Пів мільярда на іноземних радників: у яких спорах Україна захищає свої інтереси
КОЛОНКА
У 2025 році Міністерство юстиції супроводжувало 24 справи у закордонних юрисдикціях і витратило на іноземних юридичних радників понад $12,6 млн (≈ 531,5 млн грн) із закладених 554,3 млн грн. За цими сумами — різні типи спорів, країни, суди та арбітражі.
Спори й аргументи
Відповідно до законодавства Мін’юст забезпечує представництво інтересів держави в іноземних юрисдикційних органах у справах за участю іноземного суб’єкта та України. Для цього в структурі міністерства працюють спеціальні підрозділи з питань судової роботи. Але коли спір виходить за межі національної юрисдикції та переходить у площину міжнародного арбітражу чи іноземного судового процесу, держава залучає зовнішніх юридичних радників.
Фінансування таких послуг передбачено за бюджетною програмою КПКВК 3601150. Нею зокрема покриваються витрати, пов’язані із захистом прав та інтересів України під час урегулювання спорів і розгляду за кордоном справ за участю іноземного суб’єкта та України.
Уже традиційно (результати досліджень за попередні роки можна побачити тут і тут) ми запитали перелік справ, що перебували на розгляді закордонних юрисдикційних органів, та перебували у роботі Мін’юсту у 2025 році. Отриману від головного юридичного відомства країни відповідь ми доповнили даними з порталу Prozorro, а також відкритими повідомленнями у ЗМІ про спори, на основі чого сформували власну зведену таблицю.
Це дало змогу аналізувати міжнародний портфель держави: де саме концентрувалися спори, з ким судиться держава, яких радників залучає і які витрати несла в межах року. Тут варто зробити застереження, що отримані дані відображають не повну вартість кожної справи, а зріз витрат саме за 2025 рік, адже частина проваджень почалася раніше й триватиме далі.
Портфель спорів охоплює декілька категорій проваджень. Найбільший масив становлять інвестиційні спори проти України. Поряд із ними наявні комерційні та інфраструктурні спори за участю державних органів, самостійний сегмент Міністерства оборони проти іноземних контрагентів, а також деякі кейси, що не вкладаються у звичну модель конфлікту.
В інвестиційних, комерційних і післяарбітражних спорах українська сторона вибудовує позицію як на запереченнях по суті заявлених вимог, так і на процесуальних аргументах. Радники оскаржують юрисдикцію арбітражних трибуналів і прийнятність вимог, заперечують проти процесуальних дій, які можуть погіршити позицію держави, працюють із питаннями публічного порядку, процесуального естопелю, допустимості доказів і меж розкриття документів. В окремих справах позиція охоплює протидію примусовому виконанню арбітражних рішень за кордоном, оскарження рішень іноземних судів, захист чутливої інформації від розкриття, а також доведення відокремленості державних компаній і банків від Уряду України, коли позивачі намагаються отримати доступ до інформації про активи чи фінансову діяльність держави.
Де, з ким і через кого
Міжнародна процесуальна присутність України у 2025 році була сконцентрована в кількох ключових юрисдикційних центрах. Найпомітніший із них — Вашингтон, де працює Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (ICSID). Це спеціалізована арбітражна інституція для розгляду інвестиційних спорів між державами та іноземними інвесторами. Саме через ICSID розглядається значна частина спорів, у яких інвестори заявляють вимоги до України на підставі міжнародних угод про захист інвестицій.
Також фігурує SCC Arbitration Institute — Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма, який адмініструє міжнародні комерційні та інвестиційні арбітражі. Є спори в Міжнародному арбітражному суді Міжнародної торгової палати (ICC) — інституція зі штаб-квартирою в Парижі, яка адмініструє комерційні арбітражі, зокрема у спорах, пов’язаних з інфраструктурними проєктами. Є й низка національних юрисдикцій, у яких вирішуються питання виконання рішень або локального супроводу.
Показовою є і географія опонентів. Значна частина інвестиційних позовів походить від компаній, зареєстрованих у державах ЄС та у Великій Британії, які мали або мають бізнес-інтереси в Україні.
Серед них:
- ABH Holdings S.A., люксембурзький холдинг;
- CTF Holdings S.A., люксембурзький холдинг;
- E.M.I.S. Finance B.V., нідерландська фінансова компанія;
- Enwell Energy plc, британська нафтогазова компанія;
- Smart Energy B.V., нідерландська компанія у сфері газовидобування;
- Modus Energy, литовська компанія у сфері відновлюваної енергетики;
- Misen Enterprises AB, шведська компанія у сфері видобування вуглеводнів.
Можна також окремо виділити російські спори — передусім із «ВЭБ.РФ», ПАТ «Татнефть», Республікою Татарстан і її Міністерством земельних та майнових відносин, а також комерційні та інфраструктурні спори з китайськими й італійськими компаніями.
Цій специфіці відповідає і модель залучення зовнішніх радників: залежно від юрисдикції, стадії спору і місцевого права держава працює з різними за функцією командами. Для великих інвестиційних і комерційних спорів залучаються міжнародні фірми, які спеціалізуються на арбітражі, транскордонних процесах і супроводі спорів за участю держав:
- A&O Shearman, глобальна юридична фірма, утворена після об’єднання Allen & Overy та Shearman & Sterling, з практикою міжнародного арбітражу у комерційних та інвестиційних спорах;
- Hogan Lovells, міжнародна фірма, що працює з комерційним, інвестиційним арбітражем і питаннями публічного міжнародного права;
- Quinn Emanuel Urquhart & Sullivan, фірма, зосереджена саме на судових спорах та арбітражі;
- Foley Hoag, фірма, відома представництвом суверенних держав у міжнародних спорах;
- Clifford Chance і Latham & Watkins, глобальні фірми з практиками міжнародного арбітражу у сферах енергетики, фінансів, будівництва та інфраструктури;
- Clyde & Co, міжнародна фірма з практикою у страхових, будівельних, енергетичних та інфраструктурних спорах;
- Holland & Knight, фірма з практикою міжнародного арбітражу та транскордонного судового супроводу;
- Carter-Ruck, британська фірма, відома у сферах міжнародного права, комерційних спорів, медіа та репутаційного захисту.
Водночас у справах, де потрібні дії в конкретній національній юрисдикції, залучаються локальні радники, які забезпечують представництво у судах відповідної держави, виконання процесуальних дій або супровід процедур визнання і виконання рішень.
Розподіл винагороди у 2025 році виявився вкрай нерівномірним: на дві фірми — A&O Shearman і Quinn Emanuel — припало близько 74% усіх виплат іноземним радникам (≈ $9,3 млн із $12,6 млн). Решта позицій ділить між собою менш ніж чверть бюджету.
Де концентруються ризики й гроші
Найбільші витрати у 2025 році були зосереджені там, де для держави збігаються високий фінансовий ризик, складна юрисдикція і потреба в інтенсивному процесуальному супроводі. Це видно у великих інвестиційних спорах.
Так, у справі за позовом «ВЭБ.РФ» до України, де сума вимог становить понад $3,2 млрд та відсотки, у 2025 році було дві виплати винагороди раднику — $1,5 млн і $2,4 млн. Цей спір виник після того, як Україна виставила на продаж і фактично реалізувала 99,77% акцій Промінвестбанку, які належали структурі ВЭБ. У відповідь російська сторона заявила інвестиційний позов, вбачаючи у цих діях порушення своїх прав як інвестора.
У справі ABH Holdings (позовні вимоги $513,1 млн) суми винагороди становили €1 млн і €2,8 млн. Цей спір лежить на перетині інвестиційного арбітражу, банківського права і санкційного регулювання, оскільки йдеться про вимоги, пов’язані з експропріацією Сенс Банку (колишній Альфа-Банк).
Помітні витрати також зафіксовано у справі Modus Energy — $338,5 тис. та $561,3 тис., хоча сума позовних вимог тут є значно меншою, ніж у найбільших інвестиційних спорах, і становить $22,7 млн та відсотки річних. Литовська компанія інвестувала у сонячні електростанції в Україні, але через зміни законодавства у 2020 році було знижено «зелений тариф». Інвестор стверджував, що це порушує Енергетичну хартію та завдає збитків бізнесу.
У справі Misen Enterprises, де сума позовних вимог становить $810,3 млн, витрати на радників склали $750 тис. Предмет спору — газовидобувний проєкт в Україні. Позивач пов’язує порушення своїх прав із запровадженням 70% ставки плати за користування надрами для видобутку газу в межах спільної діяльності, що, за його версією, призвело до припинення відповідної угоди.
Як видно з наведених цифр, ціна позову не завжди прямо корелює з витратами на радника. Так, у справі «ВЭБ.РФ» найбільший обсяг вимог супроводжується і високими виплатами раднику. Натомість у справі Misen Enterprises, де сума вимог також є значною, річні витрати на юридичний супровід виглядають помітно стриманіше. У справі Modus Energy, навпаки, сума вимог є меншою порівняно з найбільшими інвестиційними спорами, але витрати на радника залишаються відчутними. Це можна пояснити конкретними обставинами самої справи — більшість обставин залежить від стадії процесу, інтенсивності провадження у відповідний період та характеру процесуальних дій, які радник виконував для Міністерства юстиції у 2025 році.
Частка Міноборони
Самостійний блок становлять справи Міністерства оборони, які виникли в умовах воєнного стану. Наявні спори відрізняються від інвестиційних арбітражів не лише сторонами, а й процесуальною логікою. Якщо в інвестиційних спорах Україна переважно захищається від вимог, то тут вона, навпаки, намагається стягнути кошти з іноземних контрагентів, домогтися виконання рішень або забезпечити їх визнання у відповідних країнах.
У спорі з CENTCOM Global йдеться про контракт від 16.03.2022 на постачання 152-мм артилерійських боєприпасів. Україна наполягає, що контракт не був належно виконаний і домагається стягнення $18,2 млн та відсотків. Справа Regulus Global стосується іншого оборонного контракту — від 23.06.2022 на постачання 122-мм снарядів. Тут держава також доводить порушення постачальником своїх зобов’язань і заявляє вимоги на $13 млн плюс відсотки.
Турецький напрям пов’язаний зі справою Farmtr щодо контракту від 14.03.2022 на постачання балістичних жилетів. Після невиконання поставки сторони уклали договір про медіацію за турецьким правом, у якому боржник визнав заборгованість €16,8 млн. Частину цієї суми — €3 млн — було сплачено, однак решта залишилася непогашеною. Тому Україна намагається стягнути щонайменше €13,8 млн.
Деякі справи вже перейшли у площину виконання рішень, ухвалених на користь Міноборони Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України. Так, у словенській справі IZOP-K йдеться про заборгованість за двома контрактами від 10.03.2022, яку публічно пов’язують із передоплатою за бронежилети та інше балістичне спорядження. У чеських справах AKM GROUP-CZ і 7,62 S.R.O. предметом спорів були порушення умов постачання за оборонними контрактами. У справі 7,62 S.R.O. із судових матеріалів випливає, що контракт стосувався бронежилетів із комплектом пластин, частина яких була поставлена неналежної якості. Польська справа WDI також пов’язана з договором постачання, який у публічних джерелах асоціюють із бронежилетами, і вже перебуває на стадії визнання та виконання арбітражного рішення в Польщі.
Географія спорів Міноборони інша, ніж у великих інвестиційних спорах: тут фігурують Швейцарія, Туреччина, Словенія, Чехія та Польща. Водночас не кожна справа цього блоку означала залучення окремого іноземного радника для повного представництва. У деяких випадках Мін’юст забезпечував самопредставництво повністю, в інших — обмежувався лише консультаційними послугами. Натомість там, де потрібні були дії в конкретних національних судах або виконавчих процедурах, залучалися локальні фірми, які працюють у відповідній юрисдикції. Саме тому серед радників з’являються Pekin ve Bayar, KIRM PERPAR, Banyaiova Vozehova, Łaszczuk i Wspólnicy.
Структура портфеля справ Мін’юсту у 2025 році свідчить, що держава витрачає ресурс не лише на захист від багатомільйонних претензій, а й на спроби повернути кошти, забезпечити виконання рішень і відстоювати інші інтереси за кордоном.
