Застава не повинна ставати покаранням до вироку – Трунов
23 Липня 14:06
ІНТЕРВ`Ю
21 липня 2026 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 9-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Романа Дудіна. Оскаржену норму Суд не скасував, але встановив вимоги «реальної альтернативності застави»: цифра має випливати з доказів про фінансовий стан конкретної людини та з оцінки конкретних ризиків, а не з припущень або суспільного резонансу. Про значення цього рішення, а також недосяжні застави, тиск резонансних справ і межу між правосуддям та суспільною жагою до негайної кари «Комерсант Український» говорив з В’ячеславом Труновим — заслуженим юристом України, почесним працівником прокуратури, експертом у сфері захисту бізнесу.
«Суд не повинен доводити суспільству свою чесність суворістю до людини, яку ще не визнано винною»
— У законі застава має чітку функцію і встановлені межі. Де в реальному кримінальному процесі ця конструкція дала збій?
— Збій почався тоді, коли розмір застави стали сприймати як публічну оцінку самої підозри. Чим гучніша справа, вища посада людини або більша оголошена шкода, тим переконливішою нібито має виглядати цифра.
Але застава не вимірює ступінь суспільного обурення. Вона має забезпечити процесуальну поведінку. Суд повинен відповісти на два різні питання: які ризики існують і яка сума буде достатньою саме для цієї людини. Коли друге питання підміняють розміром збитків або тяжкістю заголовків, застава втрачає своє призначення.
Якщо людина об’єктивно не може внести визначену суму, альтернативи немає. Є тримання під вартою, до якого додали формулу «з правом внесення застави». Це юридично виглядає м’якше, але фактичний результат не змінюється: двері СІЗО залишаються зачиненими.
— Наскільки поширеною є така практика? Чи можна говорити про систему, а не про кілька резонансних помилок?
— Найвиразніший зріз дає практика Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Із 408 переглянутих нею справ у 299 розмір застави перевищував звичайні максимальні межі, установлені КПК. Це 73,3 відсотка — майже три справи з чотирьох.
Цю статистику треба читати коректно. Вона не означає, що 299 застав скасували або визнали незаконними. Закон справді дозволяє вийти за стандартні межі. У справах про топкорупцію можуть бути дуже заможні підозрювані, складні міжнародні зв’язки і високі ризики.
Але закон говорить про винятковий випадок. Коли вихід за межі стає практикою у 73 відсотках переглянутих справ, слово «винятковий» потребує дуже серйозного обґрунтування. Інакше виняток перетворюється на звичайний спосіб визначення застави.
— Що показує не одна ухвала, а вся траєкторія застави в конкретному провадженні?
— Вона інколи показує більше, ніж найдокладніша мотивувальна частина.
У справі Всеволода Князєва початкова застава становила понад 107 мільйонів гривень. Далі її зменшували до 75, 55, 45, 35, 27, 20 і зрештою до 18,168 мільйона. Сім послідовних зменшень. Загалом сума скоротилася приблизно на 83 відсотки — майже у шість разів. Наступного дня після останнього зменшення заставу внесли, і Князєв вийшов із СІЗО.
У справі Романа Гринкевича у відкритих повідомленнях можна простежити щонайменше десять зменшень: 500 мільйонів, 469, 393, 360, 302, 160, 112, 69,6, 34,8, 31,3 і 30,2848 мільйона гривень. Від початкової суми залишилося трохи більше шести відсотків. Зменшення — майже на 94 відсотки, більш ніж у шістнадцять разів.
Ці цифри не доводять автоматично, що перші ухвали були незаконними. Але вони ставлять до них серйозне питання. Якщо початкова сума була результатом точного аналізу майнового стану і ризиків, чому цей аналіз довелося переглядати сім або десять разів? І коли саме паперова альтернатива стала реальною?
— Суди можуть заперечити: з часом докази зібрані, свідки допитані, а ризики зменшуються. Де межа між нормальним переглядом і свідченням того, що перша цифра була довільною?
— Ризики справді не є незмінними. Під час розслідування вилучають документи, допитують людей, проводять експертизи, накладають арешти. Можливість знищити доказ або вплинути на конкретного свідка може зникнути. Тому саме по собі зменшення застави — нормальна процесуальна практика.
Але ризик і платоспроможність — різні категорії. Ризик може зменшитися, проте майновий стан людини не повинен без пояснення скорочуватися у шість або шістнадцять разів. Якщо суд спочатку стверджував, що конкретна особа реально здатна внести 500 мільйонів, він має пояснити, що сталося з цією оцінкою.
Масштаб і частота переглядів не є готовим вироком першій ухвалі, але це сильний індикатор якості її мотивування. Саме тому рішення КСУ вимагає показувати весь шлях до цифри, а не лише оголошувати її.
— Яку саме відповідь на цю проблему дав Конституційний Суд?
— Суд не переписав статтю 182 КПК і не заборонив великі застави. Він змінив стандарт її застосування.
Слідчий суддя або суд має встановити фінансову спроможність конкретної людини, оцінити її легальні доходи й активи, борги, сімейний стан, утриманців, соціальні зв’язки в Україні та зв’язки за кордоном. Потрібно посилатися на документи, а не на припущення про приховані статки. Розмір імовірної шкоди можна враховувати, але він не може автоматично ставати розміром застави.
Окремо суд повинен пояснити кожний складник суми: чому саме вона достатня для запобігання конкретному ризику і чому меншої застави разом з електронним контролем, здаванням паспортів та іншими обов’язками буде недостатньо.
По суті, КСУ сказав: велику заставу можна визначити, але її треба довести. Цифра більше не може бути самодостатнім аргументом.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
— Рішення з’явилося не за поданням державного органу, а через скаргу однієї людини. Наскільки важливий цей аспект?
— На мій погляд, це один із найсильніших сюжетів цієї справи. Конкретна людина не змирилася з тим, як щодо неї застосували закон, пройшла передбачені процедури і звернулася до Конституційного Суду. У результаті стандарт змінився не лише для неї, а для всіх судів і всіх майбутніх проваджень.
Конституційна скарга — не привілей парламенту, президента чи Верховного Суду. Після вичерпання національних засобів захисту людина може поставити питання про конституційність закону, який був застосований в остаточному судовому рішенні у її справі.
Це не проста процедура і не короткий шлях. Але приклад Романа Дудіна показує її сенс. Одна наполеглива скарга здатна виявити системну проблему і змусити всю правозастосовну практику повернутися до Конституції. Для громадян це дуже важливий сигнал: конституційне правосуддя може бути не абстрактною дискусією, а реальним інструментом захисту.
— Чи не створює вимога реальної застави перевагу для заможного підозрюваного, який може приховувати активи?
— Реальна застава не означає мала, комфортна або символічна. Вона має бути відчутною настільки, щоб ризик втратити кошти реально стримував людину від порушення обов’язків.
Для дуже заможної особи законною може бути застава у десятки чи сотні мільйонів. Практика ВАКС знає фактичне внесення 100, 129, 200 і навіть 272 мільйонів гривень. Тому сам факт невнесення ще не доводить, що сума непомірна: людина може не захотіти розкривати активи або ризикувати ними.
Але суд не має права компенсувати нестачу доказів припущенням. Не можна сказати: людину підозрюють у заволодінні 500 мільйонами, отже вона має 500 мільйонів для застави. Підозра ще не доводить ані отримання коштів, ані їх збереження, ані можливості конкретної особи ними розпоряджатися.
Висока застава залишається можливою. Після рішення КСУ вона просто має бути результатом доказування, а не здогадки.
— Це суто українська спроба виправити український перекіс чи частина усталеного європейського стандарту?
— Це цілком європейський підхід. Європейський суд з прав людини давно вимагає, щоб розмір застави визначався індивідуально, враховував реальну фінансову спроможність людини і був належно мотивований.
У справі «Істоміна проти України» національний суд установив заставу 12 249 426 гривень — фактично на рівні ймовірних збитків і приблизно у 125 разів вище звичайної межі для відповідного злочину. Фінансову можливість заявниці внести ці кошти належно не дослідили. ЄСПЛ констатував порушення: застава має забезпечувати явку і належну поведінку, а не бути авансовим відшкодуванням шкоди.
Водночас ЄСПЛ не вважає будь-яку надзвичайно високу заставу порушенням. У справі «Мангурас проти Іспанії» Велика палата допустила заставу у три мільйони євро, врахувавши винятковий масштаб екологічної катастрофи, міжнародний контекст та зв’язок капітана судна із судновласником і страховиком, який зрештою сплатив кошти.
Отже, європейський стандарт звучить не як «застава повинна бути малою». Вона повинна бути індивідуальною, обґрунтованою і реальною. Саме цю формулу тепер чітко закріпив КСУ.
— У резонансних справах суддям часто доводиться ухвалювати рішення вже після брифінгів правоохоронців, гучних заголовків і вироку соціальних мереж. Наскільки такий «емоційний шквал» впливає на суддівський розсуд?
— Суддя незалежний за законом, але він не працює у вакуумі. До засідання суспільству вже показали фотографії грошей, уривки листування, фрагменти записів. Версію слідства багато разів повторили. У публічному просторі питання вини часто вважають вирішеним ще до початку судового розгляду.
Тоді від судді очікують не оцінки ризиків, а першого акту покарання. І виникає небезпечна асиметрія. Максимально суворе рішення для судді репутаційно безпечне: за заставу у пів мільярда його майже ніхто не звинуватить у порушенні прав людини. Реальну заставу або домашній арешт дуже легко подати як «звільнення злочинця».
Але злочинця на цій стадії юридично ще немає. Є підозрюваний, версія обвинувачення і докази, які належить перевірити. Суд не повинен доводити суспільству свою чесність суворістю до людини, яку ще не визнано винною.
У цьому сенсі рішення КСУ захищає і самого суддю. Воно дає йому професійну опору: не потрібно підлаштовуватися під гучність реакції, потрібно пройти обов’язковий конституційний тест.
— Де проходить межа між законним суспільним контролем за правосуддям і позасудовим покаранням?
— Суспільство має право знати, а журналісти — розслідувати, перевіряти правоохоронців, критикувати суди й ставити незручні запитання. Без цього не буде ні прозорості, ні відповідальності влади.
Межа порушується тоді, коли версію слідства подають як установлений факт, підозрюваного називають злочинцем, а будь-який запобіжний захід, крім СІЗО, — доказом корупції суду. Рішення про заставу оцінюють не за мотивами, доказами та пропорційністю, а лише за тим, чи достатньо воно суворе.
Це вигідно для хайпу: обурення добре конвертується в перегляди. Але воно створює прямий тиск на суд і стирає презумпцію невинуватості.
Журналіст має право вимагати від судді пояснень. Він не повинен вимагати вироку в день повідомлення про підозру. Хайп не є доказом, а суспільний гнів не є процесуальним ризиком.
— Чи є рішення у справі Дудіна винятковим для самого Конституційного Суду, чи воно продовжує вже сформовану лінію?
— Воно не виникло на порожньому місці. Якщо брати рішення по суті щодо чинного КПК, можна побачити досить послідовну лінію.
У 2017 році Рішенням № 1-р/2017 КСУ визнав неконституційним автоматичне продовження запобіжного заходу на підготовчому судовому засіданні без клопотання сторони. У 2018 році Рішенням № 3-р/2018 він заборонив модель, за якої злочини, вчинені в місцях позбавлення волі, розслідували слідчі, організаційно пов’язані з тією самою пенітенціарною системою.
У 2019 році Рішення № 4-р/2019 захистило право на окреме апеляційне оскарження продовження тримання під вартою, а Рішення № 7-р/2019 скасувало безальтернативне СІЗО для окремих категорій злочинів: сама назва статті не може замінити індивідуальної оцінки ризиків.
У 2020 році Рішенням № 4-р(ІІ)/2020 Суд захистив апеляційний перегляд у справі про невнесення відомостей до ЄРДР. Водночас у справі Татькова, Рішення № 5-р/2020, він залишив чинними обмеження на окреме оскарження дозволу на затримання з метою приводу. Це важлива деталь: КСУ не механічно скасовує будь-яке процесуальне обмеження, а перевіряє його мету і пропорційність.
У 2022 році Рішення № 3-р(ІІ)/2022 стосувалося презумпції невинуватості при закритті провадження через декриміналізацію діяння. У 2024 році двома рішеннями щодо воєнного стану Суд розмежував допустимий спеціальний режим і автоматичне позбавлення свободи: у Рішенні № 7-р(ІІ)/2024 він допустив особливий порядок лише за умови індивідуальної судової оцінки, а Рішенням № 8-р(ІІ)/2024 визнав неконституційним автоматичне продовження тримання під вартою без належного судового контролю.
У 2026 році ця робота стала особливо інтенсивною. Рішення № 1-р(ІІ)/2026 стосувалося повторної участі судді у кримінальному провадженні; № 3-р(ІІ)/2026 у справі Червінського — продовження тримання під вартою через неможливість провести підготовче засідання; № 4-р(ІІ)/2026 — безальтернативного СІЗО для військовослужбовців; № 6-р(ІІ)/2026 — права на ознайомлення з матеріалами провадження; № 7-р(ІІ)/2026 — доступу до суду при скасуванні запобіжного заходу для проходження військової служби; № 8-р(ІІ)/2026 — апеляційного захисту права на повернення тимчасово вилученого майна. І нарешті № 9-р(ІІ)/2026 — реальної альтернативності застави.
Спільна думка цієї практики проста: коли держава обмежує свободу, доступ до суду, право на захист або майнові права, вона не може діяти автоматично. Потрібні індивідуальна оцінка, докази, судовий контроль і мотивоване рішення.
— Така концентрація рішень у 2026 році дає підстави говорити, що Конституційний Суд набирає обертів і повертається до повноцінної роботи?
— Підстави для такого висновку є. За кілька місяців Суд ухвалив низку рішень, які не залишаються на рівні абстрактної конституційної теорії, а безпосередньо впливають на щоденну роботу слідчих суддів, прокурорів, адвокатів і судів.
Особливо важливо, що в цих рішеннях уже видно доктрину: кримінальний процес потрібно читати через Конституцію, а будь-яке істотне обмеження прав — перевіряти на індивідуальність, необхідність і пропорційність.
Але я не поспішав би оголошувати інституційне відновлення завершеним. Повноцінна робота КСУ вимірюється не лише кількістю рішень. Важливі строки розгляду, якість аргументації, послідовність позицій, стабільний склад Суду і, головне, виконання його рішень парламентом та звичайними судами.
Тому точніше сказати так: Конституційний Суд помітно повертається у кримінальний процес як активний конституційний арбітр. Це добрий і важливий рух. Його стійкість покаже практика.
— За якими ознаками стане зрозуміло, що рішення про заставу справді запрацювало?
— Не за тим, що всі застави стануть меншими. Це було б неправильним очікуванням.
Рішення запрацює, коли прокурор, просячи сто або п’ятсот мільйонів, подаватиме докази фінансової спроможності людини, а не лише називатиме суму збитків. Коли суддя пояснюватиме, чому потрібні саме сто мільйонів, а не двадцять, і чому менша сума разом з іншими обмеженнями не усуне конкретний ризик.
І коли апеляція перевірятиме не те, чи виглядає цифра достатньо суворою, а чи має вона доказове походження.
Сила цього рішення вимірюватиметься не кількістю зменшених застав. Вона вимірюватиметься кількістю ухвал, у яких цифру перестануть вигадувати і почнуть доводити.
Суд не повинен карати до вироку. І тим більше не повинен робити це, щоб заспокоїти суспільство.
Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури
