Європейський екозахист: що допоможе українським промисловцям втриматись на ринку ЄС
8 Грудня 16:42
РОЗБІР ВІД 
Українські металурги в очікуванні… визначеності. І мова не лише про перспективу чергового підвищення тарифів на електроенергію, а й про те, чи відчують українські промисловці та наскільки сильно запровадження Євросоюзом для імпортерів так званого екологічного податку або вуглецевого мита. Чому Україні так важко дається «зелене» оновлення промисловості — з’ясовував «Комерсант Український».
Нині ключовим пріоритетом під час торгових переговорів між Україною та Європейським Союзом є промисловий сектор і, насамперед, металургійна сфера. Заявляючи днями про це, віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка констатував, що Євросоюз вибудовує свій екологічний захист, а також визнав, що Україна відстає саме у сфері екологічної політики.
Значною мірою це стосується металургійної галузі, яка рано чи пізно, але може відчути всю непривабливість цього європейського екологічного захисту, зокрема і у вигляді вуглецевого податку.
CBAM наближається
Мова про «Механізм прикордонного вуглецевого коригування» (Carbon Border Adjustment Mechanism або CBAM), який і передбачає запровадження податку на викиди вуглецю. Торкнутися він може українських виробників, які постачають до ЄС такі товари, як сталь, цемент, добрива, електроенергію, алюміній, водень. Може, якщо запровадження цього податку не буде відтерміновано. До речі, в України для таких сподівань є підстави. Пояснює генеральний директор GMK Center Станіслав Зінченко.
«Згідно з одним із пунктів регламенту CBAM, якщо є форс-мажор, а війна належить до форс-мажору, то Україна може просити про відтермінування дії CBAM стосовно її експорту. Тобто через те, що в нас війна і буде післявоєнне відновлення, він до нас може не застосовуватись», — зазначає фахівець.
Власне, щодо такого відтермінування Україна й веде перемовини з ЄС. І їхню особливу важливість підкреслює усвідомлення масштабу того негативного ефекту, який очікується в разі запровадження екологічного податку для українських підприємств. За оцінкою Станіслава Зінченка, під CBAM потенційно підпадає близько 15% українського експорту до ЄС — це 3–4 млрд доларів із близько 25 млрд доларів товарного експорту в 2024 році.
«Ми робимо регулярно розрахунки. І вони такі, що перший рік роботи CBAM буде тільки по сталевій галузі мінус 300–400 мільйонів доларів для українського експорту. Фізично за перші кілька років існування CBAM для сталевої індустрії це буде мінус по експорту чавуну, мінус по експорту квадратної заготовки, мінус по експорту сортового прокату», — зазначає фахівець.
За розрахунками Федерації роботодавців України в разі запровадження CBAM для України загальне падіння ВВП країни в 2026 році може становити 4,8%. Станом на 2030–2034 роки негативний ефект для ВВП може сягнути 6,1–6,3%. Зменшення податкових надходжень та соціальних внесків до бюджетів та фондів усіх рівнів унаслідок скорочення ділової активності через запровадження CBAM може становити 2,8 млрд доларів США в 2026 році.
Тобто, як наголошує Станіслав Зінченко, за найгіршим сценарієм — без відтермінування та без модернізації — втрати будуть колосальними.
Модернізація відстає
Для України важливо не стільки «уникнути» CBAM, скільки забезпечити повну прозорість даних про викиди, модернізацію підприємств та інтеграцію з європейською кліматичною політикою. І ключову роль у цьому процесі відіграватиме майбутній запуск Системи торгівлі викидами (СТВ). Так вважає Анастасія Сидоренко, докторка філософії в галузі права, фахівчиня відділу клімату ГО «Екодія».
«По-перше, саме СТВ встановить внутрішню ціну на вуглець, яка може бути врахована ЄС при розрахунку фінансових CBAM-зобов’язань. По-друге, система торгівлі викидами створить доволі стабільний механізм збору коштів за викиди, які можуть спрямовуватися на декарбонізацію промисловості та зниження реального вуглецевого сліду української продукції. Це, своєю чергою, зменшить ризики для експортерів у секторах, охоплених CBAM, і поступово наблизить правила українського ринку до європейських», — зазначає фахівчиня.
Отже, за її словами, ключовим завданням для України є не протистояння самому механізму, а забезпечення такої прозорості даних, технологічної модернізації та синхронізації з кліматичною політикою ЄС, які дозволять українським експортерам працювати в передбачуваних умовах і зберігати конкурентні позиції на європейському ринку.
Але наскільки українська промисловість готова до скорочення викидів та екологічного оновлення в умовах війни, коли потужності руйнуються, виробництво знижується, а логістика обмежується? Продовжує Анастасія Сидоренко.
«За даними Національного кадастру викидів, викиди в секторі промислових процесів та використання продукції зменшилися на 81,68% порівняно з базовим 1990 роком. У 2023 році викиди в секторі промислових процесів та використання продукції зменшилися на 2,23% порівняно з 2022 роком. Проте таке скорочення було зумовлене наслідками повномасштабного вторгнення, зокрема різким падінням промислового виробництва», — зазначає фахівчиня.
Втім, на її думку, існує кілька факторів, які мають заохочувати бізнес до трансформації вже зараз.
«По-перше – розуміння того, що без зниження вуглецевого сліду експорт до ЄС дорожчатиме (адже CBAM-платежі імпортерів фактично підвищуватимуть загальну ціну українського експорту), а частину ринків можна буде просто втратити. По-друге, доступ до міжнародного фінансування все частіше передбачає виконання вимог щодо декарбонізації. І по-третє, наявні кліматичні зобов’язання України визначають такі цілі як, зокрема, досягнення кліматичної нейтральності всієї економіки до 2050 року, а також зниження викидів парникових газів на більш ніж 65 відсотків до 2035 року порівняно з показниками 1990 року. У практичному вимірі це означає, що українські підприємства мають орієнтуватися на поступове зниження викидів, адже держава вже має законодавчий обов’язок запроваджувати політики та інструменти, які забезпечать виконання цих цілей», — пояснює фахівчиня.
Тобто для бізнесу ці зобов’язання створюють прогнозовану довгострокову траєкторію, в якій модернізація та декарбонізація стають неминучими елементами конкурентності на внутрішньому та зовнішніх ринках.
Як вважає Анастасія Сидоренко, така трансформація можлива через модернізацію технологій, підвищення енергоефективності, переорієнтацію на відновлювані джерела енергії, а там, де це технічно виправдано, – також електрифікацію та перехід на «зелений» водень. Наприклад, у таких секторах, як вантажний транспорт, виробництво «зелених» будівельних матеріалів, судноплавство на далекі відстані тощо.
СТВ відкладається
Перспективу запровадження CBAM в українському Мінекономіки вважають одним із головних викликів на шляху розвитку торговельно-економічних відносин України з ЄС. І при цьому визнають не лише необхідність відтермінування застосування цього механізму щодо України, але й важливість невідкладного запровадження Системи торгівлі викидами (СТВ). Але з невідкладністю теж є проблеми.
Ще на початку 2025 року Президентом було підписано прийнятий парламентом закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення моніторингу, звітності та верифікації (МЗВ) викидів парникових газів. Раніше, у зв’язку із введенням воєнного стану в Україні, така звітність мала добровільний характер, тобто підприємства могли самостійно вирішувати, чи подавати звіти щодо своїх викидів парникових газів, чи ні.
Як пояснює Анастасія Сидоренко, докторка філософії в галузі права, фахівчиня відділу клімату ГО «Екодія», відновлення обов’язковості моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів пов’язане саме з планами щодо створення національної Системи торгівлі квотами на викиди парникових газів, адже верифіковані дані щодо викидів є основою для встановлення майбутніх квот на викиди.
Але пілотний варіант Системи торгівлі викидами планується запустити аж у 2028 році. Продовжує Анастасія Сидоренко.
«Планом заходів щодо створення національної Системи торгівлі квотами на викиди парникових газів, затвердженим Урядом наприкінці лютого цього року, передбачено розробку й ухвалення профільного закону, підзаконних нормативно-правових актів, проведення тренінгів та тестування системи протягом 2025–2027 років, запуск пілоту (перший операційний етап) у 2028 році та, нарешті, повноцінне впровадження не раніше ніж через три роки після скасування воєнного стану», — пояснює фахівчиня.
Одним із найважливіших питань у контексті майбутньої Системи торгівлі викидами є питання: куди спрямовувати доходи, отримані від продажу квот на викиди на державних аукціонах. На думку Анастасії Сидоренко, враховуючи як європейський досвід, так і національні реалії, відповідні фінансові ресурси доцільно буде спрямовувати на підтримку кліматичних проєктів, що приносять користь не лише окремим підприємствам, але й суспільству в цілому.
«Акцент має бути зроблений на впровадженні новітніх технологій у промисловості, розвитку відновлюваної енергетики, підвищенні енергоефективності та реалізації соціальних програм для підтримки працівників та громад, що мають обмежені ресурси для адаптації до змін, спричинених декарбонізацією економіки», — наголошує фахівчиня.
Поки ж Система торгівлі викидами не функціонує, фінансування промислової декарбонізації може базуватися на поєднанні кількох джерел. Розповідає Анастасія Сидоренко, докторка філософії в галузі права, фахівчиня відділу клімату ГО «Екодія».
«По-перше, це міжнародні донорські програми, які підтримують модернізацію, енергоефективність та розвиток відновлюваної енергетики. По-друге, приватні інвестиції та банківське кредитування, у межах яких дедалі ширше застосовуються підходи оцінки кліматичних ризиків та вуглецевої інтенсивності, що робить низьковуглецеві проєкти більш привабливими для фінансових установ. По-третє, державні механізми – такі як екологічний податок, а також Фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації», — зазначає фахівчиня.
Разом ці джерела, на її думку, зможуть формувати фінансову базу для підготовки української промисловості до повної інтеграції з європейськими кліматичними вимогами.
Нинішнє Міністерство економіки України має завдання й можливість збалансувати кліматичну та економічну політику. На цьому наголошує віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка. Його пропозиція, озвучена днями, передбачає створення робочої групи із представників бізнесу та експертів для спільної роботи з урядом над інструментами адаптації промисловості до кліматичних вимог.
Автор: Сергій Василевич
