Сергій Кривонос: Приватні військові компанії — це питання майбутньої національної безпеки всередині України
15 Грудня 16:58
ІНТЕРВ'Ю
Сергій Кривонос – відомий український генерал, який особисто очолював оборону Краматорського аеродрому у 2014 році. А після початку повномасштабної війни навесні 2022 року з дозволу Генштабу очолив оборону київського аеропорту “Жуляни”. Хоча ще 2021 року його звільнили зі служби у ЗСУ.
Відомий своїми різкими заявами опальний генерал в інтерв’ю «Комерсант Український» розповів, що, на його погляд, завадило Україні свого часу налагодити збалансовану мобілізацію до лав армії, чи є майбутнє в приватних військових компаній і чи не стануть вони інструментом міжусобиць для різних груп впливу на політику та бізнес.
Окремо Сергій Кривонос зупинився на непростих стосунках з нинішнім президентом України Володимиром Зеленським та його реакціях на поради українських офіцерів часів Петра Порошенка.
Чи можете одним словом охарактеризувати стан української армії?
Вона існує. Вчимося швидше ми, а реалізовують знання і досвід росіяни.
Чи є в Україні стратегія перемоги?
У мене і у певних людей вона є. Чи є вона в керівництва нашої країни – невпевнений.
Чи є шанс, що мобілізацію в Україні зараз буде проведено правильно?
Ні, так швидко ми не зможемо зломити ситуацію. У середньому мінімум півроку. Це комплекс завдань, які треба виконувати, починаючи від президента, закінчуючи останнім головою об’єднаної територіальної громади. Що ми маємо наразі? Збройні сили України зараз більше ніж мільйон. Думаю, що зараз лише 1 із 10 в армії свого часу був професійним військовим. Дев’ять інших прийшли з цивільного життя. Але коли ти одягнув форму, то відразу не став від того суперпрофесіоналом. Це неможливо. Ще в стародавньому Римі казали, що годуй воїна тисячу днів, аби він за один день міг тебе захистити і померти. Протягом попередніх років систематичної підготовки мобілізаційного резерву в державі не було і маємо наразі проблему. До речі, цій владі пропонувалась відповідна програма з п’яти кроків для підвищення рівня готовності мобілізаційного потенціалу, але вони від цього відмовились. Не захотіли реалізовувати рішення Ради безпеки і оборони відповідно до Указу № 203 2019 року.
У чому конкретно полягає системна помилка щодо організації мобілізації? У Генштабі, політичному керівництві чи у взаємодії між ними?
Проблема, що люди, які керують певними процесами, не читають книжок. Що стосується політики, то треба було просто почитати хоча б закон про мобілізацію, мобілізаційну підготовку, і багато проблем би вирішувалося значно простіше. Що стосується взаємовідносин цивільних і військових, то політики не завжди люблять, коли військові кажуть правду. З цих причин вони залишили біля себе військових, які зручні й не такі колючі в інформаційному просторі.
Чи не вважаєте ви, що протягом дії воєнного стану варто було дати більше влади військовим? Чи навпаки це правильно, що політики продовжують керувати у тилу?
Якби політики ще вміли керувати в тилу, в мене б не було питань. Свого часу я подавав законопроєкт разом з депутатом Шараськіним (командир роти “кіборгів”, народний депутат України IX скликання – РЕД.), що стосується територіальної оборони України. Якраз ми передбачали, що перші особи на рівні областей, районів і держави – це політичні особи, а їхні перші заступники – люди з військовою освітою та досвідом. Політики можуть змінюватися, а питання національної безпеки залишається на професійних військових.
Чи бачите ви у верхівці нашого військового керівництва страх перед політиками, які можуть скинути їх вниз по кар’єрній драбині і так далі?
Мабуть, страху давно не існує, бо ми вже звикли, що влада системно витирає ноги об тих, хто її захищає. Будь-яка людина, яка стоїть на певних керівних посадах у Збройних Силах, розуміє, що її можуть зняти в будь-який момент. І не через питання професійності, а тому, що достатньо активний у якомусь там інформаційному просторі чи має хорошу підтримку з боку підлеглих. Політики на це реагують нервово. Чому? Бо коли закінчиться війна, треба буде визначатися, хто ж був героєм у цій війні. А в нас героїв нема, бо владі не потрібні герої. Вони хочуть перемагати на виборах без військових. Або з військовими, які є “ручними” у керівництві. Тому це робиться системно, з перспективами на майбутнє, коли військових почнуть у певних моментах дискредитувати.
Часом в Україні лунають думки про створення приватних військових компаній. Як ви ставитесь до цієї ідеї?
Вони давно вже мусили бути створені. Це питання майбутньої національної безпеки всередині суспільства. Деякі силові структури у нас їх створили, але не називають їх приватними військовими компаніями. Чому потрібні приватні військові компанії з моєї точки зору? Приватна військова компанія – це громовідвід, коли людина повернеться з війни і не захоче знову стати “гречкосієм”. Деякі ментально залишаться на війні і у війні. Приватна військова компанія – це чудова спроможність реалізувати свої військові знання, навички і авторитет, не становлячи загроз країні. Тобто це люди, які так само роблять роботу, платять податки, так само безпосередньо той же самий пенсійний внесок державі і сприймаються, як і інші професії.
Хто буде отримувати ці ПВК?
Будь-яка якісна амуніція завжди коштує дорого. Ви ж не будете користуватися довго “беушним” іржавим автомобілем. Краще заплатити один раз і якісно. Так само із забезпеченням приватних військових компаній. Ви хочете, щоб люди в приватних військових компаніях давали якісний товар у якості підготовки людей? Це все дорого на певному етапі, але значно більше ви потім отримуєте. Це спокій, це професіоналізм ті, що виконують свої функції. І це якість роботи. А якість роботи може бути лише за рахунок професіоналізму. Дилетантство невигідне і завжди дорого обходиться.
Не повториться історія як у російській федерації, де «ПВК Вагнер» або “Редан” використовувалися для подібних цілей?
Дивіться, ви трошки зібрали в купу два розуміння: приватна охоронна компанія і приватна військова компанія. Приватна військова компанія займається безпосередньо, в першу чергу, підготовкою до війни і веденням війни. Коли ти надаєш функції з охорони певних об’єктів у мирний час, то ти охоронна компанія. Для мене приватна військова компанія під час війни – це достатньо ефективний інструмент із підготовки людей. Це значно дешевше, ніж утримання величезної кількості роздутих штатів навчальних центрів. Я вже не кажу про професіоналізм цих людей, бо в нас сержант у навчальному центрі отримує не дуже великі гроші. Насправді там багато людей, які не дуже ефективні у своїх вміннях навчити. А в приватних військових компаніях рахують кожну копійку, кожен долар, тому вони борються за якісних людей і результат на виході.
Чи нинішня армія є дзеркалом нашого суспільства?
Ми маємо потужну пасіонарну частину населення. На початку повномасштабної війни на рівні 25–30%. Зараз ця частка скорочена. З суспільством взагалі проблем вистачає, бо ті, хто знаходяться в лавах Збройних сил, змінюють погляд на світ. Коли в тебе над головою стрікочуть дрони і розриваються артилерійські снаряди, ти сприймаєш життєві цінності зовсім інакше. Коли людина, з якою ти щойно спілкувався, через 20 хвилин загинула від поранень на твоїх руках, ти зовсім по-іншому сприймаєш саме життя. Люди, які живуть поза межами лінії бойового зіткнення, мають зовсім інше його сприйняття. На війні цінність тільки одна — життя. Там абсолютно все одно, ким ти був у цивільному житті: мільйонером, бідним. У тилу цінностей, які оцінюють люди, не маючи загрози над головою, значно більше і сприймається все інакше. На фронті немає двох речей: в окопах не буває атеїстів і немає напівтонів. Все чітко.
Чи є у нашої держави шанс стати виключно механізованою автоматизованою, безпілотною армією у перспективі?
Все залежить від запасу часу і скільки грошей ми в це вкладемо. От ви кажете, що безпілотники можуть вирішити завдання, але ми забуваємо найголовніше, що цими безпілотними апаратами керують люди, і підготовка цих людей потребує багато часу. У середньому шість місяців на кожного оператора. Тому росіяни, знаючи цю тенденцію, сформували такі спецпідрозділи, як «Рубікон», які полюють тільки за нашими операторами БПЛА. Ми наразі ще навіть при новому керівнику безпілотних систем сприймаємо ефективність у кількості знищеної техніки та так званих балах. Бали, можливо, й важливо, але з моєї точки зору, немає нічого ціннішого, ніж зберегти життя професіонала, в якого ти вклав величезну частку часу і грошей.
Як може все змінитися з мобілізацією, на вашу думку, до травня 2026 року?
Ніяк. Влада не збирається нічого змінювати і визнавати помилок також.
Давайте намалюємо хоча б сценарій — утопію.
Не будемо нічого малювати утопічного. Пояснюю чому. Влада не хоче цим займатися. Насправді проблема номер один — це те, що існують керівні документи. А це закон про мобілізацію, мобілізаційну підготовку, де недостатньо чітко розписано, кому, що і як треба робити в цій державі. Тому питання не до військових, а до законотворців: так що ж таке мобілізація? Це переведення економіки України на функціонування в умовах особливого періоду або воєнного стану, у тому числі, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та військових частин. Але весь негатив іде тільки на військових. Не можуть військові займатися мобілізацією, коли є органи місцевого самоврядування. Знаєте, що таке зараз Україна? Україна – це човен на вісім весел. Військові одним веслом намагаються рушити, а, пробачте, решта філонить. Якщо інші нічого не роблять, в тебе нічого не складеться. У нас за кермом сидить президент, який мусить цим процесом керувати, але цього немає. Тому проблема, що якщо з восьми в човні гребе тільки один, то човен буде крутитися на місці й не набере швидкість та не дасть очікуваний результат.
Як змінилася армія ворога з 2022 року і чи є це ще більшим викликом для нас, ніж на початку повномасштабки?
Вони багато зробили за рахунок системної роботи, і це факт. Хоча в них також багато проблем, але є розуміння, що останню сорочку знімуть, аби продати і перемогти в цій війні. Вони системно підійшли до підготовки населення. Я маю на увазі в першу чергу молодь. У 2022 році вони додатково на базах цивільних вищих навчальних закладів відкрили 52 навчальні кафедри військової підготовки. Скільки ми відкрили таких додаткових кафедр військової підготовки? Ви будете здивовані, але нічого не відкрито. То ми про перемогу чи просто поговорити? У нас багато говорять, але мало роблять. У них роблять, вкладають гроші і отримують результат. Простий приклад. Вони, розуміючи, що війна надовго і їм треба мобілізаційний ресурс, ввели з 1 вересня цього року таку підготовку в старших класах. Це значить, що наступного літа вони отримують декілька сотень тисяч, до трьохсот тисяч чоловіків, для мобілізаційного ресурсу. Ми це робимо? Ні, в нас роблять волонтери, певні фонди, але в масштабах держави я щось не бачу. Ми в школах взагалі не підіймаємо питання навченості дітей воювати, бо хтось там розповідає, що це неправильно. Коли стоїть питання виживання нації, кожна дитина мусить починати з нуля навчитися захищати себе і свою родину. Інакше ми будемо деградувати, як деградує Європа, яка стала перед фактом, що ага, росія може напасти, а в своїй більшості в Європі ніхто не хоче й не вміє воювати.
За вашими оцінками, скільки ця війна може тривати?
Війна — не тільки людський потенціал. Це 1/4 від загального успіху. Війна, в першу чергу, це спроможність економіки виготовляти продукцію, яка забезпечує потреби Збройних сил. У нас вона зросла, але не є левовою часткою в цілому. Все залежить в цій війні не тільки від росії, а від нашої спритності нанести шкоду російській економіці, правильно організованої роботи наших дипломатів серед країн, що нас підтримують, активізації санкцій. Ми отримуємо допомогу від наших західних партнерів – не безкоштовну допомогу. Треба зрозуміти, що на допомозі Україні величезна кількість країн заробляє великі гроші. Бюджети їхні наповнюються, їхня економіка прогресує. Це фактори, які треба вираховувати.
Є багато речей в армії і країні, які б вам хотілося змінити. Якби у вас була можливість поспілкуватися з нашим Верховним Головнокомандувачем Володимиром Зеленським, які три поради ви б йому дали?
Я давав вже поради. Він їх не чує.
Може бути, що багато інформації знизу просто до нього не доходить? Так часто буває, коли ти маєш найвищу посаду.
Буває, але я не впевнений, що він хоче насправді це чути. Ментально він залишився людиною, яка левову частку свого життя була актором і звикла до уваги та аплодисментів. Коли на гальорці хтось починає свистіти або тупотіти, йому це не подобається. Він хоче бути найкращим і впевненим, що тільки він один такий. Я чому вам приклад привів про героїв. У нас тільки один Зеленський воює? У 22-му році воювали ще дві особи — Притула і пес Патрон. Потім вони теж зникли, залишився тільки Володимир Зеленський. Де ті герої, які щосекунди знаходяться на фронті і захищають цю країну? Де повага з боку президента, з боку держави? Чому ми про них не розповідаємо? Чому не підтримуємо? Це мало б бути інформаційною політикою і сигналом для населення, що ми єдиний народ. А в нас фронт сам по собі, тил сам по собі, а посередині незрозуміло що.
Як ви реагуєте, коли говорять, що Кривонос бреше та маніпулює, виконуючи вказівки Порошенка. Мовляв, “вся Порошенківська рать – філія ФСБ”. Ваша відповідь цим людям.
З Петром Олексійовичем Порошенком бачився останній раз у 19-му році. То як можна казати, що я людина з його команди або виконую вказівки? Я – вовк-одинак і працюю на той ліс, в якому живу. Цей ліс називається Україна.
— Чи вірити ви в те, що ваша держава військовим шляхом зможе повернути втрачені території?
Абсолютно.
Ваш варіант подій передбачає те, що український військовий має бути у Москві, для того, аби провести денацифікацію.
Звичайно.
Реально?
Це реально.
Ви завжди говорите, що вірите в деокупацію тимчасово окупованих територій нашої держави.
Не просто вірю, а знаю, як це робити. Це комплекс завдань. Перемога – це руйнація російської федерації – її економіки, територіальної цілісності та ідеології. Ми маємо чудовий приклад гітлерівської Німеччини, і як достатньо жорстко після Другої світової війни пройшла програма денацифікації. За рахунок оцієї системної роботи, у тому числі, пропаганди, в німцях вбито бажання воювати. От з росією мусить бути так само.
— Три слова, якими б ви могли описати майбутнє російської окупаційної армії?
Ми можемо розгромити цю армію, поставити ворожу країну навколішки, але питання в нас самих. Ми також мусимо змінитися.
— Чи були моменти, коли ви помилялися у своїх оцінках? Чого ця помилка вас навчила?
Не робить помилок той, хто нічого не робить. Що стосується прогнозів, починаючи з 20–21-го років, то мої прогнози збуваються практично на 95–100%. Питання не в моїх особистих спроможностях. На такий рівень я виходив багато років: багато вчився, багато служив. Мене добре вчили, я сам вчився і завжди намагався казати правду.
— Чи є у Сергія Кривоноса політичні амбіції?
Вони можуть бути, але по закінченню війни.
