Боротьба за метал: чому в Україні металобрухт в дефіциті і що з цим робити
5 Січня 15:22
РОЗБІР ВІД 
Вже не один рік в Україні намагаються стримати зростання обсягів експорту металобрухту, опікуючись при цьому інтересами насамперед металургів. І 2026 рік тут може стати визначальним. Як в Україні розгортається боротьба за цей стратегічний ресурс – з’ясовував «Комерсант Український».
За підсумками січня — листопада 2025 року український експорт брухту чорних металів збільшився на 45,3% порівняно з аналогічним періодом 2024 року – до 380,16 тис. тонн. Цей показник вже перевищив загальний обсяг відвантажень за 2024 рік на понад 86 тис. тонн. Що і засвідчують розрахунки GMK Center, зроблені на основі даних Державної митної служби. Але показники січня 2026 року вже навряд чи продемонструють подібну динаміку, оскільки на цей рік уряд встановив нульові експортні квоти на вивезення брухту з України, запровадивши фактичну заборону на його експорт.
Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський, пояснюючи чому стратегічно важлива сировина має перероблятись в країні, а не безконтрольно вивозитись за кордон, навів такий економічний аргумент:
«1 тонна брухту, переробленого в Україні в готову продукцію, утворює приблизно 15 тис. грн податків. 1 тонна експортованого брухту без мита фактично не утворює податків, сягаючи лише приблизно 100 грн з тонни, оскільки заготівля металобрухту залишається здебільшого тіньовим бізнесом».
Олександр Каленков, президент Об»єднання підприємств «Укрметалургпром», фактично повторив ці аргументи й наголосив, що урядове рішення про тимчасове обмеження експорту брухту чорних металів є терміновим та економічно обґрунтованим заходом. Як стверджується в заяві об»єднання, зростання експорту металобрухту з України «суттєво погіршувало безпекову ситуацію у вітчизняній металургійній галузі, збільшувало дефіцит цієї сировини на внутрішньому ринку та порушувало стабільність роботи металургійних комбінатів». Але так вважають не всі.
Є ті, хто проти
Представники вітчизняного гірничо-металургійного комплексу назвали урядове рішення щодо запровадження нульової квоти на експорт металобрухту не лише державницьким, але й вольовим. І це можна вважати підтвердженням того, що ухвалювалось воно не просто й у нього є, як прихильники, так і противники. Серед останніх, зрозуміло, ті, хто займається експортом металобрухту. І у їхніх представників є свої пояснення і для цифр, і для тенденцій.
Володимир Бублей, президент Української асоціації вторинних металів «УАВтормет», підтверджує, що за 11 місяців 2025 року експорт брухту чорних металів зріс більш ніж на 45% – до 380,2 тис. тонн. І це, як він вважає, стало наслідком піврічного простою «Інтерпайп-сталі», через що утворився значний дисбаланс брухту – понад 600 тис. тонн, або близько 50 тис. тонн щомісяця. Тобто можна зробити висновок, що надлишковий металобрухт якраз і «поїхав» на експорт.
«Ключовими джерелами брухту у світі є, по-перше, промисловість, тобто відходи обробки металу; по-друге, амортизаційний брухт, це металеві продукти, що вичерпали термін свого корисного використання; по-третє, побутовий брухт. Так ось перше джерело є основним в розвинених країнах. В Україні металообробна промисловість, наприклад, машинобудування, значно деградували. І ключовим джерелом є амортизаційний брухт. Його специфіка в тому, що це джерело вичерпне, оскільки наразі брухтозаготівельна галузь працює на ресурсі, що створений ще в часи СРСР. Працювати так в довгостроковому періоді не вдається і з часом заготівля починає падати. Звідси і дефіцит. Також варто враховувати, що головні металообробні потужності, які генерували брухт, були розташовані в південно-східних регіонах України, де йде війна», – зазначає фахівець.
Як стверджують в Об’єднанні підприємств «Укрметалургпром», на ринку нині спостерігається дефіцит брухту і за 9 місяців минулого року він становив 180 тис. тонн. Олександр Каленков, президент ОП «Укрметалургпром», в інтерв’ю GMK Center акцентує увагу на ще одній перевазі використання металобрухту підприємствами всередині країни.
«Утримання брухту всередині країни дасть можливість наростити виробництво, знизити витрати та збільшити податкові надходження. Очевидно, що економічна політика держави має бути спрямована на стимулювання експорту продукції переробки, а не сировини. І встановлення нульової квоти на 2026 рік є економічно обґрунтованим», – наголошує Олександр Каленков.
Він наводить такі дані: метал, виготовлений із переробленого брухту й експортований, приносить у бюджет у 8–10 разів більше надходжень, аніж сировинний брухт, вивезений транзитом через ЄС. За оцінками об»єднання «Укрметалургпром», втрати валютного виторгу за такою схемою за 9 місяців становили $0,5–1,1 млрд.
Експорт в ЄС – під забороною
Для українського уряду рішення про запровадження нульових експортних квот на вивезення брухту з України, тобто фактичної заборони на його експорт, було «вольовим» ще з однієї причини. Воно може не сподобатись декому в Євросоюзі. Власне, вже не подобається. І не лише тому, що воно є адміністративним, а не ринковим, коли все вирішують ціни. У Брюсселі з українськими партнерами вже давно розмовляють мовою квот та мит. Але є й ті «партнери», які погрожують більш жорсткими захисними заходами.
Міхал Полубочек, депутат польського парламенту від партії «Конфедерація», написав днями у себе на сторінці в соцмережі X, що «Польща більше не може вдавати, що нічого не відбувається».
«Україна, під тиском олігархів та сталеливарних монополій, запроваджує заборону на експорт металобрухту, завдаючи удару по польській та європейській сталеливарній промисловості. Результат простий: наші сталеливарні заводи втрачають сировину, робочі місця під загрозою, а українські промислові комплекси планують демпінгом постачати сталь до ЄС за цінами на 20-25% нижчими за ринкові. Це не вільна торгівля, це економічна агресія», – зазначив польський депутат.
Він висловився на користь жорстких захисних заходів: тиску на ЄС, скасування торгівельних винятків для української сталеливарної промисловості та реальних антидемпінгових механізмів.
«Це не антиукраїнські настрої. Це базова державна політика. Співпраця – так. Експлуатація Польщі – ні», – написав Міхал Полубочек, депутат польського парламенту від партії «Конфедерація».
Захвилювались у Польщі не випадково. Саме Польща, хоча не лише вона, стала для українських експортерів металобрухту, якщо образно, «вікном з Європи» – в ту ж Індію чи Туреччину.
Чому ж знадобився цей польський транзитний майданчик? Тут варто нагадати, що Україна не перший рік намагається перекрити масштабний експорт металобрухту з країни. Були і розподіл дозволів на експорт, і квоти, і мита. Приміром, ті ж експортні мита з 2015 року зросли з €10/т до €180/т. Але цього виявилось недостатньо, аби обмежити обсяги експорту стратегічної сировини. До того ж нульове експортне мито, яке діє в межах Угоди про вільну торгівлю з ЄС, відкрило можливість для транзиту та реекспорту брухту без сплати мита через країни ЄС до третіх країн. Саме через Польщу, як вважають фахівці, пролягає основний транзитний маршрут українського брухту, і в якості доказу наводять такі дані: за підсумками 2024 року експорт польського брухту до Туреччини зріс більш ніж удвічі – до 529 тис. тонн проти 228 тис. тонн роком раніше.
Як констатує Станіслав Зінченко, генеральний директор аналітичного центру GMK Center, експорте мито не зупиняє експорт металобрухту, оскільки залишаються можливості для «обхідних маневрів».
«Брухт експортується в Польщу, а звідти до Туреччини, яка є найбільшим покупцем. Справа в тому, що згідно Угоди про Асоціацію, ставка мита при експорті брухту складає 0 євро на тонну. А якщо експорт був би напряму в Туреччину – то мало б бути мито у 180 євро. А так мають місце і зростання експорту, і несплата мита – відповідно держава не отримує доходів. В найближчому майбутньому попит на брухт на світовому ринку значно підвищиться насамперед з боку Китаю та Індії. То ж, якщо експорт брухту буде зростати, то згодом виявиться, що українські металурги залишаться без сировини», – констатує фахівець.
Виходить, що без заборони на експорт металобрухту українські металурги не мали б сировини, а українська держава залишилась би без додаткових бюджетних доходів. За оцінкою заступника голови парламентського комітету з питань економічного розвитку Дмитра Кисилевського, експорт брухту в ЄС де-факто був схемою з уникнення мита з обсягом втрат для бюджету близько 3,5 млрд грн в рік. І якби 380 тисяч тонн брухту, вивезеного у 2025 році з України, були перероблені всередині країні, держава отримала б 5,7 млрд грн податків.
І ще – в якості підсумку. Як констатують експерти, обмеження експорту брухту, як і його дефіцит, стає глобальним трендом: 48 країн світу вже обмежили експорт брухту чорних металів, 38% з них заборонили експорт брухту. До речі, у жовтні Єврокомісія ухвалила Steel Action Plan, відповідно до якого також розглядається варіант обмеження експорту металобрухту. Принаймні, профільна металургійна асоціація Eurofer пропонує впровадити експортні мита. Європа вже може брати приклад з України.
Автор: Сергій Василевич
