У Чорнобильському університеті пояснили як за 40 років змінилося сприйняти техногенної катастрофи
26 Квітня 06:09
ДУМКА
26 квітня в Україні та в усьому світі вшановують пам’ять про одну з найбільших техногенних катастроф — вибух на Чорнобильській атомній електростанції, що стався у 1986 році в Прип’яті на Київщині.
Офіційно підтверджено, що в перші місяці після аварії 1986 року безпосередньо загинула 31 людина — працівники станції та пожежники. Водночас кількість жертв від віддалених наслідків, таких як онкологічні та інші захворювання, оцінюється значно ширше: за даними ООН — від 4 до 9 тисяч, тоді як окремі незалежні дослідники називають цифри понад 100 тисяч і навіть сотні тисяч.
Точну кількість встановити неможливо через засекречення інформації радянською владою, а також складність доведення прямого зв’язку між радіаційним впливом і смертністю через роки після катастрофи.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Міфи, уроки та нове осмислення трагедії на ЧАЕС
Цього року виповнюється 40 років від Чорнобильської катастрофи. Співзасновник Чорнобильського університету та директор компанії ЧОРНОБИЛЬ ТУР Ярослав Ємельяненко в ексклюзивному коментарі для «Комерсант Український» розповів, як змінюється сприйняття Чорнобильської катастрофи, які помилки досі залишаються та які висновки має зробити суспільство.
За словами Ємельяненка, Чорнобильська трагедія досі сприймається фрагментарно і часто — через міфи.
«Абсолютна більшість людей володіє викривленою та вирваною з контексту інформацією, де бракує навіть базового розуміння, зате процвітають міфи та дезінформація», – каже експерт.
Він пояснює, що суспільство надто довго перебуває на етапі жалоби, тоді як наступними мають бути осмислення, відповідальність і формування майбутнього бачення, адже фіксація на ролі жертви консервує залежність від трагедії та обмежує розвиток.
Ємельяненко каже, що через 40 років після аварії на Чорнобильська АЕС наукові оцінки наслідків постійно уточнюються. Зокрема, рівень радіоактивного забруднення поступово знижується, а разом із ним — і вплив на людей та довкілля.
Експерт наголошує: технічні висновки після аварії були зроблені, однак нові виклики, зокрема війна, доповнили ці уроки.
«Новий урок Чорнобиля — країни, де життя людей не є пріоритетом, не повинні володіти ядерними технологіями», – переконаний співзасновник Чорнобильського університету.
Він додає, що саме Чорнобиль став одним із факторів розпаду СРСР і відкрив нові перспективи для України.
Історія аварії на ЧАЕС
Аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася 26 квітня 1986 року о 01:23:40 за московським часом під час проведення запланованих випробувань однієї із систем безпеки. Йшлося про використання інерційного обертання турбогенераторів, які зупиняються, для тимчасового вироблення електроенергії в разі одночасного виникнення двох аварійних ситуацій.
Першою передбачалася повна втрата електроживлення станції, зокрема головних циркуляційних насосів і системи аварійного охолодження реактора. Другою — максимальна проєктна аварія, наприклад розрив трубопроводу великого діаметра в реакторному контурі. За задумом, електроенергія від турбогенераторів під час їхнього «вибігу» мала забезпечити запуск насосів аварійного охолодження, що гарантувало б безпечне охолодження реактора. Цю ідею ще у 1976 році запропонував головний конструктор реактора РВПК, і вона була включена до проєктів таких АЕС.
Однак четвертий енергоблок, як і інші блоки з реакторами цього типу, ввели в експлуатацію без повноцінної перевірки цього режиму, хоча такі випробування мали бути обов’язковими. Подібні тести після запуску станцій фактично не проводилися, за винятком третього енергоблока ЧАЕС у 1982 році, де з’ясувалося, що параметри електроенергії від «вибігу» не відповідають вимогам і потребують доопрацювання системи.
Програми випробувань у 1982–1986 роках змінювалися: спочатку планувалося підключати по одному насосу на кожен контур, а згодом — по два. При цьому моделювання аварії передбачало вимкнену систему аварійного охолодження. Випробування на четвертому блоці планували провести вдень 25 квітня 1986 року при зниженій потужності реактора (700 МВт), після чого його мали зупинити на плановий ремонт. Та через заборону диспетчера зменшувати потужність реактор до пізнього вечора працював на значно вищому рівні.
Зниження потужності розпочалося лише після 23:00, але через технічні збої вона різко впала майже до нуля. Під час подальшого підвищення потужності вона стабілізувалася лише на рівні близько 200 МВт — значно нижче номінального. У цей час відбувалося інтенсивне «ксенонове отруєння» реактора, і для компенсації з активної зони вивели майже всі регулюючі стержні, що суттєво знизило рівень безпеки.
О 01:23:04 розпочалися випробування: частина насосів почала працювати від турбогенератора, що зупинявся, через що змінювалися параметри теплоносія. Уже через кілька десятків секунд, о 01:23:39, було натиснуто кнопку аварійного захисту. Проте замість стабілізації це призвело до стрімкого зростання потужності реактора. Менш ніж за хвилину пролунали кілька вибухів, які повністю зруйнували реактор і будівлю енергоблока, спричинивши пожежу.
До середини дня стало зрозуміло, що реактор повністю знищений, а в атмосферу масово викидаються радіоактивні речовини. За міжнародною шкалою подій на АЕС аварію віднесли до сьомого — найвищого рівня.
Унаслідок вибуху четвертий енергоблок зазнав катастрофічних руйнувань: було знищено сам реактор, обвалено покрівлю реакторного залу та інші важливі конструкції. Значні території навколо станції зазнали радіоактивного забруднення. Уламки палива, графіту та конструкцій розлетілися по території, а рівень радіації поблизу реактора досягав надзвичайно високих значень.
Радіоактивні аерозолі поширилися далеко за межі СРСР — їх зафіксували навіть у Японії та Канаді. Найбільше постраждала територія навколо станції — так звана зона відчуження. Водночас основна частина ядерного палива залишилася всередині об’єкта «Укриття», збудованого над зруйнованим реактором у 1986 році.
Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури
