Перед тим як просити ще більше влади, НАБУ має показати суспільству повну статистику строків розслідувань
8 Травня 18:06
ІНТЕРВ'Ю
Інтерв’ю про законодавчі ініціативи НАБУ/САП, судовий контроль, строки досудового розслідування і ризики політичного впливу правоохоронного органу
Останні повідомлення про можливі зміни до Кримінального процесуального кодексу в частині повноважень НАБУ і САП викликали серйозну дискусію серед юристів. Йдеться не просто про технічні зміни. Частина пропозицій може суттєво змінити баланс між стороною обвинувачення, судовим контролем і правами людини. Про ризики таких змін редакція «Комерсант Український» поговорила з Вячеславом Труновим – заслуженим юристом України, почесним працівником прокуратури, експертом із захисту бізнесу.
– Пане Вячеславе, чому ця тема взагалі важлива? Для багатьох людей НАБУ – це орган, який бореться з топкорупцією. Здавалося б, чим більше повноважень, тим краще.
– Боротьба з корупцією справді важлива. У цьому немає дискусії. Але правова держава відрізняється від неправової не гучністю гасел і не жорсткістю правоохоронних органів.
Вона відрізняється тим, що навіть найнебезпечніші злочини розслідуються за правилами – із судовим контролем, строками, презумпцією невинуватості та відповідальністю держави за якість обвинувачення.
Корупціонер має відповідати. Але держава має доводити його вину в суді, а не створювати для себе окремий процесуальний режим, де контроль слабший, строки довші, а публічний вирок часто звучить раніше за судовий.
НАБУ вже сьогодні має дуже сильний статус. За законом це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який займається попередженням, виявленням, припиненням, розслідуванням і розкриттям корупційних та інших кримінальних правопорушень, віднесених до його підслідності.
До цього додайте САП як спеціалізовану прокуратуру і ВАКС як спеціалізований антикорупційний суд. Тобто в Україні вже створена окрема антикорупційна вертикаль: спеціальний орган розслідування, спеціальний прокурорський блок, спеціальний суд.
У світі немає однієї універсальної моделі антикорупційного органу. Міжнародна практика знає різні конструкції: багатофункціональні агенції, спеціалізовані правоохоронні підрозділи, превентивні й координаційні інституції. Але українська модель уже сьогодні є дуже концентрованою: окреме слідство, окрема антикорупційна прокуратура, окремий антикорупційний суд.
Тому коли така система просить ще більше повноважень, треба дивитися не лише на гасло “боротьба з корупцією”, а й на запобіжники. Незалежність органу – це не право бути безконтрольним.
– У чому саме Ви бачите головний ризик запропонованих змін?
– Найнебезпечніша ідея – послабити або фактично прибрати судовий контроль за строками досудового розслідування.
Судовий контроль за строками – це не бюрократична перешкода для слідства. Це гарантія, що людина не буде роками перебувати у статусі підозрюваного без незалежної оцінки: чи справді справа складна, чи справді слідство працює, чи не перетворюється кримінальне провадження на інструмент тиску.
Якщо прокурор сам продовжує строки, а суд відсувається вбік, баланс змінюється. Сторона обвинувачення отримує можливість сама оцінювати власну ефективність і власні строки.
Для кримінального процесу це погана конструкція.
– Але ж корупційні справи часто справді складні. Там багато епізодів, експертиз, міжнародної правової допомоги.
– Так, це правда. І це треба визнавати чесно.
Справи НАБУ можуть бути складними: фінансові потоки, бенефіціари, офшорні структури, міжнародні запити, експертизи, багато учасників. Але складність справи не скасовує потреби в судовому контролі.
Навпаки, що складніша справа і що більший її політичний резонанс, то сильнішими мають бути процесуальні гарантії. Питання не в тому, чи потрібно давати слідству час. Питання в тому, хто і як перевіряє, що цей час використовується належно.
– Чи є у світі демократичні країни, де взагалі немає судового контролю за строками або за тривалістю кримінального переслідування?
– У чистому вигляді – я таких прикладів серед сталих демократій не бачу.
Моделі різні.
- В Іспанії розслідування має часові межі, а продовження потребує мотивованого рішення.
- В Італії прокурор у разі складності розслідування звертається до судді з проханням про продовження строку.
- У Франції попереднє розслідування має граничний строк, який може бути продовжений письмовим і мотивованим рішенням прокурора, але це не модель безстроковості.
- У Німеччині немає повного українського аналога строку досудового розслідування, але там дуже жорсткий судовий контроль за обмеженням свободи. Наприклад, тримання під вартою понад шість місяців можливе лише за спеціальним рішенням вищого земельного суду, а подальший перегляд має повторюватися не пізніше ніж кожні три місяці.
- У США контроль працює через інші механізми: за Speedy Trial Act судовий розгляд у федеральних кримінальних справах має початися протягом 70 днів від подання обвинувального акта або першої появи обвинуваченого в суді, залежно від того, що настане пізніше.
Тобто технічні моделі відрізняються. Але філософія одна: держава не може кримінально переслідувати людину без ефективного зовнішнього контролю.
Якщо говорити просто, демократична система не дозволяє слідству самому собі бути арбітром власної тривалості.
– Ви згадували статистику НАБУ. Що вона показує?
– Статистика має дві сторони. З одного боку, НАБУ і САП демонструють зростання активності. У звітах за останні роки видно збільшення кількості підозр, обвинувальних актів і судових результатів.
З іншого боку, коли ми дивимося не на пресрелізи, а на всю воронку, картина стає менш оптимістичною.
За нашими підрахунками на основі відкритих звітів, за 2020–2025 роки НАБУ/САП розпочали приблизно 3 928 кримінальних проваджень або розслідувань. До суду за цей період скеровано 527 обвинувальних актів.
Тобто питома вага скерування до суду становить приблизно 13,4%.
Іншими словами, якщо дуже грубо подивитися на річний потік, із кожних 100 розпочатих проваджень до суду доходить близько 13–14 обвинувальних актів.
Так, цю цифру не можна читати примітивно. Справа, зареєстрована в одному році, може бути передана до суду в іншому. Корупційні провадження справді складні. Там можуть бути експертизи, міжнародна правова допомога, фінансові операції, багато епізодів і багато осіб.
Але питання залишається: чи можна називати систему достатньо ефективною, якщо при таких широких повноваженнях до суду доходить лише близько 13,4% від загального потоку проваджень за шість років?
Це не відповідь, а питання до публічної дискусії. Але без цієї цифри дискусія буде неповною.
– А що з вироками?
– Тут також треба дивитися не тільки на абсолютні числа, а й на відсотки. Станом на кінець 2025 року, за офіційними підсумковими даними, НАБУ/САП мали 751 обвинувальний акт, скерований до суду, і 301 обвинувальний вирок.
Тобто співвідношення обвинувальних вироків до обвинувальних актів становить приблизно 40,1%.
Знову ж, це не означає, що решта справ “програні”. Частина ще слухається, частина перебуває в апеляції, частина не завершена. Але для суспільства це дуже важливий індикатор: між гучним повідомленням про справу і фінальним судовим результатом існує великий часовий та процесуальний розрив.
Якщо говорити простіше: до суду доходить відносно невелика частина проваджень, а вироками завершується ще менша частина всієї загальної воронки. І саме на цьому тлі НАБУ/САП просять ще більше процесуальної свободи і менше судового контролю.
– А як виглядає статистика ВАКС за 2025 рік?
– У 2025 році ВАКС розглянув 114 кримінальних проваджень щодо 180 осіб. Із них 154 особи засуджено, 8 виправдано, щодо 16 осіб провадження закрито, щодо 2 осіб обвинувальний акт повернуто прокурору.
У відсотках це виглядає так: 154 засуджених із 180 осіб — це приблизно 85,6%; 8 виправданих — 4,4%; 16 осіб, щодо яких провадження закрито, — 8,9%; 2 особи, щодо яких обвинувальний акт повернуто прокурору, — 1,1%.
На перший погляд, 85,6% засуджених серед завершених проваджень — високий показник. Але треба дивитися далі: що саме означає “засуджено”?
За вироками ВАКС, які набрали законної сили у 2025 році, було засуджено 133 особи.
Із них 25 осіб отримали реальне позбавлення волі — приблизно 18,8%; 97 осіб звільнено від відбування покарання з випробуванням — 72,9%; 7 осіб отримали штраф — 5,3%; 4 особи отримали інші види звільнення від покарання — близько 3%.
Ось тут виникає дуже просте питання: як суспільство має оцінювати ефективність антикорупційної системи, якщо реальне позбавлення волі за вироками, що набрали законної сили, отримує менше 20% засуджених?
Це не означає, що кожна справа має завершуватися тюрмою. Кримінальне право не працює за принципом “усіх посадити”. Але коли суспільству роками демонструють гучні підозри, обшуки, плівки, презентації схем і резонансні операції, люди мають право знати фінальний результат: частку справ, завершених вироками, стійкість цих вироків в апеляції, реальну структуру покарань і фактичне повернення активів державі.
Бо пресреліз — це не правосуддя.
Підозра — це не вирок.
Обвинувальний акт — це не доведена вина.
І навіть вирок не завжди означає реальне покарання.
– Ви говорите, що головна проблема — не лише в тому, які цифри є, а й у тому, яких цифр немає. Що саме Ви маєте на увазі?
– Це ключовий момент. Перед тим як просити прибрати або послабити судовий контроль за строками, НАБУ і САП мали б показати суспільству повну статистику строків.
Насамперед – структуру тривалості розслідувань: частку справ, які тривають понад рік, два роки, три роки або п’ять років. Окремо – середній і медіанний час від внесення відомостей до ЄРДР до повідомлення про підозру, а також від підозри до обвинувального акта.
Не менш важлива статистика судового контролю: кількість звернень про продовження строків, питома вага задоволених і відхилених клопотань, типові причини відмов, частка справ, закритих саме через строки. Без цих даних розмова про те, що “суд заважає” або що “строки треба прибрати”, не є доказовою.
– Але ж був незалежний аудит НАБУ. Що він показав у цій частині?
– І ось тут дуже важливий момент. Матеріали зовнішньої незалежної оцінки діяльності НАБУ опубліковані на сайті Кабінету Міністрів. Це не приватна думка, а офіційно проведена зовнішня оцінка ефективності.
У фінальному звіті прямо зазначено: кількісні показники при вимірюванні ефективності НАБУ можуть тлумачитися лише додатково і відносно якісних показників. А далі ще важливіше: НАБУ не веде власної статистики щодо клопотань, а ВАКС веде статистику клопотань усіх слідчих органів у межах своєї юрисдикції, але окремо не фіксує кількість клопотань, поданих саме детективами НАБУ, і результати їх розгляду.
Ось це фундаментально.
Як можна просити змінити правила судового контролю, якщо публічно не показано навіть повної статистики звернень НАБУ до суду: структура клопотань, частка задоволених і відхилених, мотиви відмов, категорії справ, у яких виникають проблеми?
Ми чуємо багато про незалежність антикорупційних органів. Але значно менше чуємо про їхню статистичну прозорість.
І саме про це майже не говорять керівники антикорупційних інституцій. Вони часто говорять про складність справ, про суспільний інтерес, про потребу в ефективності. Але якщо ключова претензія стосується строків і судового контролю, то без повної статистики строків така дискусія виглядає неповною.
– Тобто Ви не заперечуєте складність роботи НАБУ, але ставите питання про доказовість законодавчих змін?
– Саме так.
Якщо проблема в експертизах – треба вирішувати проблему експертиз. Якщо вузьке місце у міжнародній правовій допомозі – треба посилювати цей напрям. Якщо не вистачає детективів або аналітиків – треба дивитися на штат, навантаження і процесуальний менеджмент. Якщо сторона захисту зловживає процесуальними правами – потрібні точкові запобіжники саме проти таких зловживань.
Але не можна одразу приходити до парламенту з логікою: “дайте нам менше судового контролю”. Це занадто груба відповідь на складну проблему.
– Прихильники змін можуть сказати: якщо судовий контроль зберегти, гучні корупційні справи й далі будуть закриватися через строки.
– Окремі справи справді можуть закриватися через строки. У статистиці ВАКС за 2025 рік серед завершених результатів є провадження, які були закриті; загалом щодо 16 із 180 осіб провадження закрито, тобто приблизно 8,9%.
Але з цього не випливає, що треба демонтувати судовий контроль.
Кожен такий випадок потребує окремого розбору: чи була об’єктивна складність справи, як діяла сторона захисту, чи не затягнули експертизи, чи спрацювала міжнародна правова допомога, як прокурор і детектив управляли провадженням, чи були процесуальні помилки сторони обвинувачення.
Без відповіді на ці питання скасування судового контролю виглядає не як реформа, а як спроба прибрати незручний запобіжник.
– Яка роль ВАКС у цій дискусії? Чи можна сказати, що судовий контроль блокує слідство?
– За відкритою статистикою ВАКС – ні.
У 2025 році слідчі судді ВАКС мали величезний масив матеріалів досудового контролю: 11 583 клопотання, скарги, заяви та інші матеріали. Завершено розгляд 11 471 такого матеріалу, тобто приблизно 99%.
Окремо за клопотаннями: із 10 184 клопотань розглянуто 10 088, також фактично 99%.
Це не схоже на параліч. Навпаки, судовий контроль працює з великим навантаженням і високою швидкістю.
Тому якщо НАБУ/САП кажуть, що саме судовий контроль за строками створює системну проблему, вони мають показати окрему статистику саме по цих клопотаннях: загальний обсяг звернень, результати розгляду, питому вагу відмов і мотиви таких рішень.
Без цього твердження про “перешкоду” залишається політичним аргументом, а не доказом.
– Окрема тема — публікація матеріалів досудового слідства. Чому Ви вважаєте це ризиком?
– Тому що НАБУ розслідує політичну верхівку, великий бізнес, суддів, керівників державних органів. У таких справах будь-яка публікація матеріалів до вироку має політичний ефект.
Інформувати суспільство – нормально. Повідомити про підозру, обшук, арешт активів, фабулу справи – допустимо, якщо це зроблено коректно. Але вибіркове винесення у публічний простір фрагментів матеріалів досудового розслідування, аудіо, стенограм, “плівок”, які формують у суспільства враження винуватості до вироку суду, – це вже інша історія.
У сталих демократіях правоохоронні органи дуже обережні з цим. Там розуміють: презумпція невинуватості – не формальність. Якщо держава створює публічний образ винної особи до рішення суду, вона впливає не тільки на репутацію, а й на політичний процес.
– Ви називаєте це політичним впливом правоохоронного органу?
– Я б формулював обережно. Сам факт, що НАБУ розслідує політика або високопосадовця, не означає політичної вмотивованості. Корупція на високому рівні за природою пов’язана з політикою.
Але політичний вплив виникає тоді, коли одночасно є кілька факторів: дуже широкі повноваження, слабший судовий контроль, довгі строки, вибіркова публічність матеріалів і відсутність швидкого судового фіналу.
Тоді кримінальне провадження може впливати на політичну кар’єру, рейтинги, урядові рішення, кадрові призначення, репутацію бізнесу – ще до вироку.
Це небезпечно не лише для підозрюваних. Це небезпечно для держави.
Правоохоронний орган не має перетворюватися на політичного комунікатора.
– У чому тоді має бути правильна відповідь держави?
– Не в тому, щоб послабити гарантії.
Правильна відповідь – повна статистика, якісний процесуальний менеджмент, достатні експертні ресурси, швидша міжнародна правова допомога, контроль за зловживаннями з обох сторін, розумні строки судового розгляду і дуже чіткі правила публічної комунікації.
Якщо НАБУ і САП хочуть змінювати правила строків, вони мають прийти до суспільства не тільки з тезою “нам заважають”, а з повною аналітичною таблицею: загальна кількість проваджень, їхня тривалість, структура продовжень, частка відмов суду, мотиви таких відмов, кількість справ, реально втрачених через строки, і відповідь на головне питання — де саме виникає затягування: у роботі слідства, прокуратури, експертиз, міжнародної правової допомоги, суду чи сторони захисту.
Тільки після цього можна говорити про законодавчі зміни.
– Який Ваш головний висновок щодо цієї ініціативи?
– НАБУ і САП мають бути незалежними. Але незалежність не означає безконтрольність.
Антикорупційна система має бути сильною. Але сила правоохоронного органу в правовій державі вимірюється не кількістю пресрелізів і не масштабом повноважень, а якістю доказів, стабільністю вироків і дотриманням процесуальних гарантій.
Судовий контроль за строками – це не перешкода антикорупції. Це один із запобіжників від перетворення кримінального провадження на безстроковий інструмент тиску.
Перед тим як просити ще більше влади, антикорупційні органи мають показати більше прозорості.
Особливо щодо строків розслідувань.
Якщо орган має широкі повноваження, але не показує повну статистику строків, продовжень, відмов, судових результатів і реального виконання вироків, то відповіддю не може бути ще більше повноважень.
- Спочатку — прозорість.
- Потім — аналіз причин.
- І лише після цього — законодавчі зміни.
Бо якщо держава дозволить розслідувати довго, публічно і з меншим судовим контролем, ми можемо отримати не ефективніше правосуддя, а нову форму політичного та репутаційного впливу.
А з цим ризиком мовчати не можна.
