Підвали, паркінги чи метро: яке укриття справді захистить під час обстрілу
14 Липня 18:09
РОЗБІР ВІД 
Правило «двох стін» під час обстрілу не діє — при прямому влученні руйнується цілий під’їзд, заявили в ДСНС, та додали, що при прямому влученні навіть підвали не врятують, оскільки відбувається фактичне «заховання» людей під конструкціями дому.
Тому найнадійніший варіант — йти в спеціальне укриття, паркінг або метро, навіть якщо це далеко, радять рятувальники. Яке укриття найнадійніше і які атаки зможе витримати, цікавився «Комерсант Український».
О про правило «двох стін» можна забути, зазначили в ДСНС. Насправді це правило ніколи не працювало при прямому влученні ракети. Воно діяло лише проти осколків, попередив українців військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив». А з Shahed 136 ситуація трохи інша.
«Поки їх бойова частина була класичного осколково-фугасного типу масою близько 40 кг, це правило з великим натяжінням, але працювало. Але коли російські окупанти почали експериментувати з БЧ і з’явилися перші термобаричні “Шахеди” (це грудень 2023 року), “дві стіни” виявилися марними. Термобарична бойова частина максимально небезпечна в замкненому просторі. Пряме влучення Shahed136 з такою БЧ у квартиру створює в ній випалювальний вакуум. Але коли з’явилися БЧ масою 90 кг, а це стала опція дронів-камікадзе з початку 2025 року, то правило “двох стін” не працює навіть для осколково-фугасної БЧ», — повідомив Коваленко на своїй сторінці в Телеграмі.
Таким чином, зараз правило «двох стін» не працює взагалі для будь-якого прямого влучання — від ракет до Shahed136, заключив експерт.
У бомбосховищах — стриптиз-клуби й склади
А вибір укриттів у українців не такий вже й великий. Коли ще СРСР готувався до ядерної війни, будували бомбосховища — капітальні підземні споруди з залізобетону, розраховані на ядерну, хімічну та біологічну загрози. Вони оснащувалися герметичними дверима, системами фільтрації повітря (ФВУ), водопостачанням, туалетами, запасами їжі й води, протигазами та іншим необхідним. Зазвичай розташовувалися під промисловими підприємствами, адміністративними будівлями, школами, житловими будинками.
Ситуація з реальними бомбосховищами часів «холодної війни» — дуже сумна. За роки незалежності та роззброєння після передачі ядерної зброї рф вони перетворилися на нічні клуби, склади, ресторани, магазини, спортивні клуби. Лише одиниці вціліли; наприклад, у Голосіївському районі столиці забудовник захопив ділянку з бомбосховищем, заблокував туди вхід і планував забудувати. Хоча стриптиз-клуб, що зайняв бомбосховище в центрі, обіцяв пускати туди населення, але, за словами місцевих, під час тривоги він не поспішає відчиняти двері для містян. Вхід платний, а під час тривоги клуб продовжує роботу, й люди змушені шукати інше укриття.
Метро захистить навіть від ядерного вибуху
Найбільше бомбосховище в Києві — столичне метро, обладнане гермозатворами на перегінних ділянках і багатьох станціях. Вони можуть підійматися знизу, опускатися згори або висуватися збоку — від очей пасажирів заховані металевими пластинами. Їх відкривають і закривають час від часу у неробочий час метро, лише для перевірки механізму.
Метро може слугувати укриттям одночасно для 360 000 осіб, розповідають представники цивільної оборони. Але час заповнення (від сигналу «Увага всім» до закриття гермозатворів) — 10 хвилин. У метро передбачені дощаті настили, які кладуться на рейки, і люди можуть на них спати. Розрахунок — 0,5 м² на одну людину. Проте до метро ще треба дістатися. Ну а цей захист витримає дуже серйозний удар: особливо глибокі станції — є навіть такі, що на 15 м під землею — проти «Кинджала» та подібних не встоять.
Врятує підвал, але не від усього
Сучасні укриття в Україні, що з’явилися після 2022 року, часто — адаптовані підвали, паркінги або мобільні конструкції (бетонні «капсули», модулі). Основне призначення — захист від артилерії, авіаударів і уламків, але не від ядерної атаки. Можуть бути без вентиляції або санвузла, але стараються забезпечити мінімум: лави, вода, зв’язок, відро для туалету. Наголос — на швидкість доступу й масовість.«Бомбосховища будувалися для тривалого автономного перебування (кілька днів і більше). Була норма по повітрообміну, температурі, герметизації.
Використовувалися системи фільтрації від радіації й газу (ФПУ, ПВФ). Сучасні укриття можуть мати мінімальне обладнання (ліхтарі, генератори, іноді WiFi). Фільтрація повітря — рідко. Здебільшого не розраховані на тривале перебування — на кілька годин. Укриття в підвалах житлових будинків чи установ — не повноцінні бомбосховища, як у радянський час, але вони можуть врятувати життя за певних загроз», — розповідає «Комерсант Український» інженер-конструктор Іван Кисель.
Витримає дрони, але не всі ракети
Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко підкреслює: найнадійнішим місцем для укриття є спеціалізовані бомбосховища й метро, потім — підземні паркінги, а вже тоді — підвали. Однак проблема в тому, що міст з метро у нас небагато, як і спеціалізованих бомбосховищ.
«А тепер щодо актуальності підвалів. Скажу прямо: я був здивований, як подано, що вони не гарантують безпеку. Якщо про удари ракетним озброєнням, то найнебезпечніші для звичайних укриттів (підвалів) — балістичні й аеробалістичні ракети 9М723 ОТРК “Іскандер” і Х-47М2 “Кинджал”, а також крилата Х-22/32. До них потенційно небезпечні також П-800 “Онікс”, Х-101, 3М14 “Калібр” і 3M22 “Циркон”. Але їхня небезпека залежить від нюансів, тоді як з 9М723/Х-47М2 і Х-22/32 нюансів немає», — підкреслює експерт.
Дрони-камікадзе Shahed 136 не становлять прямої загрози для підвалів. Для більшості типів ракет і ситуацій ракетного терору підвали, як були, так і залишаються актуальним укриттям і нічого принципово нового в цьому майже не змінилося. Хоч би що там було, підвал залишається універсальним засобом підвищення шансів на виживання.
Довідка
До 2022 року було приблизно 20 000 міських і двоцільових укриттів.
На початок 2025 року — близько 62 600–62 700.
Від 2022 року в країні збудовано або приведено до ладу близько 42 000–43 000 споруд.
У Києві у 2024 році відремонтовано 1 105 укриттів і зведено 852 нових.
Також тривають ремонтні роботи десятків тисяч об’єктів (капітальні й поточні).
Авторка: Алла Дуніна
