Мільярди на H₂: хто інвестуватиме в український зелений водень і які є ризики
2 Червня 15:04
РОЗБІР ВІД 
В Європі розглядають Україну як стратегічного партнера у розвитку виробництва відновлюваного водню. І в країні на стадії розробки вже перебуває кілька проєктів, які мають підтвердити такий статус. Що це за проєкти і якими є шанси на їх втілення – з’ясовував «Комерсант Український».
Європа кілька років тому визначила для себе у якості орієнтиру – «Зелений курс». Його складовою є забезпечення європейських країн чистою, безпечною та доступною енергією. Це означає пріоритет для розвитку відновлюваних джерел енергії і максимально можливе та швидке припинення використання вугілля та газу.
Відновлюваний або зелений водень, який вважається паливом майбутнього, і є саме тією чистою енергією. Виробляють зелений водень методом електролізу зі звичайної води з використанням при цьому електроенергії з відновлюваних джерел. Тобто тієї, яку виробляють, насамперед, вітрові та сонячні електростанції. Це та чиста енергія, якої потребує Європа і яку потенційно може і планує постачати туди Україна.
Усвідомлення потенціалу
На статус стратегічного партнера у виробництві зеленого водню Україна претендує завдяки поєднанню кількох факторів. Мова, насамперед, про природні ресурси, географічне розташування та вже існуючу енергетичну інфраструктуру. Але є і те, що стримує розвиток цього партнерства. Про сильні та слабкі сторони загальноукраїнського «водневого проєкту» виданню «Комерсант Український» розповів Олександр Рєпкін, віцепрезидент Енергетичної Асоціації «Українська Воднева Рада».
«Перш за все, Україна володіє значним потенціалом відновлюваної енергетики. Йдеться про сонячну, вітрову, біоенергетику, а в перспективі також офшорну вітроенергетику. Особливо потужними є сонячні та вітрові ресурси південних і західних регіонів країни. Саме доступ до конкурентної «зеленої» електроенергії є однією з ключових умов для виробництва зеленого водню шляхом електролізу. Крім того, Україна має великі території для розміщення об’єктів ВДЕ та електролізерів, а також значний досвід у сфері енергетики та промисловості.
Другою важливою перевагою є географічне розташування України. Країна безпосередньо межує з Європейським Союзом, який уже визначив водень як один із ключових елементів своєї стратегії декарбонізації та енергетичної безпеки. У Європі формується майбутній масштабний попит на відновлюваний водень, зелені молекули та низьковуглецеву промислову продукцію. У цьому контексті Україна може стати не лише виробником, а й стратегічним постачальником водню та продуктів його переробки для європейського ринку.
Особливу роль у розвитку водневої економіки відіграватиме українська газотранспортна система, яка в майбутньому може бути адаптована для транспортування водню або водневих сумішей. Це надзвичайно важливо, оскільки використання існуючої трубопровідної інфраструктури є значно дешевшим і ефективнішим способом доставки водню до Європи порівняно з альтернативними логістичними рішеннями».
Потрібно пояснити, чому українська ГТС у разі її використання для транспортування водню потребуватиме модернізації. Як зазначають фахівці, водень при змішуванні з киснем утворює дуже вибухонебезпечну суміш. А ще його особливістю є мала атомна маса. До того ж, настільки мала, що він може вислизати з труби назовні навіть через малесенькі шпарини та з’єднання. Тобто, приміром, зварювальні шви, прийнятні у разі транспортування природного газу, не підійдуть для того, аби постачати трубою водень. Таким чином, щоб використовувати українську ГТС для транспортування водню її для цього потрібно пристосувати. Принаймні, ті ділянки, які використовуватимуться для поставок водню в Європу.
Надії на рентабельність
Використання української ГТС для транспортування водню може стати особливою конкурентною перевагою для українських виробників, оскільки обіцяє максимально здешевити логістику. Це тим більше важливо з огляду на те, що виробництво зеленого водню є справою дороговартісною. І це робить актуальним питання економічної рентабельності виробничого процесу. Олександр Рєпкін, віцепрезидент Української водневої ради називає це питання «складним, але перспективним».
«На даному етапі зелений водень у більшості країн світу ще дорожчий за традиційні викопні альтернативи. Основними причинами є висока вартість електролізерів, необхідність значних інвестицій у відновлювану енергетику та інфраструктуру, а також високі фінансові ризики.
Наразі собівартість виробництва зеленого водню в Україні оцінюється приблизно на рівні 3,5–8 доларів за кілограм і більше. Без державної підтримки, пільгового фінансування, гарантій закупівлі та механізмів компенсації різниці в ціні масштабні проєкти поки складно назвати повністю прибутковими. Водночас економіка галузі дуже швидко змінюється. Вартість технологій поступово знижується, електролізери дешевшають, а Європейський Союз посилює кліматичне регулювання через механізми на кшталт CBAM та вимоги до декарбонізації промисловості.
Тому питання рентабельності варто розглядати не лише через поточну ціну водню, а й через майбутню конкурентоспроможність промисловості. У перспективі, зі здешевленням технологій, масштабуванням виробництва та стабілізацією безпекової ситуації, собівартість українського зеленого водню може знизитися до 2–4 доларів за кілограм, що зробить його конкурентним на європейському ринку».
Додатково економіку проєктів, за словами фахівця, можуть покращувати експорт не лише самого водню, а й продукції з високою доданою вартістю, наприклад зеленого аміаку, добрив або «зеленої» сталі.
Масштабність проєктів
Європейські директиви, зокрема «Енергетична системна інтеграція. Водень» Єврокомісії та «Зелений водень для Європейської зеленої угоди: Ініціатива 2х40 ГВт», не лише визначають Україну як стратегічного партнера в розвитку виробництва відновлюваного водню, але й передбачають будівництво до 2030 року в Україні до 10 ГВт електролізних потужностей, призначених для виробництва відновлюваного водню.
І в Україні вже втілюється кілька масштабних проєктів, які перебувають на різних стадіях розробки. Приміром, українська компанія UDP Renewables, яка реалізує проєкт виробництва зеленого водню в Україні вартістю близько €2 млрд, вже веде переговори з європейським інвестором. Про це недавно в інтервʼю виданню Delo.ua розповів власник компанії Сергій Євтушенко. За його словами, сторони близькі до підписання угоди.
«Це буде угода з компанією, яка буде купувати водень. Вона повинна стати інвестором цього заводу, виробляти в Україні і постачати сама собі», – пояснює власник UDPR.
Проєкт розрахований на виробництво близько 50 тис. тонн водню на рік і передбачає створення повного циклу – від генерації електроенергії до виробництва водню і його доставки в ЄС.
Як констатує віцепрезидент Української водневої ради Олександр Рєпкін, в Україні вже формується портфель з кількох масштабних проєктів у сфері зеленого водню.
«Одним із найбільш підготовлених є проєкт компанії «Водень України» в Одеській області. Він передбачає будівництво заводу з виробництва зеленого водню із початковою потужністю електролізу 100 МВт. Крім безпосереднього виробництва водню, концепція включає можливість виробництва зеленого аміаку та метанолу для експорту до ЄС. Проєкт уже перейшов до стадії investment-ready development – тобто значна частина ключових техніко-економічних досліджень уже завершена. Зокрема, дослідження інтеграції ВДЕ в енергосистему України, можливостей підземного зберігання водню, а також техніко-економічне обґрунтування будівництва водневого трубопроводу між українським містом Рені та Румунією. Проєкт отримав підтримку програми InnovateUkraine та був відзначений у межах Mission Innovation і Clean Hydrogen Partnership.
Другим важливим напрямком «Водню України» є Закарпатський водневий проєкт. Він також передбачає будівництво заводу з виробництва зеленого водню потужністю 100 МВт на першому етапі. Проєкт є частиною європейської ініціативи EastGateH2V у межах Horizon Europe. Наразі триває підготовка техніко-економічного обґрунтування для майбутнього водневого трубопроводу між Україною та Словаччиною.
Також варто відзначити проєкт H2EU+Store у Львівській області, що розробляється компанією «Еко-Оптіма» у партнерстві з RAG Austria. Його концепція передбачає виробництво зеленого водню через електроліз із подальшим змішуванням водню з природним газом та транспортуванням суміші до ЄС через існуючу українську газотранспортну систему. На першому етапі йдеться про 112 МВт електролізних потужностей та транспортування газової суміші із вмістом близько 5% водню. У довгостроковій перспективі проєкт передбачає переобладнання окремої гілки газопроводу для транспортування 100% водню».
Олександр Рєпкін визнає, що більшість українських водневих проєктів наразі перебувають на ранніх стадіях розвитку. За його словами, це пояснюється високою капіталоємністю галузі, потребою у міжнародному фінансуванні, а також безпековими ризиками через війну.
Переваги для української економіки
Для України водень – це не лише про експорт. І з тих 10 ГВт електролізних потужностей, призначених для виробництва відновлюваного водню, які згідно з європейськими стратегічними планами планується збудувати в Україні до 2030 року, близько 1,8 ГВт працюватиме на внутрішній ринок, переважно для виробництва зеленого аміаку, критичного товару для агропромислового комплексу. Як наголошує віцепрезидент Української водневої ради Олександр Рєпкін, зелений водень – це загалом важливий інструмент для декарбонізації української промисловості та підвищення енергетичної стійкості країни.
«Потенційними споживачами зеленого водню в Україні можуть стати насамперед металургія, хімічна промисловість, виробництво аміаку та добрив, нафтопереробка, енергетика та важкий транспорт. Для багатьох із цих секторів водень є одним із небагатьох реальних шляхів декарбонізації. Зокрема, у металургії він може використовуватись для виробництва «зеленої» сталі, а в хімічній промисловості замінити так званий «сірий» водень, який зараз виробляється з природного газу.
Окремо важливою є роль водню в енергетиці як інструменту для балансування системи та довготривалого зберігання надлишкової відновлюваної енергії. У майбутньому це може стати критично важливим для стабільної роботи енергосистем із великою часткою сонячної та вітрової генерації».
Як констатує Олександр Рєпкін, вже сьогодні видно, що Україна робить ставку не лише на саме виробництво зеленого водню, а й на створення повних ланцюгів доданої вартості – від відновлюваної генерації та електролізу до виробництва зеленого аміаку, метанолу, сталі та наступної інтеграції у майбутню європейську водневу інфраструктуру.
