Україна обігнала Францію по виробництву САУ

16 Вересня 2024 13:26
РОЗБІР ВІД «Комерсант Український»

ВПК України продовжує нарощувати свої можливості, попри ворожу кампанію ударів по заводах та  ураження генерації — здана партія САУ “Богдана” на шасі “Татри”, яку сплатила Данія.

18 машин за два місяці, гадаю, що не рахуючи тих, що сплачені українським бюджетом.

Це пакет у 300 млн євро від Копенгагена на ВПК — дрони, САУ, розширення виробництва, різний НДДКР на тему.

Великий прорив? Безперечно.

Клиновий затвор, ствол довжиною 52 калібру, бронекапсула, система управління вогнем, модернізована від версії до версії механізація заряджання — це складна САУ, які можуть виробляти не так багато країн на планеті. В ЕС виробників подібного 5.

Зростання виробництва завжди означає падіння ціни за одиницю — це також важливий бонус у наших умовах постійної нестачі ресурсів.

Те, що озвучували на сьогодні — 2.5 млн доларів за штуку, це немало, бо багато імпортних вузлів, механізмів, шасі імпорт.

Очевидно, що обидві кампанії стратегічних бомбардувань — взимку та влітку 2024 року по ВПК та енергетиці, які  мали впливати на виробництво, залізничні перевезення та продукцію суміжників із цивільного сектору, цілей не досягли.

Якщо у багатьох місцях немає відключень для цивільних, то й заводи військового сектору працюють як годинник, якщо немає критичних запізнень цивільних поїздів — ідуть і товарняки.

Це видно, ще й по непрямих дзвіночках — ворог оцінює місячне виробництво дронів в Україні (коаліція дронів, держава, приватники, волонтери) у 125 тисяч штук, з тенденцією до наростання, безекіпажними катерами атакований Новоросійськ, ракетами кілька разів вражений порт Кавказ та склади стратегічного рівня, десятки САУ здається, розпочато серійне виробництво 155 мм снарядів.

Чи достатньо цих САУ? Звичайно, ні. Навіть із виробництвом усіх виробників ЄС на користь України — десятки французьких “Цезарів”, десятки британських  AS90, десятки німецьких та  шведських  машин.

Тут навіть не йдеться про переозброєння та закриття втрат. Але ж потрібні машини в навчальні частини, частина завжди буде перебувати в потоковому ремонті та усуненні “дитячих хвороб” по рекламаціях, потрібні гармати в прикриття кордону на півночі та в Білорусі. Плюс вироблені стволи, нестача ЗІП, вбиті двигуни.

Плюс відповідна інфраструктура — базові табори, звідки можна накатами висуватися в червону зону із загрозою КББ, капоніри, бетон та РЕБ.

Але  для того, щоб провести на оперативній арені  наступ рівня Херсона чи Харківської офензиви, необхідно кілька сотень далекобійних САУ, важких РСЗВ для контрбатарейного вогню, ураження тактичного тилу та ізоляції поля бою.

З витратою від 50 тисяч снарядів та ракет, втратами кількох десятків машин (безповоротно і на ремонт, поламаними ходовими,  двигунами, що заклинили, ось це все).

Такими є реалії. Не для того, щоб позбавити боєздатності пари батальйонів, набрати полонених та покращити тактичну ситуацію в секторі.

Або хльостати полігонами, складами в тилу, збірними пунктами аварійних машин, екіпажами БПЛА, накривати шикування, завдаючи шкоди у війні на виснаження.

А саме з оперативними цілями — загроза Причорномор’ю, контрнаступ на Покровському, поки вони не почали пережовувати агломерацію, не давати контратакувати зону безпеки на Курщині.  

Звичайно, плюс модульні сховища для БК, запасів стратегічних та оперативних, військова хімія, комплекти запасних частин, розширення виробництва стволів, тому що ми не знаємо ще точного ресурсу в середньому по партіях, він може бути й меншим, ніж у західних.

На жаль, немає жодного іншого шляху — інвестиції із Заходу та облігації, націоналізація підприємств, які не виконують ДОЗ, пільги тим, які виконують, індустріалізація, реформи професійного технічного навчання. У нас 120-130 номерків, з яких половина – це стрілецькі частини, НГУ, поліція та прикордонники, різні ТРО, другої-третьої черги формування бригади, яким потрібні колісні САУ.

Можна самому зрозуміти, багато це чи ні, 12-14 одиниць на місяць. Так, ми обігнали з виробництва Францію і на правильному шляху, але попереду дуже багато роботи та серйозні виклики.

Автор: Кирило Данильченко

Дзвенислава Карплюк
Редактор

Читають зараз