Порятунок енергетики: останнє слово за депутатами
21 Червня 2024 15:49
Костянтин Сімейко – доктор технічних наук, старший дослідник, учений секретар і завідувач лабораторії Інституту проблем безпеки атомних електростанцій Національної академії наук України
17 квітня поточного року проєкт закону про розміщення, проєктування та будівництво енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької атомної електростанції було розглянуто Комітетом Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Документ прийнято за основу для розгляду у першому читанні. Цьому передувало майже чотирирічна робота профільних установ та затвердження законопроєкту Кабінетом Міністрів України.
Попереду процес доопрацювання, внесення правок, літні канікули народних обранців (нібито скасовані), розгляд у другому читані… Але чи має Україна час чекати на це важливе рішення?
Питання добудови енергоблоків Хмельницької АЕС – не нове в історії української енергетики. Воно неодноразово порушувалося, але з різних причин не знаходило свого вирішення. І передусім через законодавчу неврегульованість.
Починаючи з 2020 року з оновленням керівництва «НАЕК «Енергоатом» і формуванням нової команди фахівців, питання будівництва атомних енергоблоків на Хмельницькій АЕС набуло актуальності та стало одним із пріоритетних напрямів роботи Компанії.
У результаті активного просування цієї ідеї на вищих щаблях влади питання вдалося зрушити з місця. Президентом України було підписано два Укази (у 2020 та 2021 роках), якими передбачалося проведення невідкладних заходів на законодавчому рівні, необхідних для будівництва енергоблоків на ХАЕС – № 3 та № 4.
І ось майже через 4 роки після підписання президентських указів, проєкт закону, яким встановлюються правові засади для завершення будівництва енергоблоків №3 та №4 на Хмельницькій АЕС, знаходиться за крок до ухвалення парламентом.
Очевидно, що «прискорює» узгоджувальний процес законопроєкту досить складна ситуація в енергетиці, яку на собі відчуває вже кожен українець.
Внаслідок масштабних обстрілів енергетичної інфраструктури, окупації Запорізької АЕС, руйнування Каховської та Дніпровської ГЕС, значних втрат у тепловій і гідрогенерації – утворився серйозний енергодефіцит. Зазнали пошкоджень та руйнувань (за різними підрахунками) від 60% до 80% вітчизняної енергетичної інфраструктури.
Щоб усвідомити наслідки окупації росіянами Запорізької АЕС (а це 6 енергоблоків) слід зазначити, що станція щороку генерувала 40-42 млрд кВт/год електроенергії (більше 6000 МВт на рік). Це становило п’яту частину загальнорічного виробництва електроенергії в державі та половину її виробництва на українських атомних електростанціях.
Ні для кого не секрет, що атомні електростанції є базою вітчизняної енергетики. Завдяки атомній електрогенерації українці сьогодні залишаються зі світлом. Тому нарощування потужностей українських АЕС (а це Рівненська, Хмельницька та Південноукраїнська, з дев’ятьма робочими енергоблоками) – життєва необхідність в сучасних умовах.
Одним із таких проєктів є розбудова Хмельницької АЕС. В Енергоатомі не раз заявляли, що вважають його стратегічним, адже станція має всі шанси стати найбільшою за потужністю в Європі. Нещодавно під час візиту очільника Енергоатома на Хмельниччину було заявлено, що на АЕС проводяться підготовчі роботи перед зведенням нових енергоблоків: здійснюється облаштування реакторного відділення, триває активна робота в машзалі. Фактично до монтажу обладнання на третьому енергоблоці атомники будуть готові вже у червні цього року. Однак для цього необхідно ухвалення народними обранцями відповідного закону.
Варто також зазначити, що законопроєктом «Про розміщення, проєктування та будівництво енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької атомної електричної станції» закріплено й вимогу щодо використання в роботі (на реакторах ВВЕР-1000) ядерного палива, виготовленого за американською технологією (Westinghouse). Жодної залежності від росії не буде.
За словами міністра енергетики України Германа Галущенка, запуск третього енергоблоку на ХАЕС можливий уже через 3 роки, а четвертого – через 4 роки. Завдяки дешевій та надійній ядерній електрогенерації у досить короткі терміни (як для зведення ядерних енергоблоків) країна зможе наростити необхідну потужність хоча б до рівня довоєнних показників, компенсуючи втрачену генерацію після руйнування і пошкодження ТЕС та ГЕС.
Однак усі ці плани та сподівання залежать нині від рішення народних депутатів. Без перебільшення, сьогодні в їх руках енергетична безпека України та убезпечення населення від потенційних блекаутів у майбутньому.
Сподіваємося, що державницький підхід народних обранців буде ключовим під час прийняття такого важливого для країни рішення як розбудова ядерної енергетики, а національні інтереси країни переважать над особистими.
