Як голосуватимуть мільйони українців за кордоном або наскільки високі ризики онлайн-виборів
КОЛОНКА
Попри те, що війна в Україні триває, питання майбутніх виборів уже турбує суспільство. Та що казати, коли у Верховній Раді створили вже аж сім робочих груп з напрацювання нового виборчого законодавства. Звичайно, ця тема не обходить стороною й мільйони українських вимушених мігрантів, які вже цікавляться (і в мене особисто) чи вартуватиме чогось їхній майбутній голос.
Сам факт, що українці в країнах ЄС і не тільки переймаються питанням виборів, я розцінюю як очевидний плюс. Це означає, що їм не байдуже, яке майбутнє чекає на їхню країну. Але це також засвідчує вже зараз страхи наших вимушених мігрантів втратити цінність свого голосу. А це вже важко назвати плюсом і наштовхує на думку про певний рівень недовіри з їхнього боку до майбутніх виборчих процесів.
Голоси онлайн
Допоки ніхто точно не знає, як і коли проходитимуть вибори в Україні, у політичних кулуарах різного рівня тривають дискусії щодо онлайн-формату голосування, який можна було б застосувати частково. І це формулювання про «частково» переважно стосується саме українців, що виїхали з України та розкидані зараз по всьому світу. Мовляв, а як іще максимально просто залучити до виборчого процесу найбільший відсоток мігрантів?
Логіка в тому, що мільйони людей фізично не можуть дістатися до посольств, а ті не зможуть забезпечити відповідну кількість дільниць. Плюс безпекові питання. Плюс обмежений людський ресурс у посольствах. І ще купа інших аргументів, якими сьогодні вміло жонглюють різні експерти.
Та я особисто такої позиції не поділяю. І поясню чому.
Останні цифри КМІС засвідчують, що 60% українців загалом не підтримують онлайн-голосування. І це, я переконана, не про страх перед технологіями. Це про інтуїтивне розуміння того, що вибори занадто чутлива тема, щоб гратися в онлайн-експерименти без гарантій прозорості та легітимності.
Перше. Хоч ми і живемо в епоху тотальної цифровізації та навіть штучного інтелекту, жодна цифрова система не є абсолютно захищеною. А Україна це країна, яка воює з державою, що має потужні кіберможливості і застосовує їх проти нас уже четвертий рік поспіль. Відповідно, навіть не доведене втручання, а просто підозра у ньому здатна зруйнувати легітимність виборів. І це, насправді, найгірший сценарій.
Друге. Довіра. Вибори працюють не тоді, коли голоси «правильно пораховані», а тоді, коли більшість суспільства вірить у процедуру та у важливість свого голосу. Якщо люди не розуміють, як саме працює система, хто її контролює, хто має доступи і в чиїх інтересах вона діє, вони просто не приймуть підсумок незалежно від того, хто в результаті переможе.
І третє. Онлайн-голосування не гарантує таємницю і свободу волевиявлення.
Що з цим робити?
На мій погляд, замість гонитви за «технологічною революцією» варто займатися більш приземленими, але реалістичними речами. Розширювати кількість виборчих дільниць за кордоном. На це ще є час. Залучати не лише посольства, а й інші безпечні публічні простори. Створювати тимчасові дільниці там, де українців найбільше. І знову ж таки, поки є час. Обов’язково потрібно передбачити попередню реєстрацію виборців за кордоном, щоб держава нарешті зрозуміла, скільки ж наших громадян реально зараз перебуває за кордоном. А ми й досі цього не знаємо.
І логіка саме таких кроків не політична, а орієнтована на те, щоб українці у кожному куточку світу не сумнівалися в тому, що їхній голос має значення та обов’язково впливатиме на майбутнє рідної країни.
