Сергій Громовий: Дефіцит гречки неминучий: що відбувається з виробництвом в Україні
22 Січня 10:04
ІНТЕРВ'Ю
Гречка для українців – не просто продукт харчування, а елемент продовольчої безпеки й частина національної харчової культури. Цьогоріч ринок даної культури опинився під тиском: скорочення посівних площ, низька врожайність, відсутність державної підтримки та загальні наслідки війни можуть призвести до дефіциту популярної культури й нового зростання цін.
Про баланс виробництва і споживання, реальні причини цінових коливань, роль агрохолдингів та української гречки у світовій продовольчій політиці, а також чому держава недооцінює цю культуру, «Комерсант Український» поговорив з Сергієм Громовим – виконавчим директором Міжнародної асоціації гречки (Міжнародна асоціація наукових установ, виробників, переробників гречки та її унікальних продуктів).
– Чи вистачає нам в умовах війни гречки власного виробництва, щоб не купувати її за кордоном?
– Вперше за багато років гречки може не вистачити. Зараз складно оцінити про які обсяги нестачі йдеться. Є дві невідомі складові: кількість населення і обсяги споживання гречки. Кількість населення дуже варіює – від офіційних 35 мільйонів до більш песимістичних – 25. Рівень споживання до війни був десь на рівні 3-3,5 кілограма на одну людину.
Торік з 59 тисяч гектарів було зібрано 80 тисяч тонн зерна або 55 тисяч тонн крупи. Ділимо, наприклад, на 30 млн населення – менше 2-х кілограмів на людину. Це мало. Українці споживають близько 3-3,5 кілограми гречки на рік. Ми зараз ще споживаємо запаси минулого року, але ближче до весни може виникнути дефіцит і зростуть відповідно ціни.
– А можна спрогнозувати, наскільки орієнтовно зросте вартість?
На початку сезону, який припадає на вересень, у магазинах гречана крупа коштувала 30-40 грн за кг. Сьогодні вже 40-60. Ціна зросла на 30%. За умов дефіциту може бути ще дорожчою.
Припускаю, що з березня-квітня ми відчуємо зростання цін на гречку до 50-70 грн/кг.
– А якщо говорити про регіони України, де найбільше вирощують гречку в умовах війни?
Ключові області для вирощування та переробки – це Київська, Хмельницька, Харківська, Житомирська.
Ці області були і залишилися основними виробниками гречки. Зменшили виробництво гречки в Чернігівській області та на Волині.
– Чи правда, що у нас більше китайської гречки, аніж української?
– Не правда. До повномасштабної війни, впритул до 2022 року, наш ринок гречки намагалися захопити росіяни, а не Китай. На той момент було три країни у світі, які здійснювали експорт гречки: Китай, Україна та російська федерація. З 2022 р Китай фактично став нетто імпортером гречки. Його імпорт перевищує експорт. Тим більше Україна ніколи, окрім 2010 р не імпортувала китайську гречку. Сьогодні тільки в росії можна купити товарні партії гречки. У значних обсягах її вирощують також Польща та Казахстан, але їхні експортні можливості обмежені.. Наймасштабнішим імпортером гречки в світі залишається Японія.
Решта країн вирощують та імпортують зовсім небагато.
Японці, до речі, не споживають гречку в такому вигляді, як ми. Вони виготовляють з неї собу – домашню вермишель з гречаного борошна. Загалом світовий ринок гречки оцінюється від 500 до 700 тисяч тонн. Крім Японії ще Європейський Союз імпортує до 250 тисяч тонн – донедавна це була здебільшого гречка з України та росії. Японія закуповує найчастіше китайську гречку або вирощену в Канаді.
Щодо росіян, то вони намагалися завоювати український ринок агресивною демпінговою політикою, як це було в 2019 р коли у нас було навалом розсипної гречки з росії по 11 гривень за кілограм і вона охоплювала майже 50% нашого ринку.
В 22-му році ми побачили наяву, що наш ринок завойований росіянами. Більше того, вони почали витісняти Україну з ринку ЄС, де ми до цього домінували.
Російський вплив на наш внутрішній ринок зник у березні-травні, коли у 22-му році розірвались всі логістичні зв’язки з рф. Саме тоді, як ви памʼятаєте, в магазинах зросла ціна на гречку – подекуди до 90-110 гривень.
Коли росія завоювала європейський ринок, а потім наш, ми стали нетто імпортерами, а не нетто експортерами гречки. Паралельно росіяни взялися за Китай.
Останні чотири роки росіяни масово завозять гречку в Китай. Там весь цей час зменшуються посівні площі, а імпорт перевищує експорт. Тобто, фактично в світі залишилась тільки одна країна, яка здатна експортувати значні обсяги гречки – росія.
– А якщо говорити про війну, як вона вплинула на географію посівів? Доступ до землі, ризики замінування полів тощо?
– Цей фактор не настільки значний, адже південні і східні регіони не пристосовані для вирощування гречки. На всю Луганщину було 100 чи 200 гектарів і так само можна сказати про Донеччину. Ця культура любить більш поміркований клімат, лісостепову зону… До війни, звичайно, Харків багато сіяв. Зараз частина Харківщини в окупації.
Загалом за останні 25 років в Україні її стали сіяти значно менше. Якщо у 2000 році було засіяно майже 500 тисяч гектарів, то сьогодні лише близько 60 тисяч. Посівні площі скоротилися майже у 10 разів, але не війна стала головним фактором цих процесів. Причини – стратегічний напрямок розвитку нашого сільського господарства, завоювання його великими агрохолдингами.
Гречка – нішова культура. У всьому світі її вирощують лише 24 країни. Решта всі імпортують. Міжнародний ринок не такий великий – всього 500 тисяч тонн, а не десятки мільйонів, як у випадку з пшеницею, соєю чи по кукурудзою. Гречка є нішовою культурою і не котується на біржі. Це основний фактор, який впливає на економіку вирощування гречки.
Нею в Україні займаються не агрохолдинги, а дрібний чи середній бізнес – окремі фермери. Водночас у нас майже вся земля контролюється агрохолдингами. Хоче четверта частина кількості гречки вирощується так званими одноосібниками – на городах у бабусь та дідусів, а половину вирощує, грубо кажучи, середній фермер.
Середнє поле вирощування гречки незначне – 30 гектарів. Тому і бджолярі потерпають, бо немає великих гречаних площ. Гречка – основна медоносна культура в червні – першій половині липня, коли ще нічого не цвіте.
З невеликого поля не збереш чистий гречаний мед. На один гектар потрібно три вулика, а у фермера таких вуликів 300. Немає у нас великих полів, куди можна вивезти бджіл.
В результаті ми не добираємо цінного за своїми якостями меду. Саме чистий гречаний мед у світі займає другу позицію за якістю та користю.
– Яких сучасних сортів гречки бракує? Чи є запит на безглютенову гречку серед українців?
– Гречка вся безглютенова. Просто люди не знають про це. Треба не кіноа рекламувати, а гречку. Вона єдина із круп придатна для харчування хворих на діабет.
У неї легкі вуглеводи – вони повільно розчиняються в нашому організмі, немає цього стрибка глікемічного індексу, тобто цукор не піднімається високо.
В Європі, до речі, вона продається в аптеках для хворих на діабет.
– А чи бракує нам якихось сортів гречки?
Так, бракує. Єдина технологічна проблема в гречці – вона низько врожайна і малодохідна культура. Є різниця в отриманні 10 тон зерна кукурудзи і однієї тони гречки? З кукурудзи ти отримаєш доходу з одного гектара, якщо не в 10 разів, то в 5 разів більше, ніж з аналогічної площі гречки. Вона не збиткова культура – це або нульова рентабельність, або 500%. Через ці коливання від неї відмовляються або вирощують як страхову культуру. Тим паче, що вона сіється пізно: у травні або червні.
Щодо сортів, то немає таких, які б дозволяли вирощувати гарантовано 2-2,5 тонн з гектару. Точніше такі сорти є, але вони не дуже поширені. Це і «Софія», і «Син 03/02», і «Воля», але про них мало хто знає.
Зараз селекціонери працюють над створенням сортів, які б масово давали таку врожайність. Аналогічна проблема була в свій час з соняшником та соєю. Там теж врожайність була близько тонни в середньому по країнах, але за 30 років проблему вдалося вирішити. Селекціонери змогли у 2-3 рази збільшити врожайність. З гречкою поки що такого масово не сталося.
– Крім крупи на полицях магазинів, де ще використовується гречка? Хліб, корми для тварин – у що ще її можна переробляти?
– Мед, лушпиння…Коли беруть зерно і роблять крупу, то залишається лушпиння. Воно унікальне і дуже впливає добре на сон.
Ним наповнюють подушки і люди на ньому сплять, і матраци наповнюють від пролежней для лежачих людей.
Потім у гречці ще є рутин – корисна речовина для зміцнення судин, що впливає на їх еластичність. Її використовують фармацевти. Є такі ліки для судин як Аскорутин.
У багатьох країнах гречку використовують як кормову культуру. В Сполучених Штатах Америки місцеві мешканці використовують її для годівлі худоби.
З гречки роблять цукерки і дитяче харчування. Гречане борошно у великих обсягах використовується для виробництва дитячого харчування. Мій старший син 1993 року народження (тоді був всюди суцільний дефіцит) виріс на гречаному «Малишу». Якщо не помиляюся, суміш виробляли десь в Полтаві. Зараз з гречки роблять ще пластівці швидкого приготування. Це якщо говорити про споживання крупи в Україні. У світі її менше споживають. Японія, Китай – там більше популярні борошняні вироби з неї. У Франція, до речі, гречка – поширений продукт. Вони роблять з неї щось подібне до наших налисників.
У Польщі, як і в нас, з неї готують гречаники. Найбільше в світі гречки споживає Латвія – майже 8 кілограмів на людину. У них у кожному ресторанчику є страви з зеленої гречки. У ній найбільше корисних елементів. У країнах Бенілюкс – гречка це ліки.
Балканські країни їдять, але не багато. Турки теж трохи споживають. В Ізраїлі готують з гречки вермишель – вернішокс називається. Я вже сказав, що найбільше імпортують японці. І ще багато споживає така цікава країна як Папуа Нова Гвінея.
– Як на сферу виробництва та переробки гречки впливають перебої з електропостачанням – як позначається частка на роботі млинів та крупозаводів? Чи окуповуються рішення з використанням генераторів ?
– Все складно, адже це цілий технологічний процес. Головна енергетична витрата при підготовці крупи – пропарювання. Нагріти воду і паром 128 градсів треба пропарити все зерно. Тільки тоді воно з зеленого кольору стає коричневим до якого ми всі звикли.
Господині говорять, мовляв, це смажена гречка. Не смажена, а пропарена. Гречку не смажать. Її пропарюють.
Це основний момент, який потребує постійного електропостачання. Заводи зараз справляються, але збільшується собівартість продукції.
– Про державну підтримку ще хотіла запитати. Які інструменти державної підтримки реально працюють для гречки і яких бракує?
– Так, державної підтримки, на жаль, немає, а вона потрібна. Саме завдячуючи лобістській роботі нашої Асоціації, в 2021 році було виділено з державного бюджету 50 мільйонів гривень на підтримку аграрних підприємств, які вирощували гречку. В середньому, хто вирощував гречку, отримав по півтори тисячі гривень державної дотації на 1 га. Це в 2021 році.
Аналогічна сума була закладена на 2022 рік, але війна змінила плани. Постанова КМУ, яка допомагає розподіляти ці гроші, ще діє, але відсутнє фінансування.
Відсутність будь-якої державної підтримки, негативно впливає на галузь.У цьому році з 60 тисяч гектарів зібрали, а ще навіть у 2022 році це було, якщо не помиляюся, 120 тис. Майже в два рази впали об’єми виробництва.
І ситуація не буде покращуватися без державної підтримки. Справа навіть не в сумах, а в розумінні, що держава осмислює проблему і підтримує виробників.
Тому що гречкою займається, як ми говорили, одноосібник і дрібний фермер. Коли він буде бачити, що держава гарантовано буде йому допомагати, він зможе прогнозувати свою діяльність і розраховувати на цю підтримку. Це дуже важливо.
Важливим ще є залучення державних структур до вирощування гречки. У нас багато землі використовують державні підприємства. У Міносвіти є дослідні господарства, і так само в Міністерства сільського господарства , у Міноборони є свої землі, які не використовуються. У Аграрної академії наук є 400 тис га, але теж мало гречки сіють.
А могли б за якимось зобов’язаннями впливати на вирощування і не лише гречки, а й інших цінних культур. У нас, наприклад, мало сіють проса та жита. Уже зник справжній чорний хліб. Всі ці заварні, з домішками кольорових фарб, це ж не натуральні хліби. Зник, бо немає жита. Ми жито імпортуємо.
Тобто є багато нішових культур, які держава б могла стимулювати, а цього стимулу немає.
Чи доцільне сьогодні формування держрезерву гречки і чи реально це зробити за існуючих обсягів вирощування?
Гарне питання. Дивіться, повертаючись до російського фактора із завоювання ринку гречки у світі. Для чого вона це робить? Ну, бізнес на гречці, але він не такий великий. При цьому в рф останні роки фіксують шалене перевиробництво цієї культури.
Вони вже накопичили десь півтора мільйона тонн надлишкової гречки, яку ніхто не з’їв і яку немає кому продавати, Куди ж росіяни дівають цей об’єм гречки? Скоріше за все, вона йде на формування стратегічного запасу. Тепер виникає питання: чому рф раптом робить запаси гречки? Може, готується до війни і не до простої, а до ядерної?
Тому що вся гречана радянська галузь у 70-х роках створювалася саме з цією метою. У той час діяла програма по вивченню гречки як культури, яка може вирости на землях, заражених ядерним опроміненням. Вся гречана галузь в тогочасній Україні розвинулася завдяки цій програмі. Дослідження були засекречені, керували ними КДБ, і передавали їх в Москву. У рф володіють цими даними. Росія робить все, щоб стати єдиним монополістом зерна і витиснути з цього ринку Україну та Китай.
Це все може видатися фантастикою, але я вже жив у період протистояння Америки, Блоку НАТО і Радянського Союзу, коли здавалося, що ось-ось розпочнеться війна. У зоні вічної мерзлоти були побудовані елеватори, і там зберігалась гречка. Дослідження показали, що вона мутує, але на друге покоління відновлюється і її можна вирощувати та двічі сіяти протягом року. Вона майже не накопичує радіонукліди.
Не здивуюся, якщо причиною збільшення стратегічних запасів гречки у рф є саме підготовка до глобальної війни. Нам теж потрібно робити стратегічні запаси гречки. На жаль, про це ніхто не дбає.
