ЗСУ нарощує безпілотні системи та переходить на корпусну структуру
3 Лютого 13:42
У Генеральному Штабі ЗСУ визначили бойові завдання та пріоритети. Про нараду військового керівництва за підсумками січня розповів Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, інформує «Комерсант Український».
Серед пріоритетів ЗСУ на полі бою він назвав операцію українських військових в Курській області та ураження воєнних об’єктів у глибині країни-агресора.
На чому ще закцентував увагу Головнокомандувач:
– ситуація на полі бою складна, основні зусилля зосереджуються на стійкому утриманні рубежів і недопущенні просування противника;
– важливо посилювати психологічну стійкість воїнів: заходи з адаптації новачків, які прибувають із навчальних центрів, мають проводитись ще до початку їх залучення до виконання бойових завдань;
– у січні вдалось дещо збільшити кількість підрозділів, які виводяться на відновлення боєздатності, відповідні плани є і на наступний період;
– продовжується розвиток з’єднань та частин Сухопутних військ, Десантно-штурмових військ, морської піхоти, Сил безпілотних систем – за рахунок нарощування безпілотних систем у їх складі;
– триває реформа організаційної структури Збройних сил, зокрема розпочато реалізацію заходів з переходу на корпусну структуру.
Що не так з організаційною структурою ЗСУ
Українська армія нині переважно воює бригадами. Це тактичне військове з’єднання чисельністю 3-7 тисяч людей, яке своєю чергою складається з полків, батальйонів, рот та взводів, розповідає Громадське.
Бригади об’єднуються в оперативно-тактичні угруповання, а вони – в оперативно-стратегічні угруповання військ, які виникли на початку повномасштабного вторгнення. Останніх лише два – «Хортиця», яка відповідає за фронт від півночі Харківщини аж до півдня Донеччини, і «Таврія», яка керує обороною південних регіонів України.
Над цими структурами існують оперативні командування, які почали створювати ще з 2015 року. Таких лише чотири – «Північ», «Південь», «Захід», «Схід». Кожне з них має у своєму підпорядкуванні бригади, які дислоковані у цих регіонах, та займається їхнім забезпеченням, комплектацією та навчанням.
Усе це складається в Сухопутні війська – найбільш численний рід військ в українській армії, над яким стоїть Генеральний штаб Збройних сил України.
Чимало українських військових уже не перший місяць закликають до структурних змін в українській армії, насамперед – до переходу на дивізійно-корпусну систему управління військами, оскільки чинна система управління, на їхню думку, вкрай неефективна, що призвело до багатьох провалів в управлінні військами на фронті.
Дивізія вважається основним тактичним з’єднанням у різних видах військ більшості армій світу. Вона налічує до 25 тисяч особового складу та складається з бригад або полків. Корпус – ще більше військове з’єднання. Він складається приблизно з 2-4 дивізій та може налічувати до 50 тисяч військовослужбовців. У Силах оборони станом на зараз існує 5 корпусів: 9, 10 та 11 армійські корпуси, Корпус морської піхоти, створений у 2023-му, та 7 десантно-штурмовий корпус.
У чому ж переваги дивізійно-корпусної системи
Плюси створення дивізій/армійських корпусів нещодавно детально проаналізував командир 12 бригади спеціального призначення «Азов» Денис Прокопенко. «Комерсант Український» про це розповідав.
Одна з головних переваг, за словами Дениса Прокопенка, це єдність командування, оскільки командири дивізій чи корпусів можуть організовувати бойову та спеціальну підготовку в штатних підрозділах, особисто відповідати за процес та якість підготовки, тверезо оцінювати бойові спроможності та відповідно ставити завдання за призначенням кожній бригаді чи полку.
Серед інших переваг:
– ініціатива (командування зможе керувати безпосередньо штатними підрозділами без приданих сил, маючи все своє, крім авіації);
– простота (процес управління дивізіями та корпусами легший, що дає змогу вибудувати стійку оборону);
– економія зусиль (таке управління військами дасть змогу збільшувати операційні зони та смуги оборони);
– безпека (за такого управління стане непотрібним «затикання дір», «гасіння пожеж» приданими підрозділами, що ускладнює взаємодію із вже наявними частинами);
– зменшення ручного управління на тактичному рівні (це дасть змогу генералітету займатися питаннями стратегічного планування та більш пріоритетними завданнями, як-от стратегічна оборона).
