Росію треба віддати під опіку ООН на 50 років. Інтерв’ю з ексрадником СБУ Миколайчуком про знищення імперського синдрому
13 Липня 18:08
"Відверта розмова"
Ядерна зброя, «велика культура» та “вкрадене крісло” в Радбезі ООН — це три стовпи, на яких тримається весь кривавий шантаж Кремля. Поки міжнародна дипломатія намагається адаптуватися до нових викликів, архітектура безпеки ХХ століття переживає глибоку кризу легітимності. Що насправді означає нове формулювання НАТО про «довгострокову загрозу» з боку РФ — перехід до стратегічного прагматизму чи підготовка до довготривалої Холодної війни 2.0? Як Росія використовує свій міжнародний статус для торгівлі впливом? Та чому світ змушений будувати безпеку навколо України — «Комерсант Український» розбирався разом з Артемом Миколайчуком, Головою правління Фундації Пилипа Орлика, експертом з міжнародної політики, інформаційної безпеки та контрпропаганди, членом Інформаційних сил України, позаштатним радником СБУ (2022–2025) та співзасновником ініціативи unrussiaUN.
Що означає в комюніке НАТО «Росія — довгострокова загроза»?
Росія визнана довгостроковою загрозою євроатлантичній безпеці. Відповідне положення міститься у декларації, ухваленій за підсумками саміту НАТО в Анкарі. Тоді як за адміністрації Байдена були більш категоричні формулювання — «найбільш значуща і пряма загроза безпеці союзників». Це дипломатичний крок назад (послаблення позицій) чи реалістичне визнання того, що протистояння з РФ затягнеться на десятиліття?
— Я б не сказав, що це прямо крок назад. Потрібно дивитися на ширший контекст: наприклад, торік ухвалили «Білу книгу» євроатлантичної безпеки, де Росія чітко вказана як загроза, і під це закладено масштабне розгортання військ та підвищення оборонних бюджетів. Тобто працює реальна програма протидії російській військовій експансії в Європі.
З іншого боку, позиція США дійсно дещо пом’якшилася в риториці. Але й за часів Байдена, окрім гучних слів про «пряму загрозу», ми не побачили швидких і рішучих дій. Підтримка України була, але не в тих обсягах, які дозволили б нам здобути перемогу. Виникали проблеми — то з розвідданими, то з ефективністю використання тих же HIMARS, то з постійними обмеженнями на удари по російській території.
Тому сьогоднішня позиція НАТО — це швидше еволюція від слів до практичного реалізму. Захід нарешті намагається працювати системно на довгострокову перспективу. Проблема лише в тому, що Альянс і Євросоюз надто повільно інтегрують у свої оборонні плани український досвід. Саме Україна наразі має практичний досвід ведення сучасної війни проти РФ, адже ми маємо унікальний бойовий досвід, якого сьогодні не має жодна армія НАТО. Навіть підрозділи альянсу, як показали на спільних тренуваннях, поступаються українським бійцям у реаліях сучасної високоінтенсивної війни. Російська армія в суто військовому плані теж дуже сильно виросла за ці роки. Ігнорувати український досвід і намагатися будувати систему безпеки без України — це критична помилка, яка може коштувати Заходу дуже дорого.
Більше не буфер: чому світ змушений будувати безпеку навколо України?
Світ входить у фазу перегляду архітектури безпеки. Про це відкрито говорять світові лідери. І Україна формує порядок денний, як ми це побачили на саміті НАТО в Анкарі. Який саме момент чи подія, на вашу думку, стали точкою неповернення, коли світ усвідомив, що Україна більше не є «буфером», а є самостійним архітектором безпеки?
— Захід просто притиснули до стіни фактами. На початку повномасшатбного російського вторгнення нам давали лічені дні, ніхто не вірив у нашу спроможність вистояти. Багато хто в європейських кабінетах сподівався, що все закінчиться за кілька годин — вони б просто висловили своє традиційне «глибоке обурення», обмежилися постачанням касок і бронежилетів і продовжили жити далі. Для них це був би найзручніший сценарій.
Але українці зламали ці плани, довівши, що ми — величезна, самостійна сила. Наші воїни змусили Захід повірити в Україну. Тепер світові лідери змушені визнати нашу суб’єктність і рахуватися з нами, бо ми не дозволили Росії досягти її стратегічних цілей.
Чому світовий порядок після 1945 року більше не працює і чи пристосувався світ до нового? Чи є нинішній поділ на «вісь зла» та «вісь демократії» остаточним, чи система досі в процесі трансформації?
— Система перебуває в процесі глобальних і дуже болісних змін. Світові інституції виявилися абсолютно не готовими до сучасних викликів. Роками міжнародні структури, включно з ООН і навіть деякими ланками НАТО, інфільтрувалися російськими агентами впливу, фінансувалися і корумпувалися Кремлем.
Коли спалахували локальні конфлікти, їх ще якось вдавалося гасити, або, частіше, просто ігнорувати. Але зараз, коли триває масштабна війна, весь світ побачив: НАТО в його нинішньому вигляді не гарантує швидкого захисту від гібридних та конвенційних загроз, а ООН абсолютно імпотентна у питанні зупинки агресії. Світовий порядок 1945 року мертвий. Все має змінитися, і все зміниться.
«Ядерка, культура і крісло в ООН»: три стовпи, на яких тримається російський шантаж світу
Якщо світ входить у період реформування міжнародних інституцій, то чому там досі є місце Росії? Зокрема в ООН?
— З ООН ситуація найбільш абсурдна. Росія перебуває там абсолютно незаконно — це юридичний факт. Вона ніколи не проходила процедуру вступу до ООН як окрема держава, передбачену Статутом. Вони просто в 1991 році «переставили табличку» СРСР на РФ. Саме над виправленням цієї несправедливості ми активно працюємо разом із Міністерством закордонних справ України, з яким у нас підписаний меморандум.
Свого часу Захід повністю проігнорував важливість реформування цього процесу. Світ заплющив очі на те, що СРСР десятиліттями тримав у поневоленні половину Європи (Україну, Польщу, Чехію тощо), і дозволив Росії автоматично загарбати місце у Раді Безпеки. Ба більше, якщо ви сьогодні відкриєте Статут ООН, ви не знайдете там слова «Російська Федерація». Там досі написано «СРСР». Міжнародна дипломатія вдає, що ми досі живемо у дев’яностих роках минулого століття. Це породжує тотальну кризу легітимності організації.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Парадоксально, але Радбез ООН 9 липня, збирався на екстрене засідання через чергові масовані атаки РФ по Україні. Україна закликала Радбез ООН негайно внести резолюцію про припинення вогню.
Там досі сидить представник країни-агресора, який виправдовує усі обстріли рф. Це хіба не плювок в обличчя демократії?
— Для Росії ООН, а особливо крісло в Радбезі — це один із головних інструментів легітимізації своєї агресії та міжнародного шантажу. Той же Медведєв відкрито заявляв, що за місце в Раді Безпеки вони готові воювати і триматися до останнього. Він прямо сказав, що в Росії є три стовпи: ядерна зброя, велика культура та місце у Радбезі ООН. Завдяки праву вето Росія буквально купувала собі озброєння — ті ж самі іранські «шахеди». Кремль прямо пообіцяв Тегерану блокувати будь-які санкційні резолюції проти Ірану в Радбезі в обмін на дрони. Росія та СРСР історично використали право вето найбільше разів у світі, просто паралізуючи міжнародне право. Вони використовують трибуну ООН для трансляції пропаганди і виправдання воєнних злочинів.
До того ж багато міжнародних структур інфільтровані росіянами. Коли у вищих посадовців чи експертів міжнародних організацій раптово виявляються рахунки в умовних російських банках, про яку об’єктивність можна говорити? Тому втрата цього майданчика для Москви — це дипломатична смерть.
— Ця петиція має величезне адвокаційне значення. Зараз на платформі стоїть проміжна ціль у 500 тисяч підписів, яку система виставила автоматично, але наша мета — вийти на мільйон і більше. Це дозволить офіційно і з колосальним суспільним тиском передати ці вимоги на розгляд Генеральної Асамблеї ООН.
Міжнародна петиція «Kick Russia out of the UN» на платформі Change.org наразі зібрала понад 392 000 підписів. Ця ідея виглядає фантастикою чи цей інструмент може спрацювати?
Кожен підпис — це не просто клік. Це інструмент впливу. Ми закликаємо людей не лише підписувати, а й поширювати інформацію, писати листи європейським та американським конгресменам і парламентарям, додаючи юридичне обґрунтування незаконності перебування РФ в ООН. Оскільки ООН — це структура, яка фінансується країнами-членами, ми можемо тиснути на неї через уряди цих держав. Ми маємо змусити ООН працювати за її власні кошти і за її власним Статутом.
Майбутнє світової безпеки та зміни в міжнародному праві
Якщо Росія залишиться в нинішньому статусі, які ризики це створює для світової системи безпеки? І якою ви бачите міжнародну архітектуру після завершення війни?
— Якщо залишити все як є, ми отримаємо ефект «Веймарської республіки» — ситуацію в Німеччині після Першої світової війни, яка прямо призвела до Другої світової. Якщо режим у РФ не зазнає повної трансформації, будь-які послаблення чи зняття санкцій просто дадуть агресору час накопичити сили для нового, ще кривавішого удару.
— Єдиний реальний шлях перетворити Росію на нормальну країну, позбувшись імперії та тюрми народів, — це передача території під нагляд Ради з опіки ООН. Це забезпечить демократизацію, демілітаризацію та денуклеаризацію Росії. Звісно, це також дасть змогу поневоленим народам здобути незалежність у якості республік і вийти зі складу країни-агресора. Має відбутися примусова демократизація цих територій на найближчі років 50, щоб повністю позбавити їх імперського синдрому.
Які зміни в міжнародному праві можуть і мають стати спадщиною цієї війни, щоб у майбутньому уникнути подібних трагедій?
— Повністю уникнути воєн у світі навряд чи вдасться, адже людська природа не змінюється. Але ми спроможні мінімізувати ризики.
По-перше, має бути створений дієвий європейський аналог НАТО — жорстка коаліція країн, які мають безпосередні загрози кордонам і готові діяти миттєво. Україна в цій системі буде обов’язковим, ключовим фактором оборони.
По-друге, ця війна чітко показала вразливість системи постачання зброї, коли треті країни чи партнери можуть заблокувати передачу ракет чи техніки у найкритичніший момент через політичні суперечки чи страх «ескалації». Потрібна нова договірна система: якщо країна зазнає агресії, допомога має надаватися автоматично, без жодних внутрішньополітичних торгів та обмежень на використання зброї для самозахисту.
Сьогодні країни Балтії чудово розуміють: якщо Путін нападе на них, вони можуть залишитися сам на сам, якщо в США чи інших країнах Альянсу почнуться політичні коливання. Система колективної безпеки має бути автоматизованою, де рішення про застосування сили у відповідь на агресію ухвалюється миттєво і спільно.
Сили оборони України вже довели на полі бою, що здатні протистояти російській імперії. Українські дрони та ракети летять на 3000 кілометрів вглиб Росії. Усе це наш здобуток і наша сила, і саме тому ми тепер маємо право визначати порядок денний та вимагати змін, зокрема й у таких організаціях, як ООН. Повне відновлення наших кордонів і подальший запуск механізмів примусової демілітаризації і звільнення поневолених народів Росії — це єдиний шанс для всього цивілізованого світу вижити і побудувати безпечне майбутнє.
Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури
