Кадровий голод, бронювання і виклики для бізнесу: у Федерації роботодавців розповіли, що чекає ринок праці
6 Березня 19:15
ІНТЕРВ'Ю
Сьогодні український бізнес стикається з низкою безпрецедентних викликів: дефіцитом кадрів через мобілізацію та виїзд людей за кордон, високими витратами на виробництво, необхідністю балансувати між рентабельністю та зростанням зарплат, а також потребою інтегруватися у міжнародні виробничі ланцюги. Водночас війна показала важливість наявності власної промислової бази.
Про те, як бізнес адаптується до нових умов, працює система бронювання, яких спеціалістів бракує на ринку та які перспективи для української промисловості, «Комерсант Український» дізнався у генерального директора Федерації роботодавців України Руслана Іллічова. Він поділився конкретними цифрами, кейсами успішних компаній та баченням того, як Україна може стати конкурентним виробничим хабом у Європі.
У чому сьогодні найгостріше проявляється дисбаланс ринку праці — у цифрах і галузях?
— Сьогодні майже кожне працююче підприємство стикається з дефіцитом кадрів. Причини об’єктивні: мобілізація і виїзд людей за кордон. Якщо компанія працює й тим більше розширюється — вона майже гарантовано відчуває нестачу персоналу.
Минулого року ми провели масштабне дослідження ринку праці 2025 та прогноз на 2026: 61 тисяча підприємств, близько 4 мільйонів зайнятих. За 10 місяців 2025 року в промисловості зафіксовано скорочення штатної чисельності на 99 тисяч осіб. Водночас:
- 67% підприємств наймали нових працівників;
- 33% планують найм у 2026 році;
- майже 40% компаній мали труднощі з підбором персоналу;
- 70% усіх вакансій припадають лише на 105 професій — переважно робітничих, інженерних і технічних.
Тобто ринок дуже концентрований: 105 спеціальностей формують основний попит.
Найбільший кадровий голод — у переробній промисловості: металургія, машинобудування, енергетика, агросектор. Також торгівля. Фактично кожна галузь, що працює, має труднощі з кадрами.
Чому зростання зарплат не вирішує проблему?
— Зарплати справді зростають. У машинобудуванні — в середньому на 10–15% на рік. Але зарплата — не єдиний фактор.
Є регіональні диспропорції. В нас досить низька мобільність людей, люди здебільшого не їдуть за роботою в інші регіони.
І ще одна річ, про яку мало говорять: окрім інвестицій в людей, ще є велика кількість витрат, які несе бізнес. Вартість електроенергії сьогодні вища, ніж у багатьох країнах ЄС, зростає собівартість виробництва. А підприємство мусить заробляти, інакше не буде робочих місць, а відповідно – зарплат.
Чи працює система бронювання? Що потрібно змінити?
— Це глобальне питання. Власники бізнесу часто кажуть, що система бронювання недосконала і хочуть 100% захисту. Але Федерація з першого року війни тісно працює з Мінекономіки над удосконаленням системи. Спільні ініціативи стосувалися річного бронювання, бронювання прифронтових територій та сектору оборони, а також обліку військовозобов’язаних. Баланс між мобілізацією та економікою існує, він не досконалий, але є.
Система працює краще в ключових секторах: оборона, енергетика, прифронтові території – 100% бронювання для великих заводів, що важливо. Стандартна формула 50/50 має ризики, але компанії усвідомлюють їх.
Основний недолік – велика кількість людей поза легальним працевлаштуванням і військовим обліком. Прозорі підприємства отримують критичний статус і бронюють своїх працівників.
Загалом, баланс є, система може удосконалюватися, але глобально змінювати її немає сенсу – корекції відбуваються з урахуванням потреб оборони та економіки.
Чи є ризик зупинки підприємств через нестачу працівників?
— Ми маємо підприємства, які на сьогодні вже зупиняються частково, а деякі навіть повністю.
Але бізнес адаптується та шукає виходи з ситуації, що склалася. Один із механізмів адаптації — промисловий аутсорсинг.
Наприклад, якщо мені потрібна лазерна різка металу, я можу купити обладнання й найняти людей. А можу знайти партнера в межах Федерації, у якого є потужності та недозавантаження. Ми сформували пул із понад 100 компаній, які можуть швидко приймати замовлення. В одних — дефіцит кадрів, в інших — вільні потужності. Це дозволяє гнучко балансувати систему.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Чи став кадровий дефіцит структурною проблемою економіки?
— Так. В Україні він найбільш гостро проявився через війну. Але в інших країнах є проблеми з кадрами. У Данії, приміром, ви також не знайдете гарного зварювальника без проблем.
Чи стане працевлаштування ветеранів ключовим викликом?
— Уже сьогодні до 20% працівників підприємств Федерації мобілізовані. І головне наше завдання — щоб вони повернулися на свої робочі місця.
Часто говорять про «ринок праці для ветеранів» як щось абстрактне.
Але на підприємствах, які входять до ФРУ, вже маємо величезну кількість програм підтримки ветеранів.
Корпоративні рішення: навчальні центри; менторські програми; окремі вакансії для ветеранів; безбар’єрне середовище; ветеранські хаби та створення окремих виробничих дільниць.
Це не форумні дискусії — це практична робота на рівні компаній.
Якою має бути стратегія інтеграції українського бізнесу з міжнародними партнерами?
— Ми не хочемо економічних відносин із ЄС, які зводилися б лише до експорту нашої сировини чи обговорення квот на українську продукцію. Потрібно змінювати наративи: українська промисловість не конкурент для промисловості ЄС, вже сьогодні ми є промисловим партнером для європейського бізнесу.
Наш меседж простий: Україна може стати драйвером економічного зростання ЄС. Ми прагнемо будувати ланцюги доданої вартості, створювати спільне виробництво з європейськими партнерами та зміцнювати економічну незалежність — для України та для Європи.
Ми провели унікальне дослідження за підтримки Конфедерації данської промисловості та МЗС Данії. Вперше український бізнес — опитані нами експортери та галузеві асоціації з 37 секторів сформували спільну позицію щодо економічної інтеграції в ЄС. Ми проаналізували торговельні тренди, бар’єри та запропонували практичні рішення для поглиблення співпраці.
Ми визначили найбільш перспективні сектори для партнерства:
- Машинобудування та металообробка
- Металургія
- Агропромисловість
- Деревообробна промисловість
- Хімічна промисловість
- Енергетичне обладнання
- Харчова промисловість
- Легка промисловість та меблева
- Будівельні матеріали
- Оборонна промисловість
- Фармацевтика
- Скляна та керамічна промисловість
Кожен із цих секторів має взаємовигідний потенціал для України та Європи.
Також у проектах відбудови важливо не просто імпортувати обладнання. Якщо ми можемо виробляти трансформатори чи металоконструкції в Україні — вони мають бути українськими.
Які конкретні результати програми «Зроблено в Україні» вже можна побачити?
— ФРУ — ключовий партнер державної програми «Зроблено в Україні». Адже вона стала закономірним продовженням ініціатив, які ми спільно із українським бізнесом реалізовували та відстоювали протягом більш ніж 8 років. Це дуже важливий інструмент стимулювання попиту на українські товари.
Чому це так важливо? Тому що «Зроблено в Україні» – стратегія розвитку, яка дає країні компетенції, робочі місця та економічну незалежність.
Наприклад, один український шкільний автобус об’єднує 212 суміжних підприємств по всій Україні, лише уявіть, яка кількість робочих місць залежить від його виробництва.
Програма 25% компенсації аграріям вартості придбання локалізованої агротехніки, яку ми свого часу ініціювали і яка завдяки підтримці Уряду отримала ре-старт у 2024 році, дала поштовх суттєвому зростанню попиту на вітчизняні техніку і обладнання в галузі АПК. Обсяги реалізації, а відтак і виробництва, за даними наших компаній-учасниць, зросли щонайменше на 30%, по деяким видам техніки ріст склав 50%-70%, а по зрошувальній – до 110%.
І це лише кілька прикладів дії програм в межах «Зроблено в Україні».
Також війна показала, що українське промислове виробництво – це й питання національної безпеки.
Наприклад, саме українські машинобудівні та металобробні підприємства змогли швидко розгорнути ремонтні бази для військової техніки та розпочати виробництво необхідної для українського ОПК продукції.
Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури
Що буде, якщо не масштабувати промислову політику? Які ризики через 2–3 роки?
— Світовий розподіл праці змінюється швидко: наприклад, великі автоконцерни давно визначили свої ринки, і Україна поки що не встигла потрапити в глобальні ланцюги. Водночас у нас є виробництво електрокабелів, машинокомплектів і навіть великі торговельні системи.
Має сенс реанімувати ідею України як виробничого хабу для європейського автопрому, пропонуючи конкурентні та доступні послуги.
Маємо багато прикладів лідерства українських компаній на зовнішніх ринках: компанія «Модерн Експо» вже не один рік завдає тон у дизайні і стандартаї для світових мереж рітейлу, українська томатна паста свого часу була в кожній другій пляшці популярного кетчупу.
Це доводить, що у нас є реальні шанси на зростання, але їх треба активно стимулювати – роботою бізнесу і підтримкою уряду. Війна створює ризики, але водночас відкриває можливості для розвитку зокрема машинобудування, металургії та ВПК.
Отже, майбутнє української економіки залежить від того, наскільки ефективно держава та бізнес зможуть масштабувати промислові ініціативи, інтегруватися з міжнародними партнерами та використовувати можливості навіть у складних умовах війни. Україна має реальні шанси перетворитися на конкурентний виробничий центр Європи, якщо ці шанси активно стимулювати та підтримувати.
