Рік та один день: якими були 365 днів другої президентської каденції Трампа
21 Січня 20:09
РОЗБІР ВІД 
Друга президентська каденція Дональда Трампа стала подією, яка одразу вийшла за межі звичайного політичного циклу. Повернення політика до Білого дому означало не просто зміну адміністрації, а відновлення курсу, що вже раніше ламав усталені правила американської та світової політики. Якщо перший термін Трампа багато хто сприймав як виняток або політичний експеримент, то друга каденція остаточно зняла ці ілюзії, перетворивши «трампізм» на системне явище.
Від перших днів нового президентства США зіткнулися з різкими рішеннями у внутрішній політиці, агресивною зовнішньою риторикою та переглядом ролі Америки у світі. Союзники опинилися під тиском, противники — отримали неочікувані можливості, а самі Сполучені Штати дедалі частіше діяли за логікою ситуативної вигоди, а не довгострокових принципів.
«Комерсант Український» підсумував перший рік другої каденції Дональда Трампа та проаналізував, як його рішення, конфлікти й амбіції змінюють не лише Америку, а й глобальний порядок, наслідки чого світ відчуватиме ще багато років.
Територіальні амбіції, озвучені ще на інавгурації
Друга президентська каденція Дональда Трампа стартувала з резонансних заяв про можливе розширення меж Сполучених Штатів. У своїй інавгураційній промові 20 січня 2025 року він оголосив початок «золотого віку Америки» та фактично сформулював нову зовнішньополітичну концепцію — так звану «доктрину Донро». Вона стала сучасним переосмисленням доктрини Монро й передбачала беззаперечне домінування США в Західній півкулі.
Трамп говорив не лише про абстрактну велич країни: він відкрито заявив про намір відновити американський контроль над Панамським каналом, посилаючись на «несправедливі тарифи» для США. При цьому президент не відкидав навіть силовий сценарій.
Вже з перших днів було зрозуміло: адміністрація Трампа не збирається вважати існуючі кордони недоторканними, якщо йдеться про економічну вигоду чи «національні інтереси». Це визначило загальний настрій року, протягом якого територіальні претензії у відверто імперському, майже «путінському» стилі стали однією з ключових тем політики Білого дому.
Сварка в Овальному кабінеті
Одним із найбільш резонансних дипломатичних інцидентів стала зустріч Дональда Трампа з президентом України Володимиром Зеленським 28 лютого 2025 року. Перемовини в Овальному кабінеті, що транслювалися наживо, швидко переросли у гострий і публічний конфлікт. Трамп разом із віцепрезидентом Джей Ді Венсом жорстко тиснули на українського лідера, наполягаючи на негайному припиненні бойових дій і початку переговорів з росією.
Українська делегація відповідала не менш різко, що також виходило за рамки усталеної дипломатичної етики. Напруженню передувала заява Трампа, який незадовго до зустрічі назвав Зеленського «диктатором без виборів», апелюючи до неможливості проведення голосування під час війни.
Наслідки конфлікту не забарилися: Білий дім негайно заморозив військову та розвідувальну допомогу Україні, висунувши умову погодитися на перемир’я. Хоча згодом частину підтримки формально відновили після згоди Києва на 30-денне припинення вогню, рівень довіри між сторонами було фактично знищено. Трамп недвозначно дав зрозуміти: подальша підтримка України можлива лише за умови повного виконання його вимог.
Світова тарифна конфронтація
У квітні 2025 року Трамп проголосив так званий «День визволення Америки». За цією назвою ховалася масштабна тарифна кампанія, яка стала шоком для глобальної економіки. Скориставшись законом IEEPA, президент запровадив універсальне 10-відсоткове мито на весь імпорт, а також додаткові тарифи проти країн із найбільшим торгівельним дисбалансом зі США.
Під удар потрапили навіть традиційні союзники Вашингтона: для Європейського Союзу середній рівень мит зріс приблизно до 20%. Рішення спричинило турбулентність на фінансових ринках і призвело до подорожчання товарів усередині самих Сполучених Штатів.
Незважаючи на застереження економістів щодо інфляції та спаду, Трамп наполягав, що мита змусять іноземні корпорації переносити виробництво до США і зрештою «повернуть Америці велич». Протягом року тарифи залишалися ключовим інструментом політичного тиску: президент неодноразово погрожував новими обмеженнями Бразилії, Індії, Данії, Франції та іншим партнерам, вимагаючи поступок.
Трамп фактично взявся за ліквідацію росії
Водночас керуючий партнер Національної антикризової групи, політичний експерт Тарас Загородній закликає не поспішати з остаточними оцінками другої каденції Дональда Трампа. За його словами, один рік президентства — це ще надто короткий термін.
«Поки що важко говорити однозначно, адже минув лише рік. У нього щось виходить, щось — ні. Але загальні тенденції для нас є позитивними», — зазначає експерт.
Загородній наголошує: ще рік тому прогнозував, що Дональд Трамп зрештою дотисне Росію, однак масштаби дій американського президента перевершили очікування.
«Я говорив, що Трамп усе ж таки доб’є росію. Але я не очікував, що він приступить фактично до її ліквідації», — підкреслює він.
Ключовим фактором експерт називає політику США на нафтовому ринку.
«Те, що він робить із нафтовим ринком, — це встановлення повного контролю. У цій конфігурації просто немає такої країни, як росія. Це означає дезінтеграцію росії, і вони нікуди від цього не подінуться», — пояснює Загородній.
За його словами, Трамп діє насамперед в інтересах американських нафтових компаній і не зможе зупинити цей процес навіть за бажання.
Окремо експерт звертає увагу на зміну поведінки Європи, яка, на його думку, стала наслідком жорсткої політики Трампа.
«Я не очікував, що вони так серйозно візьмуться за Європу. Але Європа починає рухатися в правильному напрямку. Там, вибачте, жирок трохи повибивало», — каже Загородній.
Він наголошує, що європейські країни зрештою знайшли ресурси для підтримки України.
«Гроші на Україну вони знайшли. Починають бігати в правильному напрямку, щоб реально допомагати Україні. Це робить Європу більш суб’єктною», — додає експерт.
Тарас Загородній також вважає, що адміністрація Трампа системно працює над демонтажем так званої «осі зла».
«Трамп ліквідовує цей військово-політичний блок, який існував: Іран, Росія, Венесуела, частково Китай. Це вже не просто слова, а конкретні дії», — зазначає він.
Стратегічна ініціатива України
На завершення експерт підкреслює, що нинішня політика США створює для України нові можливості.
«Я вважаю, що це дуже позитивний тренд для нас. Це дозволяє говорити, що Україна перехопила стратегічну ініціативу. США цьому не проти», — наголошує Загородній.
За його словами, Україна отримала простір для реалізації власного військового потенціалу.
«Україна реалізує свій військовий потенціал безпосередньо на території російської федерації», — підсумовує експерт.
Публічний розрив з Ілоном Маском
Однією з найбільш драматичних історій року стало руйнування союзу між Дональдом Трампом і його союзником та донором Ілоном Маском. Після інавгурації Маск отримав безпрецедентний вплив, очоливши новостворений Департамент урядової ефективності (DOGE), покликаний скорочувати державні витрати.
Однак уже в червні 2025 року партнерство розпалося через суперечки навколо ключового законопроєкту Трампа «One Big Beautiful Bill». Маск публічно назвав документ «огидною мерзотою» та звинуватив його в тому, що він веде США до фінансової катастрофи.
Відповідь президента була вкрай агресивною: Трамп висміяв мільярдера, заявивши, що той «збожеволів» після скасування субсидій на електромобілі, а також пригрозив переглянути державні контракти SpaceX і Starlink. Він навіть допустив можливість депортації Маска, попри його американське громадянство.
Маск у відповідь заговорив про створення власної «Американської партії» та прозоро натякав на наявність компромату на Трампа у справах Епштейна. Лише восени конфлікт поступово зійшов нанівець, а обидві сторони почали рухатися до примирення.
Анкоридж: символічне повернення Путіна
15 серпня 2025 року в Анкориджі на Алясці відбулася знакова зустріч Дональда Трампа з Володимиром Путіним. Російського президента приймали з надзвичайними почестями: червона доріжка на авіабазі, проліт винищувачів F-22 і бомбардувальників B-2, а також спільна поїздка лідерів у президентському броньованому лімузині під час закритої розмови.
Трамп демонстрував виняткову прихильність до Путіна, називаючи його «чудовим сусідом» і заявляючи про нібито досягнуті домовленості з більшості питань. Однак практичних результатів саміт не приніс: ні миру, ні навіть припинення вогню в Україні. Натомість зустріч стала сигналом готовності США символічно вивести російського лідера з міжнародної ізоляції.
Цей жест уособив новий підхід адміністрації Трампа, за якого особисті симпатії до авторитарних лідерів ставляться вище за міжнародні правила, колективну безпеку та елементарний здоровий глузд.
Операція «Опівнічний молот» і удари по Ірану
У червні 2025 року Близький Схід знову опинився на межі масштабного конфлікту. США спільно з Ізраїлем розпочали операцію «Опівнічний молот», завдавши масованих авіаударів по іранських ядерних об’єктах. Трамп згодом заявляв у соцмережах, що ядерну програму Ірану «знищено повністю», хоча дані розвідки свідчили лише про часткові пошкодження.
Ескалація супроводжувалася беззастережною підтримкою Ізраїлю з боку Вашингтона. Наприкінці 2025 — на початку 2026 року Трамп також відкрито звертався до іранського населення, закликаючи до повалення режиму під час масових протестів і обіцяючи підтримку з боку США. Він неодноразово наголошував, що американські війська перебувають у стані повної бойової готовності та погрожував новими, ще жорсткішими ударами.
Втім, станом на 20 січня 2026 року ці погрози так і не вийшли за межі гучної риторики.
Венесуела
Ця латиноамериканська держава опинилася серед ключових напрямів зовнішньої політики Дональда Трампа. Вашингтон послідовно відмовлявся визнавати Ніколаса Мадуро законним главою Венесуели, звинувачуючи його режим у співпраці з міжнародними наркокартелями та сприянні наркотрафіку.
Під гаслом боротьби з незаконним обігом наркотиків у серпні 2025 року США розгорнули силові дії проти латиноамериканських угруповань, що транспортували кокаїн через Карибський басейн. Невдовзі ці операції переросли у масштабну військову кампанію, в межах якої Сполучені Штати фактично запровадили морську блокаду Венесуели.
Упродовж кількох місяців американські військові зупиняли й затримували судна та нафтові танкери, що виходили з венесуельських портів. Наприкінці року протистояння досягло піка: США здійснили серію повітряних ударів по об’єктах на території країни. На початку 2026 року конфлікт сягнув апогею — Ніколаса Мадуро захопив американський спецпідрозділ безпосередньо в його резиденції та таємно доправив до Сполучених Штатів, де планується судовий процес.
Втім, на відміну від очікувань венесуельської опозиції, дії Вашингтона не призвели до падіння режиму і, ймовірно, навіть не мали такої цілі. Натомість адміністрація Трампа зосередилася на послабленні старих владних еліт, пов’язаних із Мадуро. При цьому справжній мотив американської активності президент США не приховував — ключовим інтересом залишаються колосальні запаси венесуельської нафти.
Канада та Гренландія
Хоча Дональд Трамп регулярно критикував традиційних союзників США, окремі країни опинилися під особливо пильною увагою Білого дому. Навесні 2024 року президент США публічно озвучив низку претензій до Канади, які стосувалися торгівельних відносин, міграційної політики та питань безпеки.
Паралельно Трамп і його оточення активно просували ідею можливого приєднання Канади до США як «51-го штату». Ця риторика набула такого розмаху, що спричинила офіційну реакцію з боку Оттави. Відносини між двома країнами різко охололи. Згодом Білий дім відмовився від відкритих територіальних зазіхань, однак дипломатичні втрати вже були очевидними.
З часом у фокусі Трампа опинилася й Гренландія, яку він також почав розглядати як об’єкт можливого «приєднання». Президент аргументував це міркуваннями національної безпеки США.
Після короткої паузи інтерес до острова знову спалахнув із новою силою вже на початку 2026 року. Трамп відновив публічний тиск, відкрито ставлячи під сумнів суверенітет Данії над Гренландією та погрожуючи європейським державам торгівельними санкціями у разі спротиву американському курсу.
То ж агресивна територіальна риторика, яку адміністрація США систематично використовувала протягом року, серйозно підірвала довіру до Вашингтона як до опори міжнародного порядку. Американські союзники дедалі частіше змушені дистанціюватися від непередбачуваної політики Трампа та шукати альтернативні центри партнерства.
Перший рік перебування Дональда Трампа на посаді президента залишив після себе більше питань, ніж відповідей. Він продемонстрував готовність ухвалювати жорсткі та безкомпромісні рішення — як у внутрішній політиці, так і на міжнародній арені — не зважаючи на позицію партнерів і союзників.
Розпочата ним боротьба з міграцією поступово переросла у наступ на повноваження окремих штатів, що становлять фундамент американської федеративної системи.
Втім, найбільш разючі зміни стосуються зовнішньої ролі Сполучених Штатів. Нова адміністрація дала зрозуміти, що готова взаємодіяти з авторитарними режимами заради короткострокових вигод. Водночас традиційні союзники США зіткнулися з торговельними обмеженнями та безпідставними територіальними претензіями. Такий підхід підриває солідарність Заходу й розмиває самі принципи, на яких будувалася західна спільнота.
Хоча Дональд Трамп обіймає президентську посаду лише рік, масштаб його дій і заяв уже зараз дає підстави стверджувати: наслідки цього президентства відчуватимуться ще довго після його завершення. І попереду — ще три роки, які Сполученим Штатам і всьому світові доведеться прожити в реальності, сформованій політикою Трампа.
