії.
- Спростити деякі етапи девелопменту «зелених» проєктів, які здебільшого займають час через надмірну бюрократію. Це стосується, зокрема, питання землевідведення, погодження містобудівної документації, приєднання до мережі, здійснення екологічних і інших досліджень тощо.
- Зберегти під час воєнного стану робочий персонал для реалізації і будівництва відповідних проєктів.
Стосовно ж ВДЕ генерації малої потужності і стимулювання українців її розвивати, то тут перші кроки вже були успішно зроблені в частині сонячної генерації. Приємно бачити, як держава закликає українців встановлювати сонячні панелі, спрощує регуляторні та податкові процедури для завозу відповідного обладнання на територію України.
Наша асоціація також впроваджує такі проєкти на різних громадських будівлях, зокрема дитячих садочках, медичних центрах тощо, в рамках волонтерської ініціативи Renewables4Ukraine, яку заснувала Всесвітня вітроенергетична асоціація. Загалом, шляхи стимулювання мають економічне підґрунтя. Чим більше стимулів, привілей і переваг для розвитку тієї чи іншої технології, тим активніше вона буде розвиватись.
Також, важливе значення має просвітницька діяльність. Необхідно підвищувати обізнаність населення про «зелені» джерела енергії, їх необхідність і вигідність для споживача, їх місце в Європі й світі, а також розвінчувати міфи та унеможливлювати поширення неправдивої інформації стосовно ВДЕ. Питання ВДЕ не має бути політизованим на рівні держави.
Автор – Альона Капліна
