Україна намагається відродити вирощування бавовни для оборонки на тлі світового дефіциту пороху
20 Березня 18:45
РОЗБІР ВІД 
Світовий оборонний сектор стикається з критичним дефіцитом пороху та вибухових речовин, що безпосередньо гальмує темпи виробництва боєприпасів, у тому числі, для потреб України та поповнення власних арсеналів країн Заходу Наша країна має цілих три варіанти забезпечення власних потреб у пороху. Але усі вони, на жаль, не обіцяють швидкого подолання існуючого дефіциту. Як Україна та світ вирішують порохову проблему – з”ясовував «Комерсант Український».
Лише для одного пострілу артилерійського боєприпасу потрібно до 12 кг пороху. Аби хоча б приблизно уявити місячну потребу українського війська у пороху можна помножити 12 на, скажімо, 300 000 – стільки снарядів усіх калібрів потрібно українським військовим, аби належно виконувати бойові завдання. Відповідно, головне пояснення дефіциту пороху – у радикальному збільшенні потреби в снарядах після початку пономасштабного вторгнення росії в Україну. Хоча є інші об”єктивні причини – зокрема залежність від того ж Китаю, який є основним світовим виробником пороху та бавовни, що використовується у виробництві пороху. Там же європейські виробники пороху закуповують, приміром, азотну кислоту – одну з речовин, без якої не обійтись в процесі виробництва.
Нагадаємо, нітроцелюлозу, потрібну для виготовлення пороху, отримують шляхом обробки целюлози бавовни сірчаною та азотною кислотами. Тобто багато чого зав”язано на імпорті з Китаю, для якого пріоритетним є партнерство з росією. Про це нагадує і експерт Центру глобалістики “Стратегія 21” Павло Лакійчук.
“У світі основним виробником порохів є Китай. А Китай – це не дуже дружня до нас держава, м”яко кажучи. Україна ж, наскільки це можна зрозуміти, отримує порохи опосередковано, через треті країни, а також через виробництво боєприпасів поза межами України. Щодо перспектив, то тут все складно”, – констатує експерт.
Вибуховий дефіцит
У Європі є лише кілька виробників пороху і головні надії у подоланні дефіциту покладаються на німецький оборонний концерн Rheinmetall та французьку групу Eurenco. В компанії Rheinmetall ще торік заявляли, що ставлять за мету збільшити виробництво пороху більш ніж на 50% до 2028 року. І для того, аби досягнути цієї мети, там вибудовують ланцюжок з виробництва пороху. Потім стало відомо про те, що німецький концерн придбав компанію Hagedorn-NC, яка виготовляє нітроцелюлозу – головний компонент для виробництва боєприпасів. До цього придбання Rheinmetall вже виробляв нітроцелюлозу на трьох підприємствах – у Швейцарії, Іспанії та Південній Африці.
Відкриття ж виробництва і в Німеччині має посприяти реалізації стратегії концерну із нарощування випуску снарядів калібру 155 мм, яких до кінця наступного року планують виготовити мільйон. У планах Rheinmetall також спорудження заводу з виробництва пороху у Болгарії. А весною минулого року у місті Бержерак на південному заході Франції було відкрито завод з виробництва пороху групи Eurenco. Він також має забезпечити випуск снарядів 155 калібру, значна частина яких постачається в Україну.
Вже цього року завод планує виробляти обсяг пороху, достатній для випуску 100 тисяч снарядів, а 2027-го цей показник планують довести до 200 тисяч. Тобто виробництво пороху і снарядів поступово нарощується. Але в Європі визнають, що цього недостатньо.
Україна загалом має цілих три варіанти задоволення потреби в пороху.
По-перше, постачання вибухових речовин партнерами, по-друге, спільне виробництво із зарубіжними країнами, по-третє, налагодження власного виробництва. Партнери, як бачимо, допомагають настільки, наскільки можуть.
Щодо спільного виробництва, то, приміром, у липні 2025 року стало відомо про підписання під час Міжнародної конференції з відновлення України у Римі меморандуму про спільне виробництво порохів між Україною та США. Йдеться про налагодження виробничого процесу на території США за участю американської компанії та Укроборонпрому. Масштабування ж власного виробництва пороху в Україні вирішили розпочати з вирощування бавовника. Саме з бавовняної целюлози, нагадаємо, виготовляють нітроцелюлозу, яка є основою для пороху.
Проєкт “Український бавовник”
Експеримент з вирощування в Україні бавовника стартував весною 2025 року. А місцем для його проведення стала Одещина. Саме там вирішили пригадати: як це вирощувати бавоник в Україні. Продовжує Алла Стоянова, голова депутатської групи “Аграрна Одещина”, голова ГО “Аграрії Одещини”.
“Зараз є 5-6 країн основних виробників бововни по всьому світу, і України серед них немає, хоча вона могла бути, якби в радянські часи була інша політика. Україна ж починала вирощувати бавовник, і селекція є українська, і обладнання було, і фахівці, і інститути цим займалися, і клімат відповідний, і економіка рахувалася нормально. І якби в СРСР не віддали перевагу Узбекистану і Туркменістану, то сьогодні і в нас вже були б промислові поля цієї культури. А так на сьогодні ми маємо залежність від цієї сировини. Тому державою була запроваджена політика стимулювання виробників, наукових установ, щоб ми проводили дослідження та навчилися вирощувати бавовник”, – зазначає Алла Стоянова.
Серед тих, хто ініціював експеримент з вирощування бавовнику на Одещині був заступник голови парламентського Комітету з питань аграрної та земельної політики Степан Чернявський.
“Я і мій колега, тодішній міністр сільського господарства Микола Сольський свого часу думали, як здешевити сировину для вироблення снарядів і у нас така народилася ідея – пригадати, що колись у нас в Україні вирощували бавовник. Почали вивчати це, зробили запити в інститути, згадали людей, які цим займалися колись. Потім організували форум на базі Одеського аграрного університету, куди запросили фахівців з Туреччини, з європейських країн. Потім був і перший крок – засіяли експериментальні поля. А в 24-му році ми вже отримали врожай”, – пригадує народний депутат.
Одеські аграрії вже зібрали і цьогорічний врожай. За словами Степана Чернявського, цього року він трохи нижчий, бо осінь була дуже ранньою і тому менший відсоток розкриття самих коробочок бавовника.
“Тобто коробочки вийшли чудові, але розкритись не встигли. Це такі ранні сорта були, їх обирали, аби термін вегітації був менше і щоб ми встигли врожай зібрати у вересні місяці. Це все ще тільки експеримент”, – констатує парламентарій.
Але цей експеримент вже підтверджує, що бавоник – це культура, яка адаптована до наших умов. На цьому наголошує Алла Стоянова, голова ГО “Аграрії Одещини”.
“Ми маємо відповідний клімат, температуру повітря, відповідні ґрунти. І сьогодні коробочки розкриваються, ми отримуємо бавовну, ми її відправляємо нашим партнерам в інші країни на дослідження, бо, на жаль, в Україні поки що немає відповідних лабораторій. Відправляємо, щоб зробити аналіз самого волокна і щоб отримати висновок, чи придатне воно для виробництва оборонного характеру”, – зазначає Стоянова.
Що ж показують ці перші дослідження. Продовжує народний депутат Степан Чернявський.
“Є така складова як енергетична цінність і цей показник він якраз важливий для виробництва пороху. І показники непогані. Це надихає. У кожного сорту є свої показники і їх потрібно ще вивчати. А потім обирати – який саме сорт брати, щоб і врожайність була високою, і енергетична цінність”, – пояснює парламентарій.
З ним погоджується і Алла Стоянова, голова депутатської групи “Аграрна Одещина”.
“Ті сорти, які ми вирощуємо вже не один рік, ми їх аналізували, і в нас є остаточне підтвердження, що той бавовник, який вирощений в Україні, саме на Одещині, він придатний для виробництва нітроцеллюлози, для виробництва пороху. Тому можу сказати, що ця культура має великі перспективи. І, нагадаю, бавовник – це не лише про потреби оборони, але й, приміром, про текстиль. І перспективи є”, – констатує Алла Стоянова.
До країн, які виробляють найбільше бавовни, традиційно належать Китай, Індія, США, Бразилія, Австралія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина. Проблема в тому, що більшу частину цієї сировини на найближчі 4-5 років вже законтрактовано. Відповідно, Україна не може закуповувати бавовну в потрібних об’ємах.
Цю проблему і намагаються вирішити одеські фермери, науковці та посадовці, які долучились до вирощування українського бавовника.
Автор: Сергій Василевич
