В Україні розбудують енергосистему, яку складніше зруйнувати і легше відновити
8 Червня 16:47
РОЗБІР ВІД 
У перші дні літа українців попередили, що майбутня зима навряд чи буде легшою за попередню. З іншого боку, ще є час, аби до цієї зими підготуватись – і центральній владі, і регіонам, і громадам, і бізнесу. Саме такі чотири операційні рівні визначені в новій державній концепції стійкості енергетичної інфраструктури до російських атак, яку було презентовано днями в Києві. Як працюватиме ця система – з’ясовував «Комерсант Український».
«Енергетичні соти» таку назву отримала модель розподіленої енергетичної генерації, яку реалізує українська влада. Її і представляв перед зарубіжними партнерами на Міжнародному форумі «Архітектура безпеки» у Києві перший віце-прем’єр-міністр енергетики України Денис Шмигаль. За його словами йдеться, не про відновлення старої системи, а про побудову нової.
«Стара система збудувалася в логіці мирного часу – централізація, масштаб, економічна оптимізація – в стабільному середовищі така модель давала ефективність, але в умовах війни концентрація стала ризиком, тому наше завдання побудувати систему, яку складніше зруйнувати і легше відновити», – зазначив урядовець.
Розподілена стійкість
Урядовими планами на 2026 рік передбачається запустити ще 1,5 ГВт розподіленої генерації. І саме ці об’єкти формуватимуть ті «енергетичні соти», які є головними елементами нової архітектури стійкості української енергосистеми.
«Це окремий елемент, який має певну автономність, але є частиною більшої структури. Пошкодження однієї комірки не руйнує всю систему», – пояснював на форумі Денис Шмигаль.
Учасники дискусії погоджуються з необхідністю розбудови розподіленої енергетичної генерації. Але визнають, що виконати таке завдання буде складно. Говорить Володимир Кудрицький, очільник “Укренерго” у 2020-2024 роках, співзасновник української енергетично-технологічної компанії NEGEN.
«Я досить давно і послідовно говорю про необхідність створення в Україні розподіленої генерації, тобто великої мережі невеликих за розміром електростанцій. Локально такі електростанції можна об’єднувати в певні класи, можна назвати їх «сотами», ще нині популярне визначення «енергетичні острови», але вони не мають бути відділені від енергосистеми, вони просто повинні мати здатність за якихось екстремальних подій забезпечувати якомусь району основне енергоживлення. Це задача технічно дуже складна. Але найголовніше на даному етапі для України – це, власне, розгорнути ці електростанції, цю розподілену генерацію».
Президентка аналітичного центру DiXi Group Олена Павленко називає побудову такої розподіленої системи «хорошою ідеєю», втілення якої таїть в собі не один виклик.
«Якщо додавати таку генерацію на кожному рівні, це буде вимагати додаткового вкладення коштів на всіх рівнях, починаючи від кожної сім’ї чи кожного будинку – якщо будемо ставити на будинки сонячні панелі або теплові насоси, або інші способи зробити себе енергетично незалежним. І ще один виклик важливий: створити умови, щоб в розбудову таких невеликих незалежних систем, вкладався бізнес і приходили іноземні інвестиції».
Можливо європейським інвесторам такий підхід буде легше зрозуміти. За словами Олени Павленко, в Європейському Союзі подібний принцип вже працює і свою глобальну енергетичну систему там називають «системою систем».
Рівні енергостійкості
Нова модель розподіленої енергетичної системи передбачає існування чотирьох операційних рівнів стійкості. Перший рівень – це держава, яка відповідає за стабільну роботу базової генерації, атомної енергетики, магістральних мереж, диспетчеризацію, синхронізацію з європейською електромережею. Другий рівень – регіони зі своєю специфікою і власними планами стійкості. Потім громади, які мають забезпечити такий рівень енергетичної автономності, який би гарантував роботу місцевих об’єктів критичної інфраструктури. І нарешті четвертий рівень – бізнес і споживачі: приватні підприємства, ОСББ, домогосподарства тощо. Вони, за задумом урядовців, мають бути не просто пасивними споживачами, а повинні стати частиною енергосистеми: «виробляти, зберігати, балансувати, і віддавати енергію в мережу».
Володимир Кудрицький, очільник “Укренерго” у 2020-2024 роках, наголошує на важливості співпраці саме бізнесу і громад.
«Розгортання нової української генерації, це взагалі-то задача, насамперед, приватних компаній. Тому що державні компанії ці задачі не зможуть вирішити швидко, зокрема, через дуже складне, бюрократичне регулювання. І зробити це приватні компанії зможуть лише у тісній взаємодій з громадами. Ось вам формула успіху побудови цієї генерації. Бажано, щоб держава при цьому якомога менше втручалась в цей процес і давала чіткі та зрозумілі сигнали інвесторам про те, що ця децентралізована генерація потрібна».
Власне, розробники нової концепції, здається, не проти того, аби мінімізувати втручання держави. Принаймні, в тих питаннях, які можуть бути ефективно розв’язані на місцевому чи низовому рівнях
«Держава не повинна централізовано вирішувати те, що може зробити громада, а громада не повинна втручатися там, де бізнес зробить швидше», – так цю позицію пояснив Денис Шмигаль.
Хоча подібне делегування від держави на регіональний, місцевий та бізнесовий рівень завдань, пов’язаних з розбудовою розподіленої генерації, може спровокувати появу запитань: «А чи не спосіб це уникнути відповідальності?» Тим більше, перед майбутньою зимою, яка може бути не менш складною, ніж попередня. І в умовах, коли часто не вистачає коштів на виконання планів стійкості. Точка зору Олени Павленко, президентки аналітичного центру DiXi Group.
«Відповідальність – це коли ти розумієш, що ти можеш виконати взяті на себе зобов’язання, в тому числі. А в ситуації, коли Росія розбила наші теплоелектростанції і продовжує атакувати енергооб’єкти, дуже складно гарантувати, що електроенергія буде постачатися всім і постійно, та ще й буде дешевою. Тому розбудова нової генерації – це фінансово виклик для багатьох, але це також і чесна відповідь для людей, які хочуть мати електроенергію. Замість того, щоб просто покладатися на якісь обіцянки, краще отримати належну систему підтримки, регулювання, можливо певні пільги, і спробувати побудувати таку систему всім разом. А завдання уряду – створити умови для цього».
Умови – це важливо. Але куди ж без критеріїв оцінки ефективності. Таким критерієм, як було повідомлено, стане, визначений урядом, time-to-recovery, тобто час, необхідний для повного відновлення працездатності об’єкта після ракетного чи дронового удару. Для того, аби пришвидшити ремонтний процес, в країні формуються та заздалегідь розміщуються в безпечних місцях стратегічні резерви з новими трансформаторами, високовольтним обладнанням та спеціалізованою технікою.
