Екоподаток не йде за призначенням: ЗМІ проаналізували куди спрямували понад мільярд грн
8 Травня 19:46
В Україні від початку 2026 року підприємства сплатили понад 1,5 млрд грн екологічного податку, що на 6,8% більше, ніж торік. Водночас значна частина цих коштів використовується не на природоохоронні заходи, а на проєкти, які не мають прямого екологічного ефекту.
Про це йдеться в аналітичному матеріалі видання EкоПолітика, передає «Комерсант Український».
Куди йдуть кошти
Весь обсяг зібраних у межах екоподатку фінансових надходжень розподіляється наступним чином: 45% — до загального фонду державного бюджету. Ці кошти не мають цільового призначення — вони просто наповнюють держбюджет, як більшість податків. Іншу частину спрямовують до місцевих кошторисів.
“55% – до місцевих бюджетів. Цей грошовий потік розділяється ще на два: 30% отримують обласні бюджети, 25% – бюджети сільських, селищних, міських територіальних громад.”- йдеться у публікації.
Окремо податок за викиди СО₂ та за поводження з радіоактивними відходами повністю надходить до спеціального фонду державного бюджету.
“Формально екоподаток мав би працювати за принципом: забруднювач платить, а громади отримують ресурси для покращення екологічної ситуації. Однак на практиці кошти часто витрачаються на комунальні або інфраструктурні потреби, які лише формально можна пов’язати з екологією,” йдеться в матеріалі.
Автори наголошують, що український бізнес, який є головним платником екоподатку, практично не отримує підтримки для власних проєктів із декарбонізації. В той час, як європейські країни створюють спеціальні фонди для допомоги промисловості у скороченні вуглецевого сліду та адаптації до нових екологічних вимог.
Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури
Витрати йдуть не на екологічні проєкти
В Україні ж, зазначається у публікації, кошти екоподатку часто не працюють на модернізацію виробництва чи зменшення викидів, а використовуються для фінансування сторонніх витрат або проєктів без прямого природоохоронного ефекту.
“Коли раціональне використання ресурсів стає питанням конкурентоспроможності та виживання українських виробників, держава не повинна легковажити цими коштами”, – підкреслює видання.
Серед типових прикладів витрати коштів:
- закупівля дорожньої техніки,
- облаштування майданчиків для вигулу собак,
- та навіть витрати, пов’язані із мобілізаційною роботою.
“У результаті виникає парадокс: підприємства платять за забруднення, але ці гроші не сприяють зменшенню негативного ефекту від цього забруднення”, – зазначають автори дослідження.
На їхню думку, така ситуація пояснюється як прагненням місцевої влади закривати бюджетні дефіцити, так і низьким рівнем розуміння екологічної політики на місцях. У підсумку екоподаток фактично перетворюється на “додатковий бюджет” для фінансування будь-яких локальних потреб.
“Дуже поширеною є ситуація, коли під виглядом екологічних витрат чиновники фінансують комунальні роботи або роботи з благоустрою. Ремонт каналізації, мереж водовідведення, інженерної інфраструктури — досить популярна стаття витрат коштом екоподатку. Формально це можна “підв’язати” до екології, але фактично такі витрати не зменшують викиди, не очищують повітря і не вирішують системних екологічних проблем.”
Фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації
Окрему увагу в матеріалі приділено використанню коштів Фонду декарбонізації та енергоефективної трансформації, створеного у 2024 році.
“Саме до цього фонду надходить частина платежів за викиди СО₂. Координує програму Держагентство з енергоефективності та енергозбереження, а розпорядником коштів виступає АТ “Фонд декарбонізації України”.”- йдеться у публікації.
Втім, як зазначають журналісти, діяльність фонду дедалі більше фокусується не на декарбонізації промисловості, а на інших напрямах.
Серед прикладів – історія із закупівлею обладнання на 192 млн грн після формального зриву тендеру, яке буде повторно продане споживачам. Тобто, держава фінансує закупівлю, а продаж і дохід отримують інші структури, пише видання.
Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури
