«Провал мобілізації і 15% на фронті»: відверте інтерв’ю з нардепкою Анною Скороход
15 Квітня 18:46
Інтерв'ю
Чому українські військові масово виснажені, скільки людей реально воює, хто ховається в тилу і чому, за словами депутатки, «або воюють усі, або війну треба завершувати»? В інтерв’ю для YouTube-каналу «Комерсант Український» народна депутатка Анна Скороход зробила низку гучних заяв про мобілізацію, корупцію, переговори та майбутнє війни. Деталі – далі в матеріалі.
Що не так з мобілізацією
– Анно, вітаю! На вашу думку, яке одне слово найкраще описує нинішню систему мобілізації в Україні?
– Добрий день. Я вважаю, що це слово “провал”.
– Найгостріша проблема, яка змушує військових залишати підрозділи. Гроші, погане управління чи відсутність неналежна підготовка?
– Відсутність строків.
– Чи справді систему мотивації для військовозобов’язаних все ще можна побудувати?
– Якщо змінити законодавчі норми.
– Найефективніший бонус, який би ви ввели для мобілізованих вже завтра?
– Звісно, це гроші.
– Як депутатка, чи часто ви чуєте від мобілізованих, я краще піду іншою дорогою, аніж чекати тут або гинути?
Чого очікувати від Трампа
– Бачимо, мир не прийшов, на жаль, і виборів немає. Що скажете?
– В-90%
– Скажу, що на той час були посилання на це. Більше того, я маю багато інформації від наших американських друзів, і вони бачили розвиток подій трохи інакше. Але щось пішло не так, і все-таки, як ми бачимо, і з нашої сторони, і зі сторони РФ миру не дуже хочуть.
– Чи можна припустити, що зараз Трамп нарешті усвідомив свої помилки і тепер зрозумів, що з Росією не потрібно домовлятися, а боротися? І це наближає нас до завершення війни?
– Дивіться, треба завжди дивитися на дії, і не треба, знаєте, Дональда Трампа сприймати тільки на те, що він говорить. Краще дивитися, що він робить, як він робить, бо є різні деталі, які нам не озвучують. Є різні перемовини, про які ми не знаємо в публічному просторі, і є досить різні речі, які відбуваються поза очима середньостатистичного українця. Тому Дональд Трамп не стільки може швидко змінити свою думку, як нам здається, але по факту він все це робить для того, щоб досягти своєї однієї мети. Ми не завжди можемо зрозуміти якої саме.
– Чи є у нього на меті завершення цієї війни?
– 100 відсотків, я б сказала, мільйон відсотків. Більше того, це для нього, знаєте, як кістка в горлі, бо це його одна з передвиборчих обіцянок. Він незадоволений тим, що він досі має цю проблему в себе на шиї. При тому, що в Америці так само багато своїх проблем, плюс у них різні зацікавленості на міжнародній арені. От тому повірте хто-хто, а він хоче закінчення війни.
– Що Трамп має на увазі? У чому наша влада не відповідає його вимогам?
– Коли обидві сторони ставлять червоні лінії, які обидві сторони не сприймають, це тупік. Для виходу з тупіка треба якісь поступки з обох сторон, в тому числі з усіх питань. Хтось говорить про те, що ми не можемо поступитися питанням скорочення армії. Я вам скажу, що в нас на сьогоднішній день питання в армії не по її кількості тільки, а по її якості. І це основне. Хтось буде говорити про нейтральний статус. При цьому нам пропонують інші малі альянси. Хтось буде говорити про території. Але якщо ми спустимося на землю і побачимо, що відбувається на сьогоднішній день на фронті, поки що у нас немає фізичної і, як то кажуть, збройної сили для того, щоб повернути окуповані території. Ніхто не говорить, що території будуть російськими. Це брехня. Але ми знаємо ситуацію, коли у нас почалась війна на Донбасі, у нас є окуповані території і цей статус не змінюється. І він не буде змінюватися. Тобто десь в чомусь мають бути поступки. І повірте, вони мають бути і з тієї, і з нашої сторони. Бо кричати і казати, ми воюємо до останнього українця до кордонів 91-го року, якщо нас засиплять зброєю. Якщо тут зайдуть війська НАТО воювати на нашій стороні, це реально. Якщо цього не станеться, а я думаю, що ми більше з вами реалісти, ніж мрійники, то де-факто на сьогоднішній момент ми маємо ситуацію, коли ми не зможемо відбити найближчим часом свої території.
– Які дані нині? Як я розумію, це вже більше ніж кількість вояків на фронті.
– До 15%. Я не маю права озвучувати цифри в ефірі. У тому числі я не маю права називати цифри загальної армії. Але я вам скажу, що на фронті перебувають до 15% від загальної чисельності. Вам можуть розповідати, що ні, це не так. Якщо навіть підрозділ вважається бойовим і в ньому воює ряд людей, забезпечення не перебуває на передовій, в більшості випадків. Тому до 15%. Я завжди рахую простіше. Я рахую, я запрошую періодично цифри. Зараз от чекаю, до речі, нещодавно буквально запросила. Скільки отримують “сотку”. Виходячи з цього, ми розуміємо, скільки людей на фронті. Але навіть при цьому, якщо вкласти туди корупційну складову, то ще можна 30% відняти. Це мінімум.
– Тобто 30% і більше користуються нормою приписувати “сотку” тим, хто насправді в тилу?
– У нас був випадок, коли люди будують хату командиру, а отримують “сотку”. Таке є. У нас же країна можливостей.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Наскільки великі цифри СЗЧ
– Якщо говорити про СЗЧ, яка тут цифра?
– Цифра зараз більша. Ми маємо розуміти, що найбільша проблема – це фізична і моральна виснаженість. Плюс ті мобілізовані в більшості, яких хапають на вулицях, вони не придатні ані морально, ані фізично для несення служби. При цьому, можу так сказати, дуже багато людей поверталося і повертається, і ми допомагаємо, якщо необхідно. Бо частіше за все люди не хочуть повернутися в свою бригаду, і тут вже потрібна маленька допомога. І це робимо. Ситуації зовсім різні, я вам чесно скажу. Ті, хто весь час були на передовій, вони просто вже… Їх або вже немає, або вони вже трьохсоті списані, або це новенькі.
– Давайте тоді повернемося до питання, а хто у нас не воює?
– У нас не воює всі, хто при владі, місцеві в тому числі. У нас не воюють купа лівих інвалідів, яких ніколи не було, тут вони всі з’явилися. У нас не воює 1,2 мільйони заброньованих осіб, більшість з яких до критичної інфраструктури жодного відношення не мають. У нас купа людей, які просто повиїжджали за кордон, в тому числі незаконно. У нас багато людей мають відстрочки. Хоча по великому рахунку мені дуже часто на фронті задають хлопці питання, воно мені неприємне і воно мені важке, я так скажу. Бо багато хто не погоджується з відстрочкою для тих, кого троє більше дітей. У нас же ж позиція була яка, їх треба піднімати, забезпечувати. Вони мені задають питання, причому от нещодавно це знову відбулося. Мені кажуть, чого я, який не маю дітей, але їх хочу, позбавляюся цього права і я маю захищати трьох дітей або більше, дружину і самого чоловіка. А де моя, як то кажуть, можливість мати сім’ю і дітей? Тобто от такий дисбаланс він теж розбурхує в суспільстві негодування. І якщо ми говоримо загально, давайте будемо відвертими, або ми маємо воювати всі, або цю війну треба закінчувати.
– Схоже на суспільний договір…
– Суспільний договір, його немає.
– А який він зараз реально?
– Він відсутній. Зверніть увагу, я зараз перейду на гендер. У нас жінки почали бути чоловіками, а чоловіки почали ховатись за жінок. Подивіться, хто відбуває чоловіків від ТЦК. Подивіться, що люди в більшості своїй, вони мовчать, вони схиляють голову і вони як, вибачаюсь, паства, йдуть в ті бусики і так далі. Або їх туди заганяють. І я не бачу з цього приводу “майданів”. Я не бачу з цього приводу якихось мирних акцій. Не бачу. При цьому, знаєте, як відкупився, дістав лист ТЦК чи з учебки, він опустив голову десь вже в Європі. І ніхто про це не говорить. Десь вдалося домовитися з лікарями, вже теж все окей. Така позиція суспільстві.
– Побутує думка, що чоловіків, можливо, не так би часто забирали, якби жінки йшли до війська, бо там потрібні всі. Як ви це сприймаєте?
– Дивіться, я буду говорити про фізичні дані. Чи може жінка виконувати фізичну роботу, яку виконує чоловік? Ні. Ні, можливо, є жінки якісь там суперсильні, супермогутні. Можливо, є. Точніше, точно є, бо ми їх так само бачимо на фронті. Жінки можуть мобілізуватися самостійно, але в своїй більшості вони не є напередовій. Вони виконують тилові роботи. Діловоди, кухня, логістика і так далі. Тобто там різні є речі. Тому сказати, що там не має бути жінок, ну вони є там, тут не є проблеми. А сказати, що жінок треба відправити на передову, ну давайте будемо серйозними. Ну жінка вона є жінка. Ну так природа створила. Тому давайте без питань, ми всі візьмемо автомат. Але в мене тоді інше питання. От жінок ми маємо мобілізувати. А ми не маємо тих всіх тилових великих офіцерів, яких не можна відправити на фронт за законом. Може, ми переглянемо їх відправимо повоювати, щоб вони хоча б розуміли, що це таке. Можливо, ми переглянемо політику по відношенню до всіх заброньованих, тих, які мають відстрочки. З цим є проблема? Є.
– Близько ста тисяч військових пенсіонерів зараз мобілізаційного віку, але не служать. Багато цивільних задаються питанням, а чого ми їх утримуємо?
– Військові пенсіонери, пенсіонери поліції, пенсіонери СБУ, прокурори тощо. Там нормальну кількість можна назбирати. Саме чоловіків. Звичайно, але ж це все так закривається. Це ж не популярно. Дивіться, в нас в країні лишилися обрані і силова структура. Всі інші або виїхали, або на фронті. Просто проїдтесь по селам, подивіться, що відбувається. Тобто тут така ситуація, у нас немає суспільного договору, у нас немає єднання, у нас немає, згадайте, перші дні війни.
– Дійсно, ми памʼятаємо, як це було на початку повномасштабного вторгення. Було престижно бути військовим.
– Ви знаєте, на жаль, це теж змінюється. Більше того, військові різні і давати індульгенцію всім не треба. Але я вам так скажу, навіть на сьогодні в мене, як цікаво теж вийшло, три звернення буквально за два дні, що жаліються на те, як до них ставляться. Як ставляться в госпіталі, як ставляться в лікарні, коли їм там швиряють і кажуть, що я вас туди не посилав. Це найстрашніше, що може бути. І при цьому тут не можна сказати, що це вина держави, бо це людський фактор.
– Якось Валентина Лебеденко написала таке: “ Скороход не сказала, для чого нам стільки депутатів, які не працюють, а платню отримують!” Що відповісте пані Валентині?
– Якщо подивитись на кількість правоохоронців, до речі, є дуже гарні правоохоронці, які добре виконують свою роботу, і тут не треба далеко ходити, то їх набагато більше. Депутатів 397 чи 398. Їх менше і менше щоразу. У нас, до речі, найсмертніший парламент. Дуже багато депутатів склали мандат, дуже багато хоче скласти мандат. Я вважаю, що якби мої колеги працювали так само, в нас б в країні трохи інакше було. Бо я виходжу рано вранці з дому і вертаюся пізно ввечері. І моя дитина мене не бачить. Тому сказати, що там всі нічого не роблять, ну, поживіть в моїй шкурі. І я, до речі, із задоволенням поділюся.
– Чи відчуваєте ви “інфляцію” в статусу депутат? Навіть сам факт того, що пані Чорновол відмовилася стати народною депутаткою замість загиблого пана Паробія. Це ж також про щось говорить, правда?
– Дивіться, зараз статус нардепа це більше як покарання, ніж привілегія. Бо ти в усьому винен. Щоб ти не робив, ти погана людина. Ти завжди робиш недостатньо. Але люди навіть не знають, що ти робиш. Вони навіть не цікавляться. Більше того, ти відповідальний за все. Хоча більшість проблем, це навіть не наші повноваження. Це теж треба враховувати. Тому ще ми маємо розуміти, що ми не суб’єктні. Ми “кнопочники”. Я можу ще раз це повторити. Я це говорила пів року назад, рік назад. Бо рішення в Верховній Раді майже не приймаються. А це ненормально.
– Чи розумієте ви, що зараз нас слухають і людина, глядач по-своєму може сприйняти ваші слова, що це нелегко бути депутатом і це не мед робота. Тому що тут одразу скажуть “хай спробує у мене на заводі попрацює” і так далі.
– Я працювала на заводі. Найгірша робота, яку я могла собі, точніше не уявляла собі, але допоки нас не спустили в лаву, в шахту, оце найгірша робота, яка може бути. Я не уявляю, як люди, я не уявляю, як вони там виживають. І це найважча і найтяжча робота. Я не кажу, що в мене найтяжча робота. Ні, це брехня. Я розумію будь-кого, хто працює на заводі. Я знаю, що таке вчительська робота. Я знаю, що таке працювати лікарем. Тобто, знаєте, в кожній роботі своя важкість. Але казати, що хтось чогось не робить, я за себе відповідальна. Мені не соромно за мою роботу. Я можу з впевненістю сказати, мені не соромно.
