Бізнес

«Яка чотириденка, коли в країні дефіцит кадрів і війна?» Віцепрезидент Торгово-промислової палати Непран про стан економіки та нову купюру 2 тис грн

ІНТЕРВ'Ю

В Україні готуються до введення нової банкноти номіналом 2 тисячі гривень, тривають дискусії щодо можливого переходу на чотириденний робочий тиждень, а Міжнародний валютний фонд прогнозує прискорення економічного зростання після завершення війни. Водночас українська економіка продовжує працювати в умовах повномасштабної війни, кадрового дефіциту, значних бюджетних витрат на оборону та невизначеності щодо темпів майбутнього відновлення.

Чи означає поява нової купюри посилення інфляційного тиску? Чому ідея скорочення робочого тижня наразі є нереалістичною? Наскільки реалістичними є очікування масштабного припливу інвестицій після війни та які процеси сьогодні відбуваються в економіці Росії? 

Про це в інтерв’ю YouTube-каналу «Комерсант Український» розповів перший віцепрезидент Торгово-промислової палати України Михайло Непран.

— Національний банк оголосив про введення в обіг банкноти номіналом 2 тисячі гривень. Багато хто сприйняв це як сигнал про серйозні економічні проблеми. Чи справді це так?

— Насамперед потрібно розуміти, що поява нової купюри не означає автоматичного погіршення економічної ситуації. Вона лише відображає зміни, які вже відбулися за останні роки. З моменту введення банкноти номіналом тисяча гривень минуло сім років. За цей час Україна, як і весь світ, пережила пандемію, війну, інфляційні процеси, подорожчання продуктів харчування та енергоносіїв. Купівельна спроможність грошей змінилася.

Якщо кілька років тому на тисячу гривень можна було придбати значно більше товарів, то сьогодні цієї суми вистачає вже на менший обсяг покупок. Саме тому поява купюри більшого номіналу є радше технічним рішенням, ніж ознакою економічної катастрофи.

— Тобто нова банкнота не означає, що ціни після її появи автоматично зростуть?

— Абсолютно ні. Поява нової купюри не запускає інфляцію. Це лише констатація того стану економіки, який уже сформувався. Я б навіть сказав, що це своєрідна фотографія економіки на певному етапі її розвитку. У минулі роки ми вже проходили періоди різкої девальвації гривні — після світової фінансової кризи 2008 року та на початку російської агресії у 2014–2015 роках. Саме тоді були серйозні валютні потрясіння.

Зараз ситуація принципово інша. Національний банк має достатній обсяг міжнародних резервів, тому передумов для різкого валютного шоку я не бачу. А якщо немає валютної кризи, то немає й причин очікувати стрибкоподібного підвищення цін лише через введення нової банкноти.

— Чи означає це, що незабаром можуть з’явитися купюри номіналом 3 або навіть 5 тисяч гривень?

— Найближчим часом — ні. Безумовно, війна негативно впливає на економіку. Частина державних ресурсів спрямовується не на розвиток чи соціальні програми, а на фінансування оборони. Це об’єктивна реальність для будь-якої країни, яка воює. Однак нинішня економічна ситуація залишається складною, але не критичною. Я не бачу передумов для настільки різких змін, які вимагали б введення ще більших номіналів.

Крім того, у світі триває тенденція до поступового скорочення використання готівки. Все більше розрахунків здійснюється банківськими картками, смартфонами чи іншими безготівковими інструментами. Тому потреба у дедалі більших купюрах поступово зменшується.

— Тобто Україна також рухається до економіки, де готівкових грошей буде дедалі менше?

— Саме так. Це світовий тренд. Держава зацікавлена у розвитку безготівкових розрахунків, адже вони роблять фінансові потоки більш прозорими. Ми вже звикли оплачувати покупки телефоном або карткою. У багатьох випадках це швидше й зручніше, ніж користуватися готівкою.

Зрештою, якщо людина сьогодні отримує зарплату у 30–40 тисяч гривень, значно простіше, коли ці кошти перебувають на банківському рахунку, а не у вигляді великої кількості банкнот у гаманці. Саме тому надалі ми, швидше за все, бачитимемо не стільки появу нових великих купюр, скільки подальше скорочення ролі готівки в економіці.

— Останнім часом активно обговорюється ідея запровадження чотириденного робочого тижня. Наскільки вона реалістична для України?

— Як концепція вона виглядає дуже привабливо для працівників. Думаю, мало хто відмовився б працювати менше, але отримувати ту саму зарплату. Однак потрібно дивитися на ситуацію не лише з точки зору найманого працівника, а й з позиції економіки загалом.

Сьогодні Україна переживає гострий дефіцит робочої сили. За офіційною статистикою, кількість вакансій уже суттєво перевищує кількість зареєстрованих безробітних. Роботодавці не можуть знайти людей навіть за нинішнього режиму роботи.

За таких умов скорочення робочого часу означало б ще більший дефіцит трудових ресурсів. Для країни, яка веде повномасштабну війну, це надто великий ризик. У мирний час подібні експерименти можуть бути предметом серйозної дискусії. Але зараз головне завдання — забезпечити функціонування економіки, промисловості та оборонного комплексу. Якщо економіка працюватиме менш ефективно, це безпосередньо вплине і на можливості держави фінансувати армію. Тому в нинішніх умовах я не вважаю перехід на чотириденний робочий тиждень реалістичним рішенням.

Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури

— Міжнародний валютний фонд прогнозує, що після завершення активної фази війни Україна може стати однією з економік Європи, які зростатимуть найшвидше. Наскільки реалістичним є такий сценарій?

— Я б розділив це питання на дві частини. Перша — державні інвестиції у відбудову країни, друга — приватний бізнес. Щодо відновлення інфраструктури, то такі інвестиції цілком реальні. Ми вже бачимо, як окремі держави беруть шефство над українськими регіонами, фінансують відновлення мостів, лікарень, водогонів, шкіл та інших критично важливих об’єктів. Після завершення війни цей процес лише посилиться.

Але якщо говорити про приватні інвестиції, то я налаштований значно стриманіше. Бізнес завжди оцінює ризики. Поки зберігатиметься воєнна загроза, великі міжнародні компанії дуже обережно ставитимуться до запуску масштабних виробництв в Україні. Можуть з’являтися окремі проєкти у сфері оборонної промисловості чи високотехнологічного виробництва, однак очікувати масового приходу приватного капіталу одразу після війни не варто.

— Чому, на вашу думку, Україна історично так і не стала країною, куди активно заходить великий іноземний бізнес?

— Тут проблема значно глибша, ніж здається. Ми багато років говоримо про необхідність інвестицій, але якщо уважно проаналізувати їхню структуру, то побачимо, що значна частина так званих іноземних інвестицій насправді була українським капіталом, який спочатку виводили за кордон, а потім повертали в країну вже через інші юрисдикції.

Крім того, є ще одна особливість українського підприємництва. Наш бізнес дуже не любить ділитися власністю. У західних країнах нормально виходити на фондовий ринок, продавати частину компанії інвесторам, залучати капітал. В Україні ж переважає інша філософія: краще залишатися єдиним власником, навіть якщо бізнес зростатиме повільніше. Це своєрідна ментальність українського підприємця, який звик покладатися лише на себе і не хоче, щоб хтось впливав на ухвалення рішень у його компанії.

— Російська економіка дедалі частіше стає предметом дискусій. Наскільки серйозними є її проблеми сьогодні?

— Я б не очікував одномоментного обвалу. Російська економіка сьогодні нагадує великий будинок, який поступово підмивають ґрунтові води. Зовні він ще виглядає міцним, але всередині вже починаються процеси руйнування. Ми бачимо проблеми на ринку нерухомості, скорочення іпотечного кредитування, труднощі у будівельній галузі, накопичення боргів, проблеми в окремих регіонах. Це не ті процеси, які руйнують економіку за один день, але саме вони поступово послаблюють її фундамент.

Тому я не прихильник прогнозів про швидкий економічний крах Росії. Це буде довгий процес поступового виснаження.

— Останнім часом Україна регулярно атакує російські нафтопереробні заводи. Чи можуть ці удари справді вплинути на економіку РФ?

— Так, і вплив уже помітний. Нафтопереробка — одна з ключових галузей російської економіки. Якщо виникають перебої з виробництвом пального, це створює проблеми для транспорту, логістики, промисловості. Ми вже бачимо локальний дефіцит бензину, черги на окремих заправках, зростання соціального невдоволення.

Саме такі процеси поступово накопичують внутрішню напругу. Вони не призводять до революції наступного дня, але можуть стати одним із факторів, які поступово підриватимуть стійкість системи.

— Росія також регулярно атакує українську паливну інфраструктуру. Чи існують ризики дефіциту бензину в Україні?

— Поки що таких ризиків я не бачу. Так, удари по автозаправних станціях чи складах створюють проблеми, але вони не співставні з ударами по нафтопереробних заводах. Заправку можна відновити значно швидше, ніж великий НПЗ.

Крім того, український паливний ринок після 2022 року став набагато більш диверсифікованим. Постачання здійснюються з різних країн Європи, тому навіть окремі атаки не означають, що країна залишиться без пального. Звичайно, кожен такий удар створює додаткові ризики, але говорити про масштабну паливну кризу наразі підстав немає.

— Польща залишається одним із ключових економічних партнерів України, однак останнім часом політичні відносини стали складнішими. Наскільки це може вплинути на бізнес?

— Польський бізнес неоднорідний. Є компанії, які через війну втратили російський та білоруський ринки. Саме вони часто підтримують політиків, які займають більш жорстку позицію щодо України. Водночас є великий бізнес, який чудово розуміє: після завершення війни почнеться масштабна відбудова України, і той, хто вже зараз вибудує партнерські відносини, отримає значні можливості.

Саме тому польські бізнес-асоціації регулярно приїжджають до Києва навіть під час війни, шукають партнерів і готуються до майбутніх проєктів. Я переконаний, що саме спільні економічні інтереси здатні знизити політичну напругу. Чим більше буде спільних підприємств, інвестицій та контрактів, тим менше простору залишатиметься для політичних конфліктів.

— Попри економічні виклики, ви досить оптимістично дивитеся у майбутнє України. Чому?

— Тому, що я переконаний: Україна має дуже великий потенціал. Так, зараз ми живемо у найскладніший період нашої сучасної історії. Але навіть під час війни економіка працює, бізнес відкриває нові виробництва, люди продовжують інвестувати, а держава виконує свої основні функції.

Я завжди кажу: потрібно дивитися вперед. Якщо ми самі будемо переконані, що майбутнього немає, то його справді не буде. Але якщо ми працюватимемо, розвиватимемо економіку і думатимемо про відбудову вже зараз, то після війни матимемо всі шанси зробити якісний економічний ривок.

Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури

Читають зараз

Талановиті підлітки презентували свої бізнес-ідеї під час пітчингу в Бучі 

Гречка дорожчає: чи доведеться Україні закуповувати російську крупу у Казахстані

Куди найбезпечніше полетіти зараз відпочивати: як глобальна нестабільність змінює туристичні маршрути

“Реформа КПК” під НАБУ та САП: як у Раді реагують на законодавчі пропозиції Клименка та Кривоноса