Перетасовка «засмальцьованої колоди»: навіщо путін змінює генералів і до чого готуватися на фронті
6 Серпня 17:55
АНАЛІЗ
На тлі рекордного сповільнення темпів російського наступу Кремль провів чергову серію кадрових чисток у вищому військовому командуванні. Володимир Путін усунув генералів, які відповідали за ключові ділянки фронту на Донбасі, замінивши їх непублічними фігурами. Про те, чи спроможна ця ротація змінити хід бойових дій, чому росіяни програють у «малому повітрі» та де чекати головного удару ворога, в матеріалі «Комерсант Український».
Брехня про «перемоги» та острах нових бунтів
Поштовхом до кадрових перепоновок угруповань «Центр» і «Схід» стало глибоке розходження між переможними рапортами генералів та реальними подіями на карті. Про це в коментарі «Комерсант Український» каже військовий аналітик Дмитро Снєгирьов. Тривалий час вище військове керівництво РФ переконувало Кремль у нібито повному контролі над Куп’янськом-Вузловим, Костянтинівкою та успіхах під Лиманом.
Коли фейкові звіти спростували навіть самі російські «воєнкори», вибухнув скандал. Путін, який особисто повторював ці тези, опинився у дурному становищі. Щоб зняти з себе відповідальність за відсутність проривів, Кремль вирішив показово покарати командувачів, зокрема відсторонивши генерала Валерія Солучука.
«Це не більше ніж спроба перекласти відповідальність за провали політичного керівництва на військових. Крім того, Кремль системно мінімізує ризики творення військової опозиції. Процеси зачистки генералітету, розпочаті ще після так званого “маршу справедливості” ПВК “Вагнер”, продовжуються», — наголошує Дмитро Снєгирьов.
За словами аналітика, зараз із публічного поля навмисно прибирають популярних воєнначальників, замінюючи їх «сірими» виконавицями, які не мають авторитету в суспільстві й не здатні загрожувати політичному режиму.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Провал під Добропіллям та рекордне гальмування наступу
Кадрові ротації збіглися з найгіршими показниками просування окупаційних військ за останній рік. У липні здобутки армії РФ впали до рекордних 36 квадратних кілометрів, що у 3,5 рази менше за показники попередніх періодів.
Намагаючись вислужитися перед диктатором, російське командування припускалося фатальних помилок. Показовим став штурм на Добропільському напрямку, де росіяни кинули в атаку танкові колони без належного прикриття. Результат виявився катастрофічним: українські оператори БПЛА повністю знищили бронетехніку та десятки окупантів. Саме такі «м’ясні авантюри» заради звітів остаточно переповнили чашу терпіння Кремля.
Водночас Сили оборони України не лише стримують тиск, а й ефективно контратакують. На стику Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей українським підрозділам вдалося звільнити близько 105 кв. км.
«Це фактично перетасовує ту саму засмальцьовану колоду карт. Міняють одних на інших, але якось реально це вплинути — навряд чи. Швидше за все, в перший місяць нові генерали будуть знову намагатися активізувати наступ, щоб прозвітувати про нібито успішні кадрові рішення», — зазначає Снєгирьов.
Війна за «мале повітря»: Навіщо Путіну генерал Лємін?
Єдиним ротаційним призначенням, яке привернуло особливу увагу аналітиків, стало залучення генерала Лєміна до управління військами безпілотних систем РФ. На відміну від більшості призначенців, він має репутацію вольового командира з нестандартним мисленням.
Це рішення свідчить про те, що росіяни визнають свою глибоку кризу у сфері ударних дронів та тактичного розвідувального авіапростору. Наразі Сили оборони України мають абсолютну перевагу у FPV-дронах: українські бійці можуть дозволити собі витрачати до 10 БПЛА на ураження однієї цілі, тоді як насиченість росіян не перевищує 20 дронів на квадратний кілометр. Крім того, українські сили здатні вражати оперативні тили ворога на глибину до 250 км, тоді як РФ працює лише по тактичній зоні.
«Призначення Лєміна пов’язане з намаганням мінімізувати відставання окупаційної армії в моменті передових технологій. Вони намагатимуться масштабувати виробництво ударних безпілотників на оптоволокні та наземних роботизованих комплексів, де Сили оборони мають суттєву перевагу», — пояснює Снєгирьов.
Мобілізаційні плани та загроза головного удару
Аналітик закликає не зважати на чутки про міфічні «дедлайни» захоплення Донбасу, адже Путін ставить лише одну глобальну мета — повний контроль над Донецькою та Луганською областями. Саме сюди буде спрямовано основний удар.Найближчим часом варто очікувати різкої активізації боїв на Костянтинівському, Лиманському та Покровсько-Добропільському напрямках.
Для забезпечення цього тиску РФ готує нову хвилю мобілізації. За даними аналітиків громадської ініціативи «Права справа», у Волгоградській області вже відбулася закрита нарада за участю представників окупаційних адміністрацій. Всупереч інформації про 500 тисяч новобранців, реальні плани ворога передбачають залучення до 1,2 мільйона осіб на кінець осені.
«Будуть намагатися використовувати знову тактику Другої світової війни — перевагу в живій силі, те, що відомо в сучасній російській термінології як “м’ясні штурми” або “банзай-атаки”», — підкреслює військовий аналітик.
ІПСО на Півночі: «Тактика тисячі порізів»
Паралельно з підготовкою наступу на сході, російська пропаганда активно масштабує чутки про можливе повторне вторгнення з Білорусі чи наступ на Чернігівщину та Сумщину.
Проте українська розвідка та Прикордонна служба наразі не фіксують на північних кордонах жодних ознак формування ударних контингентів: там відсутні польові госпіталі, склади боєприпасів чи передислокація резервів. Усі ці інформаційні вкиди є елементами тактики сковування сил ЗСУ.
«Тактика створення так званих “буферних зон” повністю себе дискредитувала і виявилася неефективною. Усі інші напрямки — Сумський, Харківський, Чернігівський — це відволікаюча тактика тисячі порізів. Вони намагатимуться тримати в напрузі весь фронт, але основний напрямок удару — це Донеччина», — підсумовує Дмитро Снєгирьов.
Кадрові ротації в армії РФ — це не про військову майстерність, а більше про намагання Кремля замаскувати власні провали, уникнути політичної відповідальності за сумнівні звіти та запобігти появі авторитетної генеральської опозиції. Проте просте перетасовування «засмальцьованої колоди» не здатне вирішити системних проблем окупантів. Головним полем битви найближчим часом залишиться Донеччина, тоді як будь-які інші загрози на кордонах є лише елементами інформаційного тиску та спробою розпилити українські ресурси.
Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури
