Журналістика та війна: Історія одного українського воїна
6 Червня 2024 10:31
ІНТЕРВ'Ю
Війна змінила долі багатьох українців, змусивши їх залишити мирне життя і взяти до рук зброю. До початку війни з росією Zig був відомим українським журналістом та редактором популярної програми. Але з 2015 року його життя радикально змінилося. Він вирішив залишити журналістику та піти воювати з російськими окупантами на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення він знову взяв у руки зброю та пішов воювати. Його історія надихає і показує, як війна змінює людей та їхні пріоритети. В інтерв’ю Комерсанту українському 
Zig розповів, що спонукало його піти до війська, наскільки змінилось його життя та чим займається на війні.
Zig воює в Силах спеціальних операцій Збройних сил України, тому заради безпеки його родини ми не вказуватимемо його дані, а лише позивний.
Розкажи, будь ласка, коли ти вперше пішов воювати і що тебе спонукало?
Вперше я пішов воювати у 2015 році. Довго намагався мобілізуватися, бігав по військкоматах. Відношення отримав ще в серпні 2014 року, але процес затягнувся, і лише в березні 2015 року я потрапив на службу. Тоді ще не було Сил спеціальних операцій, просто управління. Спонукала мене банальна річ: я, як і багато інших притомних людей, бачив, що ситуація йде до тотальної війни, до поглинання нашої країни. Було очевидно, що росія планує повне захоплення України, створення маріонеткових республік на нашій землі.
До 2014 року я був у певних організаціях з військовим ухилом. Ми готувалися до протистояння з росією ще з середини 90-х років. Потім Чечня почалася, потім Грузія почалася, потім у нас перед цим був Тузлинський конфлікт. Притомні люди розуміли, що великий конфлікт військовий з росією – це питання часу, причому найближчого часу. Тому адекватно до цього всього готувалися. Університетська військова кафедра дала мені офіцерське звання запасу. Тому, коли почалося повномасштабне вторгнення, рішення йти до війська було для мене цілком природним. Я завжди розумів, що великий військовий конфлікт з росією – це питання часу.
Скільки часу ти провоював в АТО і що робив після звільнення?
Я воював в АТО три роки: 2015, 2016, 2017. Повних три роки. Після звільнення я провів рік у госпіталі, де лікувався від наслідків війни.
Після року лікування я вступив на юридичний факультет університету імені Святого Володимира. Обрав спеціальність «Антикорупційна діяльність», оскільки розумів, що корупція – це друга війна, яка відбувається в нашій країні. Україна має величезний потенціал, і саме корупція заважає його реалізації. Спочатку планував піти працювати в НАБУ, щоб продовжувати служити державі, але зрозумів, що не готовий повернутися до ієрархічної структури. Мені хотілося більше свободи та стабільного графіка, щоб мати змогу більше часу приділяти родині. Тому вирішив займатися юридичною та громадською діяльністю, допомагав великим приватним холдингам та фермерам з земельними питаннями.
У лютому 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Яка була твоя реакція?
Особисто я думав, що росіяни просто офіційно введуть свої війська на Донбас і основна «заруба» буде там. Ніяк не очікував, що, по-перше, прийдуть з Криму, тому що там практично неможливо було б пройти. Якби там все було підготовлено так, як воно мало бути підготовлено, то туди не пройшов би ніхто. 25 лютого вже російські танки доходили до Демидова. Тому було неочікувано. Прокинувся від ракетної атаки о 4:00 ранку, від вибухів поруч зі стратегічними об’єктами.
Коли ти пішов знову воювати?
Одразу після початку повномасштабного вторгнення я знову пішов на фронт. Вважаю це своїм обов’язком. Дружину з дітьми відвіз до кордону, де їх зустріли мої родичі, а сам пішов до свого рідного підрозділу.
Чим, на твою думку, війна зараз відрізняється від війни до 2022 року?
Вона відрізняється всім. Якщо раніше ця війна була як тренування для нашої армії, можливість відточити навички, то зараз це тотальна війна. Росія використовує всі можливі засоби військової зброї, щоб нас знищити. Ми говоримо про застосування всього арсеналу, від ІПСО до гіперзвукових ракет. Це війна на виживання для нашої країни.
Ти був відомим журналістом. Як така біографія допомагає чи шкодить у військовій службі?
Я нікому не говорив, що я журналіст. Не хотів сидіти в штабі чи пресслужбі та займатися тим, чим займався раніше. Я хотів воювати. Мала значення лише ідея захисту нашої країни.
Чим ти зараз займаєшся на війні?
Я не можу багато розповісти через специфіку нашої роботи. Ми займаємося повним спектром завдань Сил спеціальних операцій, включно зі знищенням ворога на глибину до 100 кілометрів від переднього краю. Використовуємо різні методи, щоб досягти цієї мети. Робота дуже специфічна, і я не можу розкривати деталі.
Що допомагає тобі триматися під час війни?
Спочатку дух у всіх був піднесений, відчувалася рішучість, готовність «рубатися». На початку війни всі були заряджені, відчувалися єдність та рішучість боротися.
Зараз, через стільки часу, багато людей, звісно, втомилися морально. Щодня треба показувати результат, і це виснажує. Ти сам для себе усвідомлюєш, що якщо за день не відправив жодного ворога на той світ, то день пройшов марно.
Це схоже на роботу журналіста з рейтингами – щоразу більше і більше намагаєшся досягти.
Мені допомагає розуміння важливості нашої місії. Я не маю жодних ілюзій щодо того, чого ми маємо досягти. Єдине, що дратує, – це проблеми з мобілізацією та байдужість населення. Але я переконаний, що наша робота важлива і ми повинні продовжувати боротися.
Як ти вважаєш, що могло б покращити мобілізацію населення?
Це дуже важке питання. Людині, яка не вчить історію, якій не прищепили любов до батьківщини, буде важко зрозуміти, чому вона має мобілізуватися. Це претензія до всіх попередніх президентів, які були в Україні, починаючи з Кравчука. Якщо людина не розуміє, за що вона бореться, то вона не буде готова віддати своє життя за свою країну.
Чи були якісь випадки, які тебе здивували? В плані морального духу, яким чином люди себе поводять?
Так, звичайно. Одним з найбільш разючих для мене є зміна морального духу серед людей. Ще кілька років тому на Донбасі ситуація була зовсім іншою. Люди часто ставилися з підозрою і недовірою до представників української армії.
Зараз ситуація там кардинально змінилася. Сьогодні все кардинально змінилося. Підтримка України значно зросла. Люди, які раніше голосували за проросійські партії і навіть вітали російські війська, тепер активно допомагають нашим військовим. Вони приносять їжу, ліки, діляться всім, що мають. Це неймовірний контраст з тим, що було раніше.
Але, наприклад, Харківщина лише частково не зрозуміла всього, що відбувається. Там досі є люди, які залишаються проросійськими, особливо в селах, які були під окупацією.
Запорізька область також зазнала змін. Люди стали більш патріотичними, хоча і там є певна кількість проросійськи налаштованих. Однак загальний настрій значно покращився.
Поговорімо про твої особисті погляди. Як війна змінила твої погляди?
Після АТО мої пріоритети змінилися. Родина стала на першому місці, і я хочу мати змогу більше часу проводити з близькими.
Ця війна кардинально змінила моє сприйняття багатьох речей. Як журналіст, я завжди намагався бути об’єктивним, але тепер розумію, що є речі, які потрібно відстоювати без компромісів.
Чи плануєш писати книгу про свій досвід?
Ідея написати книгу виникла одразу, коли я потрапив в армію. Але з кожною операцією я розумів, що не вийде написати книгу зараз. Потрібно буде вигадувати 90% фактів, щоб не розкрити важливу інформацію. Можливо, коли все буде розсекречено, тоді можна буде написати книгу. Але не зараз.
На твою думку, яким чином має закінчитись ця війна?
Ця війна має закінчитися тільки нашою перемогою. Тільки тоді ми зможемо забезпечити довготривалий мир для нашої країни. Якщо не вирішимо це зараз, війна передаватиметься нашим дітям і внукам.
У моєму підрозділі воюють батьки разом з синами. І ми часто вибачаємся перед 20-річними хлопчаками, які воюють з нами пліч-о-пліч, бо винуваті, що не вирішили це питання в 2014-2015 роках. Тому ми маємо досягти перемоги, щоб хоч на сто років забути про війну.
Що першим чином зробиш після закінчення війни?
Після війни я хочу просто відпочити і побути з родиною. А також поїду в США. Візьму Харлєй і проїду від Атлантичного океану до Тихого… По найкращих барах Америки.
Чим будеш займатися після нашої перемоги? Чи плануєш повертатися в журналістику?
Не можу сказати, чим я буду займатися. Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани.
Повернення до журналістики не планую. Я, чесно кажучи, розчарований у журналістиці. Більшість ЗМІ є залежними, бо кожен має власників. Також я, наприклад, не бачу, чим відрізняються зараз новини від того, ну, по телебаченню, наприклад, що я відкрию і почитаю в тому ж інтернеті. Абсолютно нічим. Раніше у кожного журналіста були свої цікаві спікери, у кожного журналіста були свої джерела. І ти завжди знав, що ти можеш розраховувати на ексклюзив. Я такий розчарований, що вже навіть телебачення не дивлюсь.
Мені більше цікавить документалістика, приваблює робота з ветеранами та боротьба з корупцією. Наша країна отримає понад мільйон ветеранів, і цим людям треба буде приділити велику увагу. Ми повинні також навчати молодь поваги до цих людей, які пожертвували всім заради країни.
Що побажаєш журналістам?
Журналістам бажаю більше незалежності від власників ЗМІ, великої зарплати, досвіду та ексклюзивних матеріалів. Важливо, щоб журналісти залишалися об’єктивними та продовжували шукати правду, навіть у найскладніших обставинах.
Дякую за відвертість і за те, що знайшов час для цього інтерв’ю. Бережи себе
