Українська антибалістика: чому дедлайни 2026–2027 років – це лише початок довгого шляху
10 Серпня 12:41
АНАЛІЗ
Польща витратила 7 років, щоб отримати дозволи та налагодити локальне виробництво крихітних мікродвигунів до American PAC-3 MSE. Японії потрібно цілий рік, щоб скласти всього 30 ракет для комплексу Patriot. На цьому тлі плани України вийти на власну протибалістичну систему вже у 2026–2027 роках задекларовано як амбітний крок. Українська компанія Firepoint у межах міжнародного проєкту Freya озвучила мету: перехоплювач FP-7.x вартістю менше $1 млн за одиницю та обсяги виготовлення до 2 тисяч ракет на рік. Проте за технологічним оптимізмом ховаються жорсткі оборонні реалії. Де закінчується політичний дедлайн і починається тривала інженерна робота – у матеріалі «Комерсант Український».
Заява Президента України Володимира Зеленського про плани досягти вирішальних результатів у створенні власних балістичних ракет та нової протиповітряної системи вже у 2026–2027 роках викликала жваве обговорення серед військових експертів. Головний редактор спеціалізованого військового видання Defense Express Олег Катков пояснив, чому реалізація таких проєктів зазвичай займає десятиліття та з якими викликами зіткнеться Україна й європейські партнери.
Реальний графік: від перших випробувань до насичення військ
За словами Олега Каткова, терміни 2026–2027 років стосуються лише першого етапу розробки. Перше випробування з перехоплення балістичної цілі комплексом Freya заплановане на липень 2027 року.
Основними етапами після липневих випробувань є:
- Завершення випробувального циклу. Навіть за найоптимальнішого сценарію перевірка та доопрацювання системи займають тривалий час.
- Кодифікація. Прийняття виробу на озброєння Міністерством оборони України та допуск до постачання у війська.
- Серійне виробництво. Розгортання ліній виготовлення самих зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) та ракет до них.
- Масштабування та насичення. Створення одного комплексу не вирішує завдання комплексної протиракетної оборони — необхідне стабільне серійне постачання десятків батарей.
«Створення комплексів такого класу — це надзвичайно складний процес, який у світовій практиці вимагає значних часових проміжків. Навіть відносно прості системи розробляються протягом періоду до 10 років. Наприклад, Туреччина роками створює свій ЗРК Siper», — зазначає Олег Катков.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Західна кооперація: прискорення ціною залежності
Заявлений прискорений темп розробки системи Freya можливий виключно завдяки використанню готових іноземних компонентів.
У компанії Firepoint відкрито зазначають, що власні спроможності охоплюють створення ракети, але без головки самонаведення (ГСН). Для постачання ГСН вже досягнуто домовленостей із німецькою компанією Diehl. Решта ключових елементів системи також буде імпортною. Зокрема, радіолокаційні станції (РЛС), постачання яких передбачається від німецької компанії Hensoldt. А також командні пункти та системи передачі даних.
«У питанні виконання комплексу тут можна обійти максимально швидко, максимально якісно все робити, але все одно залишатися залежними від, наприклад, можливості Hensoldt постачати радіолокаційні станції. І ми будемо залежні у цьому. […] І те, що ми вже максимально прискоримося на наявних можливостях — тобто беремо ракету, яка без головки самонаведення, інші всі складові комплексу іноземні, за рахунок цього можливо прискоритись. Але навіть у такому випадку вихід на випробування лише літом 27-го року», – Олег Катков.
Така модель дозволяє суттєво скоротити часові витрати на розробку, проте створює пряму залежність від виробничих потужностей європейських підрядників.
Знищення чи підрив поруч: у чому різниця між FP-7.х та Patriot PAC-3?
Задекларована ціна української ракети FP-7.x (менше 1 млн євро) проти кількох мільйонів доларів за американську PAC-3 MSE пояснюється фундаментальною різницею в технології ураження.
Американський перехоплювач PAC-3 MSE працює за принципом кінетичного перехоплення (Hit-to-Kill) — ракета влучає «лоб у лоб» у балістичну ціль за допомогою надскладної активної радіолокаційної головки самонаведення та мікродвигунів, повністю знищуючи боєголовку ворога в повітрі.
Натомість українська ракета FP-7.х для комплексу Freya, як і американська PAC-2 GEM-T, створюється за простішим принципом. Вона підривається поруч із ціллю та вражає її уламковим струменем. Це суттєво дешевше та простіше у виробництві, проте має інший кінцевий ефект: балістична ракета ворога не випаровується у повітрі, а збивається з курсу, падає та вибухає на землі.
«На перших етапах FP-7.х не здійснюватиме кінетичне перехоплення. Вона вибухатиме поряд і вражатиме ціль уламками. Важливо розуміти: при такому перехопленні балістична ракета все одно падає та детонує, хоча й може не влучити безпосередньо у вихідну ціль», — пояснює головний редактор Defense Express.
Чому Європа зацікавлена в проєкті?
Залучення щонайменше 10 країн та європейських оборонних гігантів до проєкту Freya пояснюється критичним дефіцитом протибалістичних засобів у самій Європі. Створення високоточних протибалістичних ракет класу PAC-3 MSE є надзвичайно складним і повільним процесом.
- Японія, маючи ліцензію, здатна збирати лише близько 30 ракет PAC-3 на рік через залежність від постачання активних головки самонаведення від компанії Boeing.
- Польщі знадобилося 7 років лише на узгодження політичних домовленостей та локалізацію виробництва мікродвигунів до PAC-3, з яких 5 років пішло на будівництво підприємства та сертифікацію.
- Німеччина розгортає виробництво ракет PAC-2 GEM-T з планованою потужністю до 180 одиниць на рік, що є недостатнім обсягом для потреб усього континенту.
«Тому у Європі також розуміють брак протибалістичних засобів будь-яких. Німці ще два роки тому почали будувати завод, який буде виробляти PAC-2 GEM-T — ті, які також нормальну балістику не перехоплюють, лише підбивають. І все підприємство зможе виробляти до 180 ракет на рік. Це сльози, тому що це на всю Європу. І тому так — європейські партнери доєдналися вже до проєкту Freya. Але треба знов-таки розуміти, що навіть у Європі ще є два аналогічних конкуруючих проєкти, не пов’язані ані з SAMP/T, ані з Patriot”, – Олег Катков.
Отже, задекларовані терміни виходу на випробування у 2027 році є реалістичними завдяки глибокій кооперації з західними оборонними компаніями (Diehl, Hensoldt). Проте створення повноцінного українського «щита» від балістичної загрози вимагатиме тривалого часу. Навіть після успішних випробувань знадобляться роки на серійне виробництво, постачання комплексів у війська та вибудовування безперебійного ланцюжка постачання ракет.
Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури
