Несолодка справа: чи вдасться знайти баланс між інтересами виробників і переробників цукрового буряка
21 Січня 16:34
РОЗБІР ВІД 
В українському уряді розвиток переробки аграрної продукції визначають як один з основних напрямків своєї діяльності і вважають минулорічне запровадження мит на експорт сої та ріпаку, а також наступні рекордні результати переробників своїм очевидним досягненням.
Але чи все так однозначно у цій царині? Чи можна та як збалансувати інтереси та можливості виробників і переробників — з’ясовував «Комерсант Український».
Цими днями в Україні якраз завершується сезон цукрового виробництва. Виробництво цукру у 2025–2026 маркетинговому році має перевищити 1,7 млн тонн. Експортовано було 464 тис. тонн цукру, і це на 38% менше, ніж у попередньому році, коли Україна встановила галузевий рекорд з експорту. Таким є результат роботи 27 цукрових заводів, які працювали у 2025 році. Ці дані наводяться у повідомленні Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор». І там не згадується про тих, хто безпосередньо вирощує цукрові буряки. Так не лише тому, що згадана асоціація представляє інтереси насамперед цукровиробників, тобто переробників, але й тому, що у виробників, тобто тих, хто вирощує сировину для цукрового виробництва, немає доступу до експорту цукру. Хоча в українському парламенті є ті, хто пропонує агровиробникам такий доступ надати.
«За» експорт для агровиробників
Звернення про необхідність вдосконалення механізму експорту цукру, виробленого в Україні, спрямували до прем’єр-міністра у грудні минулого року депутати з парламентського аграрного комітету. Народний депутат Дмитро Соломчук, який повідомив про це, так аргументував депутатську ініціативу:
«Сьогодні право на експорт цукру фактично мають лише переробники (цукрові заводи), хоча такої умови Брюссель не вимагав на перемовинах про збільшені можливості експорту агропродукції. Виходить, що безпосередні сільськогосподарські виробники цукрових буряків, які значною мірою інвестують у виробництво сировини та сам кінцевий продукт, такої прямої можливості не мають».
Парламентарій також окреслив позитивні наслідки такого рішення. За його словами, надання виробникам цукрових буряків прямого або спрощеного доступу до експорту цукру (можливо, через механізм квот), зокрема, сприятиме створенню конкурентного середовища між виробниками та переробниками і, відповідно, стимулюватиме загальну ефективність галузі. Також можливість прямого експорту забезпечить виробникам фінансову стабільність, що дозволить їм інвестувати в модернізацію, нові технології та розширення посівних площ. Згадав він і про створення стабільних робочих місць у сільській місцевості, і про збільшення експортного потенціалу країни.
Але не всі підтримують таку депутатську пропозицію.
«Проти» експорту для агровиробників
Пропозицію парламентського аграрного комітету надати виробникам цукрових буряків право прямого експорту цукру критично зустріли в Національній асоціації цукровиків України. Голова асоціації «Укрцукор» Яна Кавушевська свій допис у Фейсбуці розпочала із нериторичного:
«Чому, коли врешті-решт у державі щось працює, треба це порушити і створити нові проблеми, щоб потім знову героїчно їх вирішувати?».
І продовжила ще кількома запитаннями та відповідями.
«Коли Комітет земельної та аграрної політики Верховної Ради вважає, що запропоновані цукровою галуззю підходи до розподілу квоти і ліцензування експорту в ЄС порушують права агровиробників, бо останні не можуть напряму експортувати цукор, чи задумався хтось із шановних депутатів — а як це відповідає практиці ЄС? Чи взагалі фермери в Європі беруть участь у торгівлі цукром? Відповідь — ні. Вони вирощують буряк, а переробники займаються виробництвом цукру та його продажем, вкладаючи кошти в ефективність переробки, інфраструктуру, якість продукції, зберігання і логістику. Усі займаються своєю справою, і це дає результат, який ми бачимо», — зазначила Яна Кавушевська.
Результат справді є, і про нього вже згадувалось вище. Але є ще й інші запитання: «Чи справедливо в цьому кінцевому результаті оцінено участь тих, хто вирощує цукрові буряки?» або «Яких економічних результатів, коли і для кого можна очікувати, якщо виробники почнуть конкурувати в частині експорту з переробниками?».
Конкурентний результат
Минулорічний експеримент із запровадженням експортних мит на сою та ріпак виявився результативним. І це з’ясувалось досить швидко. Цей результат був зі знаком «плюс» для переробників: підсумовуючи досягнуте за вересень 2025 року, в Асоціації «Укроліяпром» заявили, що переробка зросла до 250 тис. тонн і це стало найвищим місячним показником за всю історію. Що стосується агровиробників, то вони, на жаль, більше втратили, аніж виграли. І мова не лише про втрати в ціні вирощеної продукції, але й про ті проблеми та додаткові витрати, які були спричинені тривалою розробкою механізму підтвердження власно вирощеної продукції, яку можна експортувати без мита.
У випадку з можливою появою нових гравців на ринку експорту цукру очікувати якихось швидких змін не варто. Так вважає Олександр Буюклі, виконавчий директор Першого українського сільськогосподарського кооперативу.
«Ринок цукру досить складний та специфічний. Більшість агровиробників, які вирощують цукровий буряк, переробляють цю сировину на заводах і там же зберігають цукор. Далі, дуже часто цей цукор продається цьому ж заводу. Дана ж ініціатива є корисною і може у перспективі кількох років позитивно вплинути на ринок. Але у короткостроковій перспективі суттєво це, мабуть, не вплине на ринок, адже цукор є досить специфічним товаром і кількість ринків, куди ми можемо експортувати, обмежена», — констатує фахівець.
З економічної точки зору, чим більше є можливостей всередині країни, тобто чим вищою є конкуренція, тим більше є підстав сподіватись, що ефективність та потужність самої цукрово-бурякової галузі збільшуватиметься. Так вважає Олег Нів’євський, засновник Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки.
«До цієї ідеї ставлюсь, в принципі, позитивно. З точки зору економіки це просто розширює можливості для виробників безпосередньо. А ще це, грубо кажучи, збільшує конкуренцію на ринку. Я розумію, що це може не подобатись цукровикам, бо це фактично створює додаткові експортні можливості. І для них це конкуренція та неможливість перенаправити, наприклад, сировину через цукрові заводи. Тобто для них це мінус очевидний, і через це вони виступають проти. Але загалом для галузі це позитивний крок», — вважає фахівець.
Хоча залишаються і все ще не з’ясовані питання, на які може дати відповідь практика. Продовжує Олег Нів’євський.
«Тут є мінус: чи фермери зможуть взагалі експортувати самі, чи ні. Але це вже ринок вирішить. Хто не зможе експортувати, будуть формувати партії. Можливо, і цукрові заводи будуть якимось чином залучені і цьому допомагатимуть. Що ж стосується впливу на експортний потенціал країни, то тут треба буде детальніше все аналізувати», — зазначає експерт.
Орієнтир — переробка
Справедливого рішення у питанні вдосконалення механізму експорту цукру та надання такої можливості і безпосереднім виробникам цукрових буряків депутати-аграрії очікують від уряду. Хоча в уряду, як відомо, у пріоритеті розвиток переробки. Це підтвердив у недавньому інтерв’ю виданню Latifundist.com і міністр економіки, довкілля та сільського господарства України Олексій Соболев.
«У наступні роки нам потрібно нарощувати переробку. Насамперед через те, що Україна, на жаль, все ще значною мірою сировинна економіка. У 2024 році експорт зріс до близько $41–42 млрд, але понад дві третини цього обсягу забезпечують агросировина, руда та сталь, а переробна промисловість дає лише близько 10% ВВП замість близько 20%, характерних для розвинених економік. З іншого боку, маємо розуміти, що блокування логістики агросировини з боку інших країн можуть мати місце в майбутньому не лише з суто економічних причин. Тому нарощення переробки виглядає логічним не лише для держави, але й для агровиробників», — вважає міністр.
Власне, важливість нарощування в країні переробки ні в кого не викликає сумнівів. У фахівців виникають питання не до мети, а до засобів її досягнення.
Засновник Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки Олег Нів’євський в інтерв’ю виданню «Комерсант Український» долучився до обговорення заявленого урядом курсу на розширення агропереробки.
«З одного боку, ніхто ж не буде сперечатися, що переробка в країні — це добре. Тут і додана вартість, і все інше. Але яким чином це зараз робиться — ось тут у мене виникає дуже багато критичних зауважень. Оскільки таке враження, що уряд нічого, крім експортних обмежень, не знає в тих інструментах, які можуть допомогти розвитку переробки. І з моєї точки зору, це абсолютно неправильний напрямок руху і розвитку. Все, що такі обмеження роблять — це перерозподіляють усю додану вартість від постачальників сировини, тобто від агровиробників до переробників. Відповідно, доданої вартості вони не створюють. Принаймні в середньостроковій і довгостроковій перспективі», — зазначає експерт.
Він вважає, що це абсолютно хибний шлях стимулювання переробки в Україні. Продовжує Олег Нів’євський.
«Ринок сам вирішує, де має сенс стимулювати переробку. Важливо, щоб учасники ринку, бізнес безпосередньо вирішував, куди вигідніше інвестувати. Вони ж ризикують своїми грошима, а не державні службовці. І важливо, мені здається, щоб було таке середовище, яке б стимулювало інвестиції в переробку. Не через податкові пільги, не через експортні обмеження, а саме через доступ до інфраструктури. Потім судочинство, неупереджене адміністрування податків. Тобто все, що називають інвестиційним кліматом в цілому. І те, що стосується діяльності в умовах війни, — це страхування від військових ризиків. Це дуже комплексна річ. І податки та експортні мита тут — це не найперша річ, звичайно ж. Інвестиційний клімат — ось що дуже важливо», — констатує фахівець.
А ще важливо всі принципові питання вирішувати в діалозі. Про це, реагуючи на депутатську ініціативу надати виробникам цукрових буряків право прямого експорту цукру, згадала і голова асоціації «Укрцукор» Яна Кавушевська. Представники інших аграрних галузей навряд чи будуть проти, зважаючи і на власний попередній досвід. Ті ж виробники сої та ріпаку, коли їх «нагороджували» експортними митами, такої можливості, як заявляли у профільних аграрних асоціаціях, практично не мали.
Автор: Сергій Василевич
