Договір на сторіччя. Чому Марчук судиться за свої картини
12 Грудня 11:37
РОЗБІР ВІД 
Легенда українського живопису Іван Марчук змушений у суді відстоювати авторські права на свої картини, які він не дивлячись віддав на 100 років, підписавши підсунутий йому документ. Серед тих, кому перейшло право розпоряджатися його творами, опинився син екс-нардепа та помічника міністра МВС Авакова Ігор Апостол і низка інших осіб. Як відомий художник опинився в епіцентрі скандалу, з’ясовував «Комерсант Український».
Історія з авторським правом набула відомості після того, як власниця та директор підприємства-виробника та імпортера вин в Україні Big Wines Наталія Бурлаченко, яка легально співпрацює з Марчуком з 2022 року на підставі відповідного договору (п’ять принтів уже на пляшках, ще десять схвалено на майбутнє), отримала претензії від Михайла Апостола на виняткові права.
У листопаді 2025 року 98-річний художник публічно звинуватив «юду серед апостолів» у спробі привласнити всі його авторські права. І повідомив про те, що він йде до суду відстоювати справедливість.
«Шляхом обману з використанням шахрайських прийомів ще у 2020 році мені нав’язали договір, який я не мав ні найменшого наміру і потреби підписувати. Вже в день підписання я збагнув його суть і відразу звернувся до його головного ініціатора Михайла Апостола з вимогою будь-які подальші дії припинити та отримав запевнення, що документ не чинний», — написав Марчук.
Довірився друзям і поставив підпис не читаючи
А історія ця почалася у 2020 році, коли Марчук підписав не читаючи ліцензійний (авторський) договір, за яким четверо людей — адвокат Сергій Павленко, бізнесмен Михайло Синиця, син екс-нардепа Ігор Апостол і Тамара Стрипко (помічниця художника) — отримали виняткову ліцензію на використання авторських прав на всі його картини терміном на 100 років всього за 10 000 грн. При цьому «турботливі» нові власники залишили Марчуку 5% роялті.
Художник і його помічниця називають угоду «аферою століття» і стверджують: Марчука ввели в оману, грошей він не отримав, а підпис поставив, тому що давно дружив і довіряв Михайлу Апостолу.
За словами митця, коли у 2024 році він дізнався, що той, кого він вважав і називав другом, представляється власником авторських прав на мої твори, він намагався з ним поговорити, але той не відповідав ні на дзвінки, ні на листи.
І, як зазначив Іван Марчук, навіть тоді він з Тамарою Стрипко, єдиним свідком тих подій і людиною, на плечах якої лежить організація всіх його виставок і творчих проєктів останніх двох десятиліть, намагалися по-людськи з’ясувати це, як їм здавалося, непорозуміння.
«У тому випадку ми більше думали про те, щоб дати можливість Михайлу Апостолу зберегти обличчя, оскільки не могли повірити, що ним запропоноване могло бути реальними намірами», — написав художник.
Фігурант переводить стрілки
Михайло Апостол на звинувачення на свою адресу заявив, мовляв, ситуація навколо Маестро (Івана Марчука) набула ознак систематичного захоплення спадщини. На його думку, особа, що представляється його «помічницею» (Тамара), методом ізоляції і маніпуляцій отримала необмежений контроль над художником, його майном і творчою спадщиною.
«Помічниця» системно відсторонила від Марчука його дочок, друзів (включаючи автора тексту) і близьке коло. Вона почала публічно виступати від імені художника, формуючи його публічний імідж і висловлювання («ми хочемо», «нас влаштовує»). Були обмовлені люди, що реально допомагали Марчуку (наприклад, Володимир Бульба, що брав участь у поверненні 101 картини і створенні фільму про нього). А вся колекція картин вивезена за кордон під прикриттям війни. З’явилася інформація про перехід під її контроль садиби Марчука в Каневі та інших активів.
Апостол зробив висновки, що під прикриттям гучних звинувачень і створення образу «ворогів» відбувається класична схема повільного, але послідовного привласнення національного надбання — творчої й матеріальної спадщини генія. Мовчання близьких було сприйняте як слабкість, що призвело до ескалації. Спадщина такого рівня — не приватна власність, а цінність для всієї України та майбутніх поколінь.
І, як заявив Михайло Апостол у своєму останньому зверненні на своїй сторінці в ФБ, підняте питання насправді набагато глибше.
«Мова йде про те, кому сьогодні фактично належить колекція нашого генія, хто розпоряджається нею на свій розсуд і кому вона належатиме в майбутньому. Дай Боже Маестро ще багато років життя», — зазначив Апостол.
І, за його словами, зараз вся колекція знаходиться за кордоном і фактично контролюється «помічницею», яка веде комунікацію від імені художника, створюючи у шанувальників творчості ілюзію, що вони спілкуються з ним особисто. Насправді Марчук уже давно сам не веде листування і не читає повідомлення — йому тільки вибірково зачитують те, що поряд, і те, що вважають потрібним. І порадив художнику скласти заповіт, який розставив би всі крапки над «і».
У суді доведеться «попотіти»
Художник назвав блюзнірством публічну реакцію Апостола сьогодні.
«Він, не полишаючи намагань привласнити мною створене членами його родини, принижує мене, обливає брудом близьких мені людей, відверто спотворює факти, уникаючи пояснень ситуації по суті. Чи можу я після цього почувати себе у безпеці?! Я дуже розраховую на справедливе рішення суду. Й одночасно потребую захисту від таких “друзів”, для яких створене мною значно дорожче за моє життя», — підкреслив Іван Марчук.
Тернопільський суд уже п’ять місяців розглядає позов про визнання договору нечинним. Водночас, як відзначають юристи, що спеціалізуються на авторському праві, процес буде тривалим, а результат залежатиме від зібраних доказів.
«Заява про введення в оману (“нав’язали договір”). Це пряме вказівка на можливу підставу за ст. 229 ЦК України (істотна помилка). Якщо вдасться довести, що суть договору (повна відступка прав, а не, наприклад, доручення на організацію виставок) була йому навмисно спотворена або прихована, це підстава для недійсності.
Його твердження, що він “вже в день підписання я збагнув його суть і відразу звернувся… з вимогою… припинити” — критично важливий факт. Це показує, що він не погоджувався з умовами, не приймав їх, а отже, його подальша поведінка не означає схвалення угоди. Це перериває можливі доводи протилежної сторони про “фактичне прийняття умов”. Отримані того ж дня “запевнення, що документ не чинний” від ініціатора договору (М. Апостола) — потужний аргумент. Якщо це підтвердиться (свідками, листуванням), це доводить, що навіть друга сторона спочатку розуміла сумнівність угоди або давала неправдиві гарантії», — розповідає «Комерсант Український» адвокат Сергій Слюсаренко.
Суд може взяти до уваги особливі довірчі стосунки, в яких укладалася угода. Зловживання довірою може посилити позицію про помилку або навіть вказати на обман (ст. 230 ЦК України), що також веде до недійсності.
Проблема — довести факт обману
Але головна проблема, на думку юриста, — докази «на словах». Найбільший ризик — відсутність письмових чи аудіозаписів, що безпосередньо фіксують момент обману. Більшість аргументів (обіцянки, суть розмов) засновані на свідченнях і особистих заявах. Це завжди робить процес менш передбачуваним.
«Між 2020 роком (підписання) і 2024-им минув час. Противна сторона використовуватиме це як аргумент: “Якщо вас обманули, чому ви мовчали 4 роки? Ви de facto погодилися з договором”. Тут важливо довести, що справжній масштаб наслідків (наприклад, факт реєстрації прав на ім’я Апостола) став відомий тільки в 2024 році. Потрібно буде не просто довести факт обману, а й переконати суд, що помилка була саме в істотних умовах договору (наприклад, “я думав, що підписую договір на представництво, а не на повну відступку авторських прав”), а не в другорядних деталях», — вважає адвокат.
Очевидно, що відповідачі будуть активно захищатися, використовуючи формальну силу підписаного документа. У них можуть бути свої трактування подій і, можливо, навіть свої «докази» (наприклад, що всі умови були роз’яснені).
«В даному випадку мета — не просто розірвати, а визнати договір нікчемним (нечинним з моменту укладення). У такому разі всі передані за ним права мають повернутися до Марчука», — підкреслює юрист.
Історія Марчука — це класичний випадок, коли формальна сила документа стикається з матеріальною правдою про обман. Результат залежатиме від того, наскільки переконливо друга сторона зможе довести не сам факт підписання (він не оспорюється), а факт зловживання довірою і введення в оману при його підписанні.
Довідка
Це не перший випадок, коли над роботами художника нависає небезпека. У 2017 році 101 картина Марчука вартістю близько $10 млн зникла після передачі «агенту» для нібито виставки в мадридському «Прадо». Виставка так і не відбулася, агент перестав виходити на зв’язок. Картини вдалося повернути авторові.
Колекція народного художника Івана Марчука нараховує понад 5 тисяч картин. Середня ціна полотна — $5-10 тис. Влітку 2024 року картина Івана Марчука «Взошла луна над Днепром» була продана за рекордні для творів художника $300 тис. на аукціоні Goldens у Києві. У 2022 році інша картина Марчука «Сад спокуси» була продана за $120 тис. на благодійному аукціоні.
Автор: Алла Дуніна
