«Більше запитань, ніж відповідей»: Сергій Корженевський про суперечливі археологічні розкопки у Китаєві
22 Жовтня 17:18
ІНТЕРВ'Ю
Урочище Китаєво, що в Голосіївському лісі Києва, опинилося в епіцентрі судових процесів і навіть кримінальних проваджень. Крім того, як зазначає представник ГО «Спадщина Китаєво» Сергій Корженевський, ця місцевість «наглядно демонструє протистояння місцевої і центральної влади». А виникло воно через спори щодо археологічної цінності місцини, в якій досі, схоже, що не можуть розібратися навіть самі археологи.
В чому ж дійсна причина конфлікту, що у Китаєво знайшли дослідники та яке майбутнє чекає на урочище «Комерсант Український» намагався з’ясувати в інтерв’ю із дослідником історіографії цієї місцевості та учасником багатьох публічних дискусій довкола неї з 2017 року Сергієм Корженевським.
– Пане Сергію, давайте спочатку. Чому навколо урочища Китаєво виник такий гучний скандал?
Я б не сказав, що є гучний скандал, скоріше є потреба створити скандал, відпрацювати якийсь можливо штучний запит на суспільну справедливість і підтримку громадськості. Використання прийому про «гнів працюючих, котрі засуджують…» працює й досі. Тут скоріше важливо інше – кому це вигідно, та хто оплачує усі ці хвилі скандалу.
– Наскільки відомо, поточного року було навіть відкрито кримінальне провадження…
Ви абсолютно праві. Відкрито. І досить швидко – закрито. У травні 2025 року я написав заяву до Оболонського районного відділу поліції щодо підозри підробки археологічного звіту 2017 року. Суть заяви зводилася до того, що мені стало відомо, що існує два екземпляри звіту про одні й ті самі археологічні дослідження, проведені Інститутом археології НАН України у 2017 році. Оскільки такого не може бути, а отже – один із таких звітів є підробленим, я і звернувся до поліції (редакція не має підтвердження цих тверджень, але цитує позицію співрозмовника, – ред.). В процесі аналізу змісту звітів, мені стало очевидним, що дані в обох звітах є сфальсифікованими – починаючи від строку проведення дослідження майже на 26 га земельних ділянок, об’єму викопаних 75 шт. шурфів у мерзлій землі та закінчуючи фотографіями зеленої трави у лютому місяці. Саме з цих причин я просив правоохоронні органи розібратися у звітах Інституту археології НАН України.
Після відкриття кримінального провадження та не здійснення жодних процесуальних дій, слідчим у терміновому порядку таке кримінальне провадження було закрите.
Знову ж таки, хтось дуже впливовий вирішив, що правду зараз нікому знати не потрібно.
Ба більше, далі, як я маю підстави вважати, цей хтось одразу опублікував статті про начебто тиск на Інститут археології.
– Тобто врешті правоохоронці так нічого і не з’ясували: який археологічний звіт правдивий і чи існує він взагалі…
Питання в іншому, Інститут археології НАН України відмовляв слідчому в наданні звіту 2017 року. Інститут археології написав, що не розуміє, про який звіт по урочищу Китаєво у 2017 році мова. І що для пошуку такої інформації йому потрібно більше даних. То очевидно, що їм є що приховувати.
– У своїх публікаціях ви часто критикуєте «активістські спільноти, які з’являються у розпал судових процесів». Так Ви стверджуєте. То про що мова? І на чому ґрунтуєте такі свої висновки?
Суспільство, особливо міське, складний живий організм. Іноді люди об’єднуються заради захисту власних прав і свобод. Іноді заради користі. І перші і другі, можуть стати жертвами чиїхось політичних чи бізнесових інтересів. Думаю, і в Китаєві, де наглядно є протистояння місцевої і центральної влади, людей залякали або просто ввели в оману і намагаються використовувати як важіль впливу в тому числі і на рішення суддів. Я думаю слідство як і об’єктивне висвітлювання в медіа, зможуть розкрити певні таємниці для нашого суспільства.
– Чому ГО «Спадщина Китаєво» в цій скандальній історії стоїть на позиції місцевої влади? Аргументуєте?
Все просто, є дві форми правління – демократична і авторитарна. Ви або підтримуєте «сильну руку» Держави, апелюєте весь час до державних органів, самоусуваючись від відповідальності і віддаючи право вирішувати всі суспільні питання обмеженій кількості осіб. Так ми автоматично приходимо до авторитаризму. Або берете відповідальність за свої дії, в тому числі і за ті наслідки, коли передаєте обраним вами депутатам, право вирішувати життєво важливі питання які вас стосуються. Так, депутати (Київської міської ради, – ред.) нас не задовольняють, але хіба не ми їх обираємо? Чому ми у себе не питаємо, що спонукало нас проголосувати за того чи іншого депутата, а перекладаємо відповідальність на інших?
Тому я захищаю не депутатів, а сам принцип самоврядування і демократії.
І виступаю я не проти археологів чи Мінкульту, не проти держави, а проти диктатури органів влади, чиї посадовці часто приймають рішення, які навіть протирічать здоровому глузду. А відбувається це тому, що ми їм так дозволили. І коли кожний з нас, каже нехай «там нагорі», самі приймають рішення, ми тим самим не тільки свідомо віддаємо частину своїх прав, а і частину своєї свободи. На жаль, люди не усвідомлюють, що незалежність можна втратити в боротьбі з більш сильним ворогом, але вони завжди будуть про це пам’ятати і намагатися відвоювати її. А от свободу, люди втрачають повільно, коли відмовляються від прийняття самостійних рішень. І «кейс Китаєво» дуже яскраво це проявив. Дуже хотілось би, щоб ми всі це зрозуміли.
– Зробімо крок назад і розберімося детальніше. Що не так зі звітом археологів 2017 року, який був поданий до суду?
Я зверну увагу лише на факти, а хто уміє мислити, висновки зможе зробити й сам:
- Навіщо було проводити археологічні дослідження в лютому, якщо археологам надавалось 9 місяців на цю роботу і можна було спокійно працювати в теплу пору року?
- Навіщо археологи взяли термін виконання робіт 9 місяців, якщо виконали роботу за 5 днів?
- Навіщо археологи постійно стверджують, що не можна нічого робити на цих земельних ділянках, щоб не пошкодити культурний шар і одночасно роблять 75 шурфів?
- Якщо археологи нічого не дослідили, через те, що не можна пошкоджувати культурний шар, викопавши 75 шурфів, то звідки вони взяли, що на цих земельних ділянках було давнє поселення?
- Навіщо до лютневого звіту прикладати фото шурфів із зеленою травою і сонячною погодою за якими неможливо ідентифікувати навіть місцевість, де ці фото були зроблені?
- Чому археологи впевненні, що на території Китаєва існував літописний Пересічень, якщо достеменних згадок в літописах не існує, але є протилежні версії?
– Розкажіть про розкопки та шурфи, про які ви згадуєте.
Згідно зі звітом інституту археології НАН України 2017 року, було всього 4 копачі для здійснення розкопок. За пʼять днів вони зробили 75 шурфів. Шурф – це виробка невеликої глибини, що проходить від поверхні землі для різних цілей, зокрема й для археологічних досліджень. Ці 75 шурфів були розміром 1 м на 1 м та глибиною 2 метри. Для порівняння, під час археологічної розвідки у 2012 році під керівництвом Козюба В.К., трьома копачами було закладено лише ОДИН шурф розміром 2х2 м. Для закладання одного шурфа трьом копачам в умовах сприятливої погоди (жовтень місяць) знадобилося два дні. (1-2 жовтня абз. 6, ст. 5 звіту Козюба В.К.).
Натомість, згідно зі звітом Інституту Археології НАН України 2017 року, для закладання 75 (!) шурфів в умовах мерзлої землі археологічній експедиції під керівництвом Івакіна Г.Ю. знадобилося лише 5 днів. На мій погляд, якби археологічні дослідження дійсно проводилися, то археологам знадобилося як мінімум 75 днів.
– Ви згадували про фото у «судовому звіті», які, за Вашими словами, суперечать сезону, коли нібито велися розкопки. Ви їх бачили на власні очі?
У судовій справі принаймні в тому екземплярі, який був переданий мені як третій стороні, фото шурфів відсутні, є декілька супутникових фото ділянок. Натомість коли я побачив оригінал звіту, то там дійсно явно не ознаки зими: наявність зеленної трави поруч з шурфами, відсутність снігу, тощо. А на одному з фото, я взагалі побачив на стінках шурфу сліди ковша екскаватора, чи то археологам використовувати будівельну техніку вже дозволено, або це фото з якогось будівельного майданчика, це питання до них. Питання в тому, чому прокурор їх не долучив до матеріалів справи. Саме для встановлення істини я і звернувся до правоохоронних органів.
– На Вашу думку, чому взагалі можуть існувати два різні археологічні звіти за один і той самий рік?
Знову ж таки, це питання до археологів. Тут інше важливо, як на мене, чому прокурор побудував справу на матеріалі, який взагалі не можна вважати документом. На доданому до позовної заяви звіті взагалі відсутні підписи будь-кого. Невже не зрозуміло, якщо відсутній підпис хоча б одного з учасників, це означає, що саме ця людина з чимось не погоджується? А якщо відсутні взагалі підписи, то що це може означати?
Якщо таки буде встановлено, що звіт 2017 року підробили, щоб створити ілюзію існування об’єктів археології на земельних ділянках територіальної громади міста Києва – руками прокуратури, за допомогою «спільноти» і тиску на суд – виграють справу – заберуть землю у міста Києва. Надалі – проведуть реальні археологічні дослідження та виявлять, що таки нічого цінного на цих земельних ділянках немає. Та як результат – ця землю вже буде передана тому, хто стоїть за всією схемою рейдерського захоплення.
А хтось таки керує усіма ляльками. Бо кладуть в матеріали судової справи «інший звіт»; підбурюють громадськість до тиску на суд; «закривають» кримінальну справу, аби «не вилізла» їхня брехня; у прискореному режимі приймають «зголосу» постанову КМУ, щоб узаконити цей «інший звіт», тощо.
Я не належу до людей, які вірять у змови, але усі події, які відбуваються навколо земельних ділянок в урочище Китаєва, відбуваються не просто так.
– Яким було реальне значення Китаївського городища в оборонній системі Київської Русі?
Саме значення городища можливо і не таке значиме, а от сама система оборони Русі, без перебільшення грандіозна. Скоріш за все, тому і назва «Гардаріка» означає «огорожена країна», а не країна «городов». В Європі міст було не менше, а от на сотні кілометрів огородити державу системою дерев’яно-земляних укріплень, це дійсно масштабне дійство.
В давнину існували лінії оборони як на лівому березі Дніпра, так і на правому. На лівому березі захист забезпечували форти по річках Сейм, Сула, Трубеж, Супой, Удой (до речі, міста Курськ і Рильськ теж були частиною цієї системи). Але нас цікавить більше правий берег Дніпра.
На Правобережжі існувало декілька ліній оборони. Перша — так звана «пороська» лінія по річці Рось з мережею фортів та міст. Починалася вона від сучасного села Пекарі, нижче Канева і з приблизною відстанню через 10 км, займаючи ключові висоти замикалася на літописному місті Юр’єв (сучасна Біла Церква). Друга і третя лінії йшли по річках Росаві та Стугні. На цих лініях теж залишилися залишки фортів та міст. Наприклад, в Старих Безрадичах, де було літописне місто Томащ, збереглися не тільки залишки укріплень, але і чисельний матеріал, який свідчив про існування саме міста, а не форту-городища. Ця лінія замикалася на місті Васильєві (Васильків). І от вже від Росі до Києва вела так звана «подніпровська» лінія, частиною якої і було городище в Китаєво, щонайближче до Києва.
Тут потрібно усвідомити, що на цих лініях були як міста які складалося дійсно з городища – дитинця і укріпленого поселення. Такими містами до вже згаданих Васильєва та Юр’єва, можна додати той же згадуваний Томащ в Старих Безрадичах, чи Канів, чи Витачів, чи Корсунь. А були городища-форти, до яких і відносився Китаїв. До речі, поруч була така ж фортеця в Віті-Поштовій і не тільки, багато городищ ще мало досліджено, як в Пирогові, або і досі не виявлено. Фортеці в Китаєві чомусь надали статусу міста. Я вже не кажу, що для появи міста потрібне економічне підгрунтя. Міста не засновуються за обліковою документацією. Але ці питання потрібно обговорювати в фаховому середовищі. На жаль, ніхто з наших істориків не поспішає з цим.
Хоча сама система фортифікації Русі потребує ретельного вивчення і військовими, до речі, єдина найбільш задокументована експедиція О. Ертеля в 1911-1913 років була саме військово-топографічною. Просто наведу деякі цифри. Як вже казав, Подніпровська лінія тягнулася від Китаєво до Пекарів, за Канів. Це понад 120 км. Там розташовувалося 12 фортів, з зоною відповідальності кожного в 10 км. Залога кожного форту, до ста осіб максимум.
От і маємо, що фронт довжиною в 120 км утримувався силами одного сучасного полку за умов такої ж мобільної війни як теперішня. Хіба це не варто вивчення?
І ще одна важлива деталь. Археологи чомусь стверджують, що поселення в Китаєві було неукріпленим. Поясню. Дійсно, якась невелика група людей могла оселитися за укріпленнями, але це важко назвати поселенням. Чисельність таких людей не могла перевищувати розмірів укріпленої частини, інакше де шукати захист? Та й не могло неукріплене поселення фізично протистояти збройній навалі! Можливо наші історики які розповсюджують ці наративи зможуть пояснити, як неозброєні беззахисні люди могли протистояти половецьким кінним лучникам і захистити укріплений Київ? Що тоді, що зараз, люди шукають захисту. Ми ж під час повітряної тривоги чомусь шукаємо укриття, а не намагаємось банками з огірками збивати шахеди. То чому в давнину люди повинні були діяти інакше?І наведу приклад про який згадував раніше — що дійсно повинні були знайти археологи в Китаєво, якби там існувало місто. Так археологи часто порівнюють «Китаїв – Пересічень» з Вишгородом, або Білгородом. Останні два дійсно були містами. І археологи чомусь не згадують, що в тому ж Білгороді дуже чітко проявлена структура міста. Є укріплений дитинець і є укріплений посад, який складається з північної і південної частини, обидві частини обнесені валами, тому і нескладно було виявити їх площу і навіть чисельність населення. Так, південна частина посаду обнесена валами завширшки 50 м (!), в Китаєво навколо теоретично існуючого посаду вони взагалі відсутні. Якщо за основу брати щільність забудови Білгорода, то по аналогіі у Китаєво на площі 34 га мало б бути зведено 1770 садиб площею по 190 м. кв. кожна, де орієнтовно мешкало б 10 625 осіб.
Щось аналогічне археологи можуть підтвердити, якщо, як кажуть вони і їх прихильники стверджують – все досліджено?! Тобто вони взяли «під кальку» структуру міста, того ж Білгорода і перенесли її в Китаїв, надавши фортеці властивостей міста. Не виключаю, що і фото шурфів, які вони доклали в «звіт Альціона» походить з інших локацій.
Так і створили «місто Володимира» в Китаєво. Так і формується суспільна думка на хибних висновках.
– Чи візьметесь спрогнозувати, що все ж таки очікує на Китаєво?
Ми повинні тримати перед очима урок росіян, як ми пам’ятаємо, там теж раділи «соціальній справедливості», коли проводили «націоналізацію» активів олігархів, потім придушили незалежні медіа, а за ними й опозиційні партії. І що отримали? Людожерський режим за мовчазної згоди «народу».
«Кейс Китаєво» цікавий як соціальний зріз нашого суспільства. Тут присутні як люди, які щиро бажають «соціальної справедливості», так і ті, хто підтримує місцеве самоврядування і ринкову модель. Кожна група має право на власну позицію, це нормально. Полярні точки зору, сподіваюсь допоможуть нам бути більш об’єктивними і уникнути маніпуляцій, і головне – громадянського протистояння. Маніпуляції як раз і є ознакою домінування однієї точки зору, у випадку з Китаєвим, це маніпуляція навколо археології. В інших випадках, може бути щось інше. Але, сподіваюсь, нам все-таки вистачить мудрості для пошуку компромісних рішень.
Як раніше повідомляли представники Інституту археології на своїй офіційній сторінці у Facebook, інститут «висловлює готовність до всебічної співпраці з правоохоронними органами та Міністерством культури» у питаннях з’ясування обставин скандалу зі звітом 2017 року.
